Постанова

від 15.08.2013 по справі 820/6383/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 серпня 2013 р. № 820/6383/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.,

за участю представників сторін

позивача Веклича Р.Г.

відповідача Головко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Красноград-продторг" до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення

встановив:

Позовні вимоги заявлені до Красноградської МДПІ Харківської області про скасування податкового повідомлення рішення від 27.03.2013 року № 0000361502

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірне податкове повідомлення-рішення суперечить ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків відповідача про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом, оскільки за даними операціями товар поставлений у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі, пославшись на те, що за результатами перевірок контрагентів позивача встановлено, що останні не знаходяться за офіційним місцезнаходженням,не мають відповідних трудових ресурсів, здійснені господарські операції мають ознаки нереальності та відповідно ознаки ухилення від сплати податку на додану вартість, що стало підставою для висновку про відсутність реальності господарських операцій по ланцюгу постачання та відповідно донараховані податкові зобов'язання та визначення штрафної санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання про що йому видане відповідне свідоцтво серії А 01 № 197509, основними видами діяльності підприємства згідно довідки ЄДРПОУ АА № 746022 в т.ч. є виробництво олії та тваринних жирів (10.41), оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (46.21), оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками. 12.03.2013 року фахівцями відповідача проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ « Сотерма» за листопад 2012 року про що складено акт від 12.03.2013 року № 141/15/36569878, яким встановлені порушення п.198.6 ст.198 ПК України. Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 27.03.2013 року № 0000361502, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20750 грн., в т.ч. основний платіж 16600,00 грн., штрафні санкції 4150,00 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст..56 ПК України, за результати якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

З наявних у справі документів вбачається, що між позивачем та ТОВ «Сотерма» укладено договір купівлі-продажу від 01.11.2012 року відповідно до якого продавець (ТОВ «Сотерма») зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві (ТОВ « Красноград-продторг») жми соняшника (р.1 Договору). На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних договорів позивачем надані податкові накладні від 05.11.2012 року № 14 та від 01.11.2012 року № 5, дослідивши які суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу мінфіну від 01.11.2011 року № 1379, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с.46-52) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт отримання ТМЦ за вказаним договором та його подальша реалізація у власній господарській діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи накладними , звітами про рух сировини та передавання залишків по складу, договором постачання між позивачем та ТОВ «Агрофірма «Песчанская» від 22.02.2012 року № 1/02-12, видатковими та податковим накладними виписаними позивачем на користь вказаного підприємства (а.с.42-43, 62-90, 99-104)

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними (а.с.44-45), зі змісту яких вбачається, що пунктом розвантаження є склад позивача за адресою м.Харків вул.. Леніна,2, який знаходиться у віданні позивача згідно договору оренди з ТОВ «Витаойл» від від 01.01.2012 року № 1.2012 (а. с. 56-59).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ Сотерма» та відповідно неправомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам із вказаним контрагентом необґрунтованими.

Щодо посилань представників відповідача на матеріалів перевірки ТОВ « Сотерма» (акт від 11.02.2013 року № 141/22.1/35587236),як підстави відмови у задоволенні позовних вимог суд зазначає наступне. Зі змісту акту перевірки позивача (а.с.14-18) встановлено, що підставами донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість відбулося на підставі встановлення з податкової інформації відомостей, що контрагент позивача не має відповідних ресурсів для здійснення діяльності, не знаходяться за місцем реєстрації, які свідчать про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Суд зауважує, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Доказів такого звернення до суду відповідачем в судове засідання не надано.

Викладена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року в пункті 70 зазначив, якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи в зловживанні, пов'язаному зі сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або будь-яких вказівок на поінформованість про таке порушення, все ж карають одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльності постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і щодо якого у нього не було засобів відстеження та забезпечення його старанності, то влада виходить за рамки розумного і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а отже адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Красноград-продторг" до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити

Скасувати податкове повідомлення рішення від 27.03.2013 року № 0000361502.

Стягнути з Державного бюджету ( УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, вул. код ЄДРПОУ 37999628, р/р 31217206784011, код банку 851011) на користь ТОВ "Красноград-продторг" (м. Красноград, вул. Леніна,2, код ЄДРПОУ 36569878) судові витрати в розмірі 207 (двісті сім) грн. 50 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 20.08.2013 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.