Постанова

від 14.10.2013 по справі 910/12875/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р. Справа№ 910/12875/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

розглядаючи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства „Автомобільна група „ВІПОС"

на рішення господарського суду міста Києва

від 15.08.2013 року

у справі №910/12875/13 (суддя - Сівакова В. В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Персей-Безпека", м.Київ,

до приватного акціонерного товариства „Автомобільна група „ВІПОС", м.Київ,

про стягнення 21 811,64 грн.

за участю представників:

від позивача: Майоров С.В. - представник (довіреність №01/0113 від 08.01.2013 року);

від відповідача: Холодов О.В. - представник (довіреність б/н від 07.02.2013 року);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Персей Безпека» (надалі - ТОВ «Персей Безпека», позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» (надалі - ПАТ «Автомобільна група «ВІПОС», відповідач) про стягнення 21 811,64 грн., у тому числі 19 984,50,00 грн. основного боргу, 1 487,62 грн. пені, 39,96 грн. інфляційних втрат та 299,56 грн. - 3% річних, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг з охорони за договором №110 від 31.01.2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року у справі №910/12875/13 заявлений ТОВ «Персей Безпека» позов задоволено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням та посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуваня обставин справи, приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «ВІПОС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій порушило питання щодо скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року у справі №910/12875/13 та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 30.09.2013 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу.

30.09.213 року в судовому засіданні в порядку статті 77 ГПК України була оголошена перерва до 14.10.2013 року.

14.10.2013 року в судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

14.10.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року у справі №910/12875/13 має бути залишеним без змін з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.01.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Персей-Безпека» (в тексті договору - виконавець) та Закритим акціонерним товариством «Автомобільна група «ВІПОС» (в тексті договору - замовник) було укладено договір про надання послуг з охорони № 110, за умовами якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання по охороні та зберіганню матеріальних та товарно-матеріальних цінностей і майна замовника, забезпеченню пропускного і внутрішньо об'єктового режимів та підтриманню громадського порядку на об'єкті «Автосалон «Lamborghlni», розташованого за адресою : м. Київ, бульвар Лесі Українки, 23-Б (далі - об'єкт) на умовах і в порядку, передбаченими цим договором (п. 1.1. договору).

У відповідності до п. 1.2. договору виконавець зобов'язався надавати послуги з охорони силами 1 (одного) штатного співробітника з режимом роботи (календарні дні місяця та період часу протягом доби, у які замовнику потрібні послуги з охорони), який перед початком поточного місяця узгоджується сторонами, а по його закінченню фіксується актом приймання наданих послуг, у якому вказується кількість фактично відпрацьованих людино/годин.

Пунктом 3.1. договору сторони передбачили, що вартість послуг, що надаються виконавцем залежить від розміру розрахункової одиниці, тривалості розрахункового періоду, кількості фактично відпрацьованих людино/годин протягом розрахункового періоду.

При цьому, кількість фактично відпрацьованих людино/годин фіксується сторонами у двосторонньому акті приймання наданих послуг, який складається виконавцем та узгоджується з замовником не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим періоду (п. 3.4. договору).

Водночас, умовами договору сторони узгодили порядок проведення розрахунків за послуги охорони. Так, згідно п. 3.7. договору до закінчення поточного місяця виконавець надає змовнику два примірники акта приймання наданих послуг, а замовник протягом 5 (п'яти) перших днів наступного місяця зобов'язаний підписати та повернути виконавцю один примірник акту приймання наданих послуг. У випадку наявності заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, замовник зобов'язаний у той же строк надати виконавцеві свої обґрунтовані заперечення в письмовій формі.

За умови неповернення замовником підписаного акта приймання наданих послуг чи ненадання обґрунтованих письмових заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, в строк, визначений пунктом 3.7. цього договору, вважається, що послуги у такому місяці надані виконавцем у повному обсязі і прийняті замовником без зауважень, а акт приймання наданих послуг таким, що підписаний сторонами (п. 3.8. договору).

Відповідно до п. 3.9. договору послуги з охорони, що надаються виконавцем, передплачуються замовником у національній валюті на поточний рахунок виконавця не пізніше 5 (п'ятого) числа розрахункового періоду відповідно до рахунка-фактури, який надається виконавцем.

Згідно п. 8.2. договору строк його дії починається з 01.02.2010 року та закінчується 31.12.2011 року.

Судом встановлено, що 30.09.2011 року до даного договору сторони уклали додаткову угоду № 3, відповідно до якої дійшли згоди щодо припинення його дії з 30.09.2011 року та підписали того ж дня акт про зняття поста охорони з об'єкту.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору вірно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Суд, виходячи з наведених положень, правомірно зазначив у своєму рішенні, що обов'язковою підставою для виконання замовником оплати послуг є їх надання виконавцем.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В обґрунтування позову позивач послався на акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які були підписані та скріплені печатками сторін: № 110/0511 від 31.05.2011 на суму 5 036,76 грн., № 110/0711 від 31.07.2011 на суму 5 036,76 грн., № 110/0811 від 31.08.2011 на суму 5 036,76 грн.

Крім цього, відповідачеві були надані послуги на суму 4 874,22 грн., про що був складений акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 110/0911 від 30.09.2011 за вересень 2011 року.

Як зазначає позивач, вищевказані акти разом з рахунками-фактурами № 110/0511 від 04.05.2011 на суму 5 036,76 грн., № 110/0711 від 01.07.2011 на суму 5 036,76 грн., № 110/0811 від 01.08.2011 на суму 5 036,76 грн. та № 110/0911 від 01.09.2011 на суму 4 874,22 грн. були направлені на адресу відповідача рекомендованим листом № 04/1212 від 10.12.2012 року.

Матеріали справи свідчать, що факт отримання відповідачем 14.12.2012 року даного листа підтверджується поштовою квитанцією № 2495 та описом вкладення у цінний лист.

Місцевим судом встановлено, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 110/0911 від 30.09.2011 за вересень 2011 року відповідач не підписав та не повернув позивачеві, а тому обґрунтовано погодився з позицією останнього про те, що дані послуги у відповідності до п. 3.8. договору, вважаються наданими та прийнятими відповідачем без зауважень, а акт - підписаним.

З огляду на вище встановлене, колегія суддів погоджується з наведеними в судовому рішенні висновками про обґрунтованість та доведеність позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по договору № 110 від 31.01.2011 року за надані позивачем у травні, липні, серпні та вересні 2011 року послуги охорони, вартість яких становить 19 984,50 грн.

Відповідач в ході розгляду справи заявлені позивачем вимоги не визнавав, а в апеляційній скарзі наголошував на тому, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тим обставинам, що обсяг послуг за договором сторонами не узгоджувався, відповідно, у нього не виникло обов'язку щодо сплати послуг у розмірі, визначеному в актах. Крім того, акти виконаних робіт не були належним чином затверджені з боку відповідача, оскільки генеральний директор ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС» їх не підписував.

Колегія суддів з даними доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та надуманими, з огляду на наступне.

У відповідності до положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до обов'язкових реквізитів, які повинні бути в первинних документах бухгалтерського обліку, зокрема, в акті наданих робіт (послуг), є особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні акти, складені на виконання договору № 110 від 31.01.2011 року підписані зі сторони скаржника посадовою особою ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС» та затверджені печаткою названої юридичної особи, дійсність якої останнім не заперечується.

Разом з тим, варто зазначити, що по актам здачі-прийняття послуг за лютий, березень, квітень та червень 2011 року, які підписані зі сторони ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС» тією ж посадовою особою, оплата була проведена відповідачем належним чином, про що свідчить банківська виписка по рахунку №260040105510, надана обслуговуючим банком - ПАТ «ПроКредитБанк». Тією ж посадовою особою до договору № 110 від 31.01.2011 року були підписані додаткові угоди №1 від 01.04.2011 року та №2 від 4.05.2011 року.

Умовами договору (п.п. 3.4, 3.7 договору) передбачена фіксація сторонами кількості відпрацьованих людино/годин у актах здачі-приймання послуг та обов'язок замовника надавати виконавцеві обгрунтовані заперечення у разі незгоди з відображеними в них даними.

Таким чином, відсутністю з боку скаржника заперечень щодо обсягу послуг, зазначених спірних актах спростовуються твердження останнього про неузгодженість їх обсягу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім основної суми боргу просив стягнути з відповідача 1 487,62 грн. пені, 39,96 грн. інфляційних втрат та 299,56 грн. - 3% річних.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Підписавши договір, відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати послуги з охорони, що надаються виконавцем, у відповідності до пункту 5.1.12. договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань вартість наданих послуг охорони у визначений договором строк у повному обсязі не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 19 984,50 грн., а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 611 цього ж Кодексу в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 3 цього Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що у разі затримки платежів, строки яких зазначено в цьому договорі, замовник виплачує на вимогу виконавця пеню у розмірі 0,05% від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки Національного банк України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Укладеним сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, та внесення замовником платежів щомісяця до 5 числа наступного місяця (п. 3.9. договору), суд першої інстанції, виходячи з наведеного, дійшов правильного висновку, що відповідальність за прострочення виконання зобов'язання носить подовжувальний характер, а тому вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 1 487,62 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності у вигляді стягнення з ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС» на користь ТОВ „Персей-Безпека" трьох процентів річних в сумі 299,56 грн. та збитків від зміни індексу інфляції - 39,96 грн.

Зважаючи на встановлене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених вимог ТОВ „Персей-Безпека" до ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС» про стягнення 19 984,50 грн. основного боргу за охоронні послуги, 1 487,62 грн. пені, 299,56 грн. - 3% річних та 39,96 грн. збитків від зміни індексу інфляції - 950,58 грн. 3% річних.

Доводи скаржника про допущене судом першої інстанції порушення та невірне застосування приписів статті 44 ГПК України, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду є безпідставними та такими, що підлягають відхиленню.

Так, відповідач стверджує, що за відсутності в матеріалах справи доказів здійснення позивачем витрат на оплату послуг адвоката, які пов'язані з безпосереднім розглядом даної справи, суд безпідставно частково задовольнив витрати, понесені позивачем на оплату послуг адвоката, прийнявши в якості належного доказу на підтвердження такої оплати платіжне доручення №265 від 02.07.2013 року, за яким грошові кошти в сумі 7 200,00 грн. були перераховані не на поточний рахунок адвоката, а на рахунок фізичної особи Петрощук А.В.

Такі доводи спростовуються наданими позивачем суду договором №4/02/13 про надання правової допомоги від 21.02.2013 року, укладеного між ТОВ «Персей Безпека» та адвокатом Петрощуком А.В., а також виставленим позивачеві рахунком-фактурою №СФ-5 від 02.07.2013 року на суму 7 200,00 грн. за надані послуги по супроводу позову до ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС», актом здачі-прийняття наданих послуг №2 від 02.07.2013 року щодо оплати цих послуг на вказану суму та платіжним дорученням №265 від 02.07.2013 року, в якому у графі призначення платежу значиться «оплата послуг по супроводу позову до ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС» з посиланням на рахунок-фактуру №№СФ-5 від 02.07.2013 року, якими ідентифікується оплата господарської операції.

Відповідно до статтей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПрАТ «Автомобільна група «ВІПОС» має бути залишена без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року у справі №910/12875/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року у справі №910/12875/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12875/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Жук Г.А.

Остапенко О.М.