Рішення

від 15.08.2013 по справі 910/12875/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12875/13 15.08.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека»

До Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС»

Про стягнення 21 811,64 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Петрощук А.В. - по дов. № 4/02/13 від 21.02.2013

Майоров С.В. - по дов. № 01/013 від 08.01.2013

Від відповідача Холодов О.В. - по дов. № 013 від 07.02.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» до Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» 19 984,50 грн. основного боргу за період травень, липень-вересень 2011 року, 1 487,62 грн. пені, 39,96 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 299,56 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання послуг з охорони № 110 від 31.01.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 порушено провадження у справі № 910/12875/13 та призначено її до розгляду на 18.07.2013.

В судовому засіданні 18.07.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 15.08.2013.

Відповідачем 15.08.2013 до відділу діловодства суду подано заяву про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Заява мотивована тим, що ТОВ «Персей-Безпека» вже верталося у 2012 році до господарського суду з позовом про той же предмет і тих же підстав - несплата ПАТ «Автомобільна група «ВІПОС» вартості наданих послуг за травень, липень-вересень 2011 року за договором про надання послуг з охорони № 110 від 31.01.2011. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 у справі № 5011-36/7011-2012 за позовом ТОВ «Персей-Безпека» до ПАТ «Автомобільна група «ВІПОС» про стягнення грошових коштів у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Зазначене рішення суду набрало законної сили. Таким чином, на момент розгляду цієї справи існує рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Суд розглянувши дане клопотання відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Пункт 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в 2012 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Персей Безпека» зверталось до Господарського суду міста Києва про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» 23 046, 84 грн., із яких: 20 073,38 грн. основний борг по договору № 110 від 31.01.2011 про надання послуг з охорони за період травень, липень-вересень 2011 року з урахуванням індексу інфляції, 485,63 грн. - 3% річних, 2 487, 83 грн. - пені за прострочку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2012 у справі № 5011-36/7011-2012 частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей Безпека» та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» 19 984,50 грн. основного боргу, 1565,73 грн. пені за прострочку платежу, 481,95 грн. - 3% річних, 88,88 грн. інфляційні, 1 544,80 грн. витрат по сплаті судового збору, 4 200,00 грн. адвокатських послуг.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 у справі № 5011-36/7011-2012 рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2012 у справі № 5011-36/7011-2012 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Даною постановою відмовлено в задоволені позову, з тієї підстави, що у відповідача не виник обов'язок щодо оплати послуг охорони за травень, липень-вересень 2011 року, оскільки позивачем не доведено факту вручення або надіслання відповідачеві рахунків-фактур та не подано доказів складання та підписання акту здачі прийняття робіт (надання послуг) за вересень 2011 року. Таким чином, в позові відмовлено, оскільки позивачем не доведено порушеного права на звернення до суду з цими позовними вимогами.

Отже, не доведення порушеного права не позбавляє права на звернення позивача з такими ж позовними вимогами вдруге, із наданням відповідних доказів.

Викладене свідчить, що предмет спору у справі № 5011-36/7011-2012 по суті не було вирішено, тому клопотання відповідача про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Позивачем одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу. Позивач вважає, що існує достатньої обґрунтований ризик того, що майно, власником якого є відповідач, а також кошти, що знаходяться на його рахунках, на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути або зменшитись за кількістю в результаті користування та розпорядження відповідачем.

Розглянувши подану заяву позивача про забезпечення позову суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про судовий збір», який набрав чинності з 01.11.2011, за подання заяв про забезпечення позову справляється судовий збір , розмір ставок якого визначено в статті 4 названого Закону.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» станом на 01.01.2013 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 грн.

Згідно п.п. 3 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову справляється судовий збір у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, судовий збір за розгляд заяви про забезпечення позову становить 1 720,50 грн.

Заявником доказів сплати судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову не подано.

Враховуючи викладене, заява позивача про забезпечення позову залишається без розгляду.

Позивач в судовому засіданні 15.08.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 09.07.2013 не виконав.

Відповідач в судовому засіданні 15.08.2013 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 15.08.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» (виконавець) та Закритим акціонерним товариством «Автомобільна група «ВІПОС» (замовник) було укладено договір про надання послуг з охорони № 110 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання по охороні та зберіганню матеріальних та товарно-матеріальних цінностей і майна замовника, забезпеченню пропускного і внутрішньо об'єктового режимів та підтриманню громадського порядку на об'єкті «Автосалон «Lamborghlni», який знаходиться за адресою : м. Київ, бульвар Лесі Українки, 23-Б (далі - об'єкт) на умовах і в порядку, передбаченими цим договором.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг охорони, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за період травень, липень-вересень в розмірі 19 984,50 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нараховані: пеня в розмірі 1 487,62 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 39,96 грн. та 3% річних в сумі 299,56 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними. Та умови,які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.2. договору строк дії договору починається з 01.02.2010 та закінчується 31.12.2011.

30.09.2011 сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору, відповідно до якої дійшли згоди щодо припинення договору 30.09.2011.

Також 30.09.2011 сторонами складено акт про зняття поста охорони з об'єкту.

Згідно з п. 1.2. договору виконавець зобов'язався надавати послуги з охорони силами 1 (одного) штатного співробітника з режимом роботи (календарні дні місяця та період часу протягом доби, у які замовнику потрібні послуги з охорони), який перед початком поточного місяця узгоджується сторонами, а по його закінченню фіксується актом приймання наданих послуг, у якому вказується кількість фактично відпрацьованих людино/годин.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість послуг, що надаються виконавцем залежить від розміру розрахункової одиниці, тривалості розрахункового періоду, кількості фактично відпрацьованих людино/годин протягом розрахункового періоду.

Згідно з п. 3.4. договору кількість фактично відпрацьованих людино/годин фіксується сторонами у двосторонньому акті приймання наданих послуг, який складається виконавцем та узгоджується з замовником не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим періоду.

Відповідно до п. 3.7. договору до закінчення поточного місяця виконавець надає змовнику два примірника акта приймання наданих послуг, замовник протягом 5 (п'яти) перших днів наступного місяця зобов'язаний підписати і один примірник акту приймання наданих послуг повернути виконавцю. У випадку наявності заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, замовник зобов'язаний в той же строк у письмовій формі надати виконавцю свої обґрунтовані заперечення.

Пунктом 3.8. договору визначено, що за умови неповернення замовником підписаного акта приймання наданих послуг чи ненадання обґрунтованих письмових заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, в строк, визначений пунктом 3.7. цього договору, вважається що послуги у такому місяці надані виконавцем у повному обсязі і прийняті замовником без зауважень, а акт приймання наданих послуг таким, що підписаний сторонами.

Позивачем до позовної заяви подано наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підписані та скріплені печатками обох сторін:

№ 110/0511 від 31.05.2011 на суму 5 036,76 грн.

№ 110/0711 від 31.07.2011 на суму 5 036,76 грн.

№ 110/0811 від 31.08.2011 на суму 5 036,76 грн.

Позивачем до позовної заяви подано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 110/0911 від 30.09.2011 за вересень 2011 року на суму 4 874,22 грн., який з боку відповідача не підписано.

Зазначений акт разом з листом № 04/1212 від 10.12.2012 був надісланий відповідачу 11.12.2012 рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується поштовою квитанцією № 2495 та описом вкладення у цінний лист та як свідчить поштове повідомлення про вручення отриманий відповідачем 14.12.2012.

Проте, на момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач зазначений акт не підписав та не повернув позивачу, а отже в силу умов п. 3.8. договору послуги за вересень 2011 року за договором вважаються наданими та прийнятими відповідачем без зауважень, а акт підписаним.

Отже, за вищевказаний період відповідачем було отримано послуги охорони в загальному розмірі 19 984,50 грн.

Відповідно до п. 3.9. договору послуги з охорони, що надаються позивачем, передплачуються відповідачем в національній валюті на поточний рахунок позивача не пізніше 5 (п'ятого) числа розрахункового періоду відповідно до рахунка-фактури, який надається позивачем.

Листом № 04/1212 від 10.12.2012 позивач направив на адресу відповідача наступні рахунки-фактури : № 110/0511 від 04.05.2011 на суму 5 036,76 грн., № 110/0711 від 01.07.2011 на суму 5 036,76 грн., № 110/0811 від 01.08.2011 на суму 5 036,76 грн. та № 110/0911 від 01.09.2011 на суму 4 874,22 грн. Як зазначалось вище даний лист отримано відповідачем 14.12.2012.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.1.12. договору відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати послуги з охорони, що надаються виконавцем.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором вартість наданих послуг охорони у визначений договором строк в повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем за період травень, липень-вересень 2011, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 19 984,50 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 19 984,50 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги охорони не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.2. передбачено, що у разі затримки платежів, строки яких зазначено в цьому договорі, замовник виплачує на вимогу виконавця пеню у розмірі 0,05% від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки Національного банк України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги охорони.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеними між сторонами договорами передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов п. 3.9. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі щомісяця до 5 числа наступного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг охорони відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 1 487,62 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 487,62 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за надані послуги охорони, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 39,96 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 299,56 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 39,96 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3 % річних в сумі 299,56 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката підлягають стягненню з відповідача частково, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

21.02.2013 між позивачем та адвокатом Петрощук Артемом Васильовичем було укладено договір № 4/02/13 про надання правової допомоги, за умовами якого вартість послуг адвоката за цим договором становить 800,00 грн. за годину роботи.

02.07.2013 між позивачем та адвокатом Петрощук Артемом Васильовичем складено акт здачі-прийняття наданих послуг № 2 за яким позивачу надано послуги на суму 7 200,00 грн.

Згідно платіжного доручення № 265 позивач перерахував Петрощук Артему Васильовичу кошти в розмірі 7 200 грн.

Підтвердженням того, що Петрощук Артем Васильович адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2782 від 18.01.2007.

Відповідно до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи обставини справи та суму позову, господарський суд приходить до висновку, що витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними сумі позову, тобто явно завищеними, а тому з урахуванням всіх обставин справи підлягають до стягнення в сумі 2 181,16 грн. (10% від суми задоволеного позову).

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» (м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 9-А, код ЄДРПОУ 24581332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» (м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 54, оф. 805, код ЄДРПОУ 32301943) 19 984 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 50 коп. основного боргу, 1 487 (одну тисячу чотириста вісімдесят сім) грн. 62 коп. пені, 39 (тридцять дев'ять) грн. 96 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 299 (двісті дев'яносто дев'ять) грн. 56 коп. - 3 % річних, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору, 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одну) грн. 16 коп. витрат на послуги адвоката.

Повне рішення складено 20.08.2013.

СуддяВ.В. Сівакова