Рішення

від 15.08.2013 по справі 909/649/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2013 р. Справа № 909/649/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Деделюк Б.В.,

при секретарі судового засідання Червак Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, вул. Чорновола, 9, м. Івано-Франківськ, 76018, в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, проспект Повітрофлотська, 6, м. Київ, 03168,

до відповідача: концерну "Військторгсервіс", вул. Молодогвардійська, 28А, м. Київ, 03151,

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-1", вул. Львівська, 13/1, м. Івано-Франківськ, 76000,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.03.2008 року та застосування наслідків недійсності договору, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Кітраль С.І. - прокурор Івано-Франківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, посвідчення № 013214 від 26.11.2012 року,

від Міністерства оборони України: представники не з"явилися,

від концерну "Військторгсервіс": представники не з"явилися,

від товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-1": Сохан В.Є. - представник, довіреність б/н від 17.06.2013 року,

в судовому засіданні приймає участь: Федишин О.В. - спеціаліст І категорії - юрисконсульт регіонального відділення фонду державного майна України в Івано-Франківській області, довіреність № 01/14-06 від 12.04.2013 року,

встановив:

Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України звернувся в суд із позовною заявою до концерну "Військторгсервіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-1" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.03.2008 року, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Водолій-1" та державою в особі Міністерства оборони України, в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу від 17.03.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне майно передане згідно договору купівлі-продаж від 17.03.2008 року було реалізоване без надання дозволу Міністерством оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2013 року прийнято позовну заяву і порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 18.06.2013 року.

Ухвалою суду від 18.06.2013 року продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 23.07.2013 року.

Ухвалами суду від 23.07.2013 року та від 06.082013 року відкладено розгляд відповідно справи на 06.08.2013 року та на 15.08.2013 року.

Прокурор, в судовому засіданні 15.08.2013 року, позовні вимоги підтвердив в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. Обгрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що нежитлова будівля (їдальня), загальною площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ, яка передана згідно умов договору купівлі-продаж від 17.03.2008 року, реалізована без надання дозволу Міністерством оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України.

Дані вимоги мотивує тим, що договір купівлі-продажу укладався на підставі довіреності № 220/2071 від 04.10.2004 року виданої Пукіру П.Н. Міністерством оборони України, яка на час укладення оскаржуваного правочину була відкликана окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005 року.

Просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.03.2008 року, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Водолій-1" та державою в особі Міністерства оборони України, в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 17.03.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ.

Представник Міністерства оборони України, в судове засідання 15.08.2013 року, не з"явився.

Представник концерну "Військторгсервіс", в судове засідання 15.08.2013 року, повторно не з"явився.

Згідно клопотання № 10/1047 від 24.07.2013 року відповідач просить розглянути справу без участі повноважного представника концерну "Військторгсервіс".

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони господарського процесу зобов"язані добросовісно користуватися наданими їм правами.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи ухвалами суду, суд, вважає за можливе розглянути справу без участі повноважних представників Міністерства оборони України та концерну "Військторгсервіс" за наявними в ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-1", в судовому засіданні 15.08.2013 року проти позову заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 11659/13 від 12.07.2013 року) та додаткових письмових поясненнях (вх. № 12638/13 від 31.07.2013 року) та просить суд в позові відмовити.

Свої заперечення мотивує відсутністю будь-яких правових підстав в розумінні цивільного законодавства для визнання оскаржуваного правочину недійсним. З посиланням на матеріали справи зазначає, що при укладанні оскаржуваного правочину його сторонами дотримано всіх вимог визначених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. В даних запереченнях зазначає, що позивач в своїх позовних вимогах не зсилається на жодну правову норму, якою було б прямо визначено недійсність оскаржуваного ним договору. Набуття відповідачем прав на нежитлову будівлю (їдальню), загальною площею 322,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ вважає законним.

У відзиві відповідач також просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України. Вважає, що позовну давність, яка підлягає застосуванню до спірних вимог, у три роки прокурором пропущено, при цьому при зверненні з позовом до суду ним не подано жодних доказів того, що строк позовної давності пропущений з поважних причин.

В судових засіданнях представник прокуратури заперечив проти клопотання про застосування строків спливу позовної давності з тих підстав, що Івано-Франківському прокурору з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері стало відомо про відчуження спірного майна безпосередньо перед зверненням з даним позовом до суду.

Представник Регіонального відділення Фонду державного майна України в Івано-Франківській області, в судове засідання 15.08.2013 року, підтвердив обставини, які викладено в письмових пояснення, згідно яких зазначає, що рішення про надання згоди на відчуження майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб"єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України. Згідно п. 8 Порядку рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається фондом у формі листа.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами та витребувані судом, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з"ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для вирішення спору, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

17.03.2008 року між Державним господарським об"єднаннням "Концерн "Військторгсервіс", в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" "Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007 року, за реєстровим № 4165 (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Водолій-1" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу їдальні загальною площею 322,8 кв.м. (далі Договір), за умовами якого Продавець відчужив на користь та у власність Покупця за плату приміщення їдальні, загальною площею 322,8 кв.м, номер 17 та 19 по вул. Грушевського в м. Івано-Франківську.

Відчуження нерухомого майна, що знаходилось на балансі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторсервіс" здійснено на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. № 140/6/1623/3 від 15.12.2004 року, виданого на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 року.

Судом встановлено, що у відповідності до чинних у 2004-2008 роках Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 року (пп.(ж) п. 3 ст. 4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 року (абз. 7 п. 6 ст. 4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

04.10.2004 року Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства борони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, для чого йому видано відповідну довіреність № 220/2071 від 04.10.2004 року, із строком дії до 01.10.2007 року.

На реалізацію наданих вказаною довіреністю повноважень начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н 15.12.2004 року надав державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" дозвіл № 140/6/1623/3 на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: приміщення їдальні, загальною площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ.

31.01.2006 року наказом Міністра оборони України № 47 прийнято рішення про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України шляхом його приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (п.п. 1, 2 наказу). Як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України державну реєстрацію припинення юридичної особи, у зв"язку з реорганізацією останнього проведено 15.12.2008 року.

Враховуючи наведене, судом взято до уваги наступне.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З матеріалів справи вбачається, що між концерном "Військторгсервіс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Водолій-1" виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 ст. 656 вказаного вище кодексу встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно ст. 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.

Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс" (п. 7.3. статуту Концерну).

Здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.п. 7.3., 7.5. статуту Концерну).

Частинами 2, 3 ст. 326 Цивільного кодексу України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Приписами ст. 74 Господарського кодексу України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 року № 185-V останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного вище Закону управління об'єктами державної власності здійснює, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Частиною 1 ст. 3 даного Закону визначено, що об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Пунктом 1.1 статуту концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Отже, спірне майно, перебувало у державній власності та перебувало у господарському відданні концерну "Військторгсервіс", а тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" відчуження військового майна здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого Мінекономіки переліку такого майна.

Спірне майно було включено відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 299-р від 26.07.2001 року в перелік нерухомого військового майна, яке пропонується до відчуження.

Тобто погодження відчуження спірного майна відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо посилання позивача на вимоги постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", якою передбачено прийняття рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна лише за погодженням з Фондом державного майна, то судом враховано наступне. Спірне майно, яке реалізовано згідно договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року було включено в перелік нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження ще у 2001 році, продаж якого регулювалось на той час саме Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил".

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Мінекономікою.

У матеріалах справи наявні докази надання згоди/дозволу Міністерством оборони України, як власником майна, на відчуження нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ, (довіреність № 220/2071 від 04.10.2004 року).

Такою згодою/дозволом є також лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. № 140/6/1623/3 від 15.12.2004 року, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 року, наданий державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 322,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ.

На підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу від 17.03.2008 року.

Будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу встановлено не було. Не містить таких і чинне законодавство України.

При цьому, суд критично оцінює посилання прокурора на ту обставину, що 12.02.2005 року, у зв'язку із окремим дорученням Міністра оборони України Гриценко А.С. № 1235/з про скасування виданих раніше довіреностей, в т.ч. і Пукіра П.Н щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ повноважень від Міністерства оборони України та відкликання їх перших примірників, довіреність від 04.10.2004 року № 220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу № 140/6/1623/3 від 15.12.2004 року, та відповідно відсутність згоди власника майна - Міністерства оборони України на його відчуження. Вказане підтверджується листом Генеральної прокуратури України № 10/2-1698вих06 від 15.03.2006 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Прокурор посилається також і на ту обставину, що 31.01.2006 року довіреність № 220/2071 від 04.10.2004 року втратила чинність, у зв'язку із припиненням юридичної особи, якій видана довіреність, як на підставу втрати чинності дозволу № 140/6/1623/3 від 15.12.2004 року.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників (ч.ч. 3,4 ст. 249 ЦК України).

Отже, припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків, визначених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

Аналізуючи вищенаведене можна зробити висновок про те, що начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н., видаючи 15.12.2004 року від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозвіл № 140/6/1623/3 ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження закріпленого на праві господарського відання за вказаним підприємством нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ, діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності № 220/2071, виданої Міністром оборони України.

Чинне законодавство не передбачає наслідків відкликання такої довіреності у вигляді втрати чинності, виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування, дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником.

Також, спростовуються доводи прокурора про те, що 31.01.2006 року в зв'язку з реорганізацією Головного Управління торгівлі Тилу МОУ в Концерн "Військторгсервіс" вищезгадана довіреність втратила свою чинність, наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Тобто правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої. Згідно Статуту п. 5.2 Концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.06.2005 року № 358, він є правонаступником всіх прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відповідно п. 3.5 Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права та нести зобов'язання.

Пунктом 4.4 вказаного Статуту передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам.

Відповідно до цих повноважень генеральним директором Концерну Пукіром П.Н. видана нотаріально посвідчення довіреність від 20.09.2007 року директору філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" даного концерну Свідерському Г.М. на право укладення від імені Концерну будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна з правом підпису відповідних документів.

Окрім цього, суд звертає увагу на той факт, що починаючи з 16.12.2003 року і до дати укладення оскаржуваного правочину ТзОВ "Водолій-1" являлося орендарем майна, яке є предметом оскаржуваного правочину.

Пунктом 11.2. Договору оренди, за ТзОВ "Водолій-1" було закріплено першочергове право на викуп орендованого майна в разі прийняття рішення про його продаж. Аналогічне право орендаря передбачалося ст. 11 ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 51 ЗУ "Про державну програму приватизації" та ч. 2 ст. 777 ЦК України.

Даючи оцінку правомірності таких умов договору та обов'язковості застосування ч. 2 ст. 777 ЦК України щодо військового майна, слід враховувати позицію Конституційного суду України висловлену рішенні № 31-рп/2009 від 10.12.2009 року по справі № 1-46/2009 за конституційним зверненням приватного підприємства "Автосервіс" щодо офіційного тлумачення положень ст.ст. 177, 760, ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбаня військового майна). Як зазначено в резолютивній частині даного рішення: « 1. Положення статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України в аспекті конституційного звернення треба розуміти так: наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне право перед іншими особами на його придбання.»

Розпорядження КМ України від 26.07.2001 року № 299-р "Про затвердження переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження» орендоване ТзОВ "Водолій-1" нерухоме майна було включено до відповідного переліку.

Рішення про продаж відповідного майна не приймалося одноособово тією чи іншою посадовою особою Головного Управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, а в розрізі п. 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил було прийнято безпосередньо Кабінетом Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони України погодженого з Мінекономіки (а не ФДМ України) переліку такого майна за формою згідно додатку 1.

Зважаючи на те, що до закінчення терміну оренди залишалося менше року, а весь попередній час орендар вимушений був займатися відновлювальним ремонтом орендованого майна, враховуючи обсяг фактично вкладених ним власних коштів в поліпшення орендованого об'єкту, а також беручи до уваги той факт, що відповідні покращення неможливо було відокремити від об'єкту оренди без завдання йому шкоди, ТзОВ "Водолій-1" вирішило скористатися наданим йому правом першочергового (поза конкурсного) викупу орендованого майна в наслідок чого і було укладено оскаржуваний правочин.

Посилання ж позивача на інші норми якими фактично оскаржувані правовідносини не регулювалися є безпідставними. Додатковим свідченням тому є п. 6 Інструктивного листа ФДМУ від 13.02.2004 року № 10-1-1962 в якому чітко зазначалося, що норми Господарського кодексу України (ст. 287, 288 і ч. 2 ст. 289 та статті, які не суперечать ЗУ «Про оренду…») згідно яких Фонд державного майна України та його регіональні відділення було визначено єдиними орендодавцями державного нерухомого майна - не поширюються на договори оренди укладені до 01.01.2004 року.

Факт відчуження був окрім іншого предметом ревізії КРУ у Львівській області Головного контрольно-ревізійного управління України, яка проводилась за період з 01.01.2007 року по 31.01.2009 року (витяг з Довідки від 03.04.2009 року).

Жодних негативних висновків в результаті проведених перевірок перевіряючими органами зроблено не було. Даний факт свідчить про необґрунтованість тверджень позивача про те, що йому чи прокуратурі з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері наче б то нічого з даного приводу не було відомо.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, зокрема є рішення (розпорядження) Кабінету Міністрів України про відчуження нежитлової будівлі загальною площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ, погоджене Мінекономіки, є дозвіл Міністерства оборони України, № 140/6/1623/3 від 15.12.2004 р., наданий начальником ГУ ТТ МОУ начальнику ДП МОУ "УТЗОК" (правонаступником яких є концерн "Військторсервіс") на відчуження спірної нежитлової будівлі; генеральний директор Концерну у відповідності до положень статуту мав право уповноважити 20.09.2007 року начальника філії концерну "Віськторгсервіс" "УТЗОК" здійснити її продаж.

Розглянувши клопотання, заявлене відповідачем товариством з обмеженою відповідальністю "Водолій-1" у відзиві на позовну заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України, суд зазначає наступне.

Приписами статей 256, 257, 267 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 передбачено, що за змістом статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з"ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваним законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

З огляду наведеного, а також враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку відмовити в позові Івано-Франківсього прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство Оборони України до відповідачів Концерну "Військторгсервіс", Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, укладеного між приватним підприємством приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс"; та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Щодо судових витрат, то суд бере до уваги наступне.

Згідно з положеннями п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір в доход державного бюджету з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Відповідно до підпункту 2.2.2 вищезазначеної постанови якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою статті 208 Господарського кодексу України, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.

В спірному випадку позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано із застосуванням наслідків передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 208 Господарського кодексу України. Тобто спір у даній справі розцінюється, як спір майнового характеру.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (далі - Закон), який відповідно до статті 10 набрав чинності з 01.11.2011 року судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу від 17.03.2008 року продажна ціна нерухомості становить 416740 грн. 80 коп.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судовий збір" та вищевказаних роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку про стягнення з Міністерства оборони України в доход державного бюджету України судового збору в розмірі 8334 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 124 Конституції України, Законом України "Про державний бюджет на 2013 рік", Законом України "Про управління об'єктами державної власності", Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", ст.ст. 104, 203, 215, 216, 249, 317, 326, 656, 658 Цивільного кодексу України, ст. ст. 74, 136 Господарського кодексу, ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України до концерну "Військторгсервіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-1" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.03.2008 року та застосування наслідків недійсності договору, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), площею 322,8 кв.м., за адресою: вул. Грушевського, буд. № 17 та № 19, м. Івано-Франківськ відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України, проспект Повітрофлотська, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 07832465 в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: Управління Державної казначейської служби України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37952250; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Івано-Франківській області; код банку отримувача (МФО): 836014; рахунок отримувача: 31219206783002; код класифікації доходів бюджету: 22030001; код ЄДРПОУ суду: 03499939), 8334 (вісім тисяч триста тридцять чотири) грн. 80 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.08.13

Суддя Деделюк Б. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"