Постанова

від 13.08.2013 по справі 914/338/13-г

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2013 р. Справа № 914/338/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Марко Р.І.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників:

від позивача - Шуст С. І.- ( представник за довіреністю)

від відповідача (апелянта) - Кіт Ю. В. - ( представник за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліокс" від 17.06.2013 року

на рішення господарського суду Львівської області від 05.06.2013 року (суддя Сухович Ю.О., Кидисюк Р.А., Петрашко М.М.)

у справі за № 914/338/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс", м.Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліокс", с. Малахів, Львівська області про стягнення 91 439,33 грн. ( з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 05.06.2013р. у справі № 914/338/13-г позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліокс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфудс" основний борг в сумі 57 256,00 грн., пеню в сумі 3186,24 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 29 360,00 грн. та 1 796,04 грн. судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 1142,07 грн. відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором поставки, оплату за поставлений товар здійснив частково, визнав у судовому засіданні наявність основного боргу, відтак стягнення з відповідача основної суми боргу, частини суми пені та відсотків за користування чужими грошима є підставним. З урахуванням встановлення пропуску строку позовної давності в частині заявленої суми пені та за наявності заяви представника відповідача позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 1142,07 грн. є безпідставними.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що підписи керівника позивача на первинних документах та на довіреностях про представництво відрізняються, у зв'язку з чим у суді першої інстанції було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи з метою встановлення автентичності та ідентичності підписів керівника позивача, однак судом у задоволенні такого клопотання було безпідставно відмовлено. На думку відповідача, виключне значення має з'ясування питання щодо кола повноважень представників позивача та сам факт наявності таких повноважень. Крім того, в укладеному договорі було передбачено третейське застереження щодо розгляду спорів у даній справі, однак позивач порушив таку умов договору.

У запереченні на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначивши, що наявність третейського застереження не обмежує позивача на звернення до господарського суду в загальному порядку для захисту його законних прав, враховуючи те, що відповідач не заперечував проти розгляду позову місцевим господарським судом. Про наявність третейського застереження відповідач вперше згадує в апеляційній скарзі. Дослідження підписів судом на документах справи не входило до предмету доказування в даному спорі про стягнення заборгованості, тому судом було підставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у запереченні, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.01.2011р. між ТзОВ "Інтерфудс" (постачальник) та ТзОВ "Оліокс" (покупець) укладено договір поставки № 11011701 (далі - договір), за умовами якого постачальник протягом терміну дії договору зобов"язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати свіжоморожену рибу, рибну продукцію, морепродукти (далі - товар) у порядку і на умовах, визначених договором.

Згідно п. 7.2.Договору, Договір вважається укладеним з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 року. Припинення терміну дії договору не звільняє сторону, яка має невиконані обов'язки за договором виконати такі обов'язки.

Відповідно до п.1.2. договору поставки найменування, асортимент, кількість та ціна товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід"ємною частиною договору.

За умовами п.3.3. договору поставки перехід до покупця права власності та відповідно, ризиків яких може зазнати товар, відбувається в момент підписання видаткової накладної, яка підтверджує передачу товару по кількості та якості. Факт приймання товару по кількості і якості підтверджується видатковою накладною.

Відповідно до п.4.2. договору поставки оплата кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання товару за видатковою накладною, якщо інший строк оплати не зазначений у видатковій накладній. Якщо у видатковій накладній зазначений інший строк оплати, застосовується строк оплати, що зазначений у видатковій накладній.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.5.1. договору поставки в разі прострочення строків оплати за товар покупець сплачує постачальнику за кожний день прострочення неустойку у вигляді пені від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за весь період прострочення.

Відповідно до п.5.2. договору поставки, окрім неустойки передбаченої п.5.1. договору, покупець, в разі прострочення строків оплати за товар не більше ніж на 15 календарних днів включно, сплачує постачальнику 25,5 % від суми простроченого платежу за користування грошовими коштами за період прострочення до 15 календарних днів. В разі прострочення строків оплати за товар більше ніж 15 календарних днів покупець сплачує постачальнику 51% річних від суми простроченого платежу за користування грошовими коштами за весь наступний період прострочення.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар (свіжозаморожену рибу, рибну продукцію, морепродукти) на загальну суму 737 811,23 грн., згідно видаткових накладних: №ІФ11070801 від 08.07.2011р. на суму 52 021,71 грн. (строк оплати - до 22.07.11); № ІФ11072101 від 21.07.2011р. на суму 52 018,10 грн. (строк оплати - до 04.08.11; №ІФ11100502 від 05.10.2011р. на суму 322500,00 грн. (строк оплати - не встановлено); № ІФ11102601 від 26.10.2011р. на суму 86 000,00 грн. (строк оплати - не встановлено); №ІФ11102602 від 26.10.2011р. на суму 96 750,00 грн. (строк оплати - не встановлено); №ІФ11110901 від 09.11.2011р. на суму 38 247,32 грн. (строк оплати - до 23.11.2011 року); №ІФ11110902 від 09.11.2011р. на суму 48 018,10 грн. (оплата - до 09.12.11); № ІФ 120316001 від 16.03.2012р. на суму 42 256,00 грн, (оплата до 30.03.2012 року). Відповідач підписав видаткові накладні, скріпивши їх своєю печаткою, та отримав товар без застережень.

Представник відповідача Рак Юрій Романович отримав вищевказаний товар згідно довіреностей № 42 від 08.07.2011р., №44 від 21.07.2011р.; № 65 від 05.10.2011р.; № 68 від 24.10.2011р.; №74 від 09.11.2011р.

Крім того, відповідачем було повернуто товар за накладною на повернення № ВН-U000000027 від 15.03.2012р. на суму 44 496,77 грн. (а.с.35).

Відповідач розрахувався за товар частково. Зокрема, на рахунок позивача було перераховано лише 636 058,46 грн., що відображено у картці бухгалтерського рахунку ТзОВ "Інтерфудс" №361 з 01.07.2011р.-10.08.2012 року та підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками з рахунку позивача за період з 26.07.2011р.-16.03.2012р. В свою чергу, позивачем всього отримано коштів та товару (повернутого) в розмірі 680 555,23 грн. Таким чином, основний борг відповідача становить 57 256,00 грн. (737 811,23 грн. - 44 496,77 грн. - 636 058,46 грн.).

Як в суді першої інстанції, що вбачається з мотивувальної частини рішення суду, так і в суді апеляційної інстанції відповідач визнав основну суму боргу в розмірі 57256,0 грн. Зазначив, що мав намір її повернути шляхом зарахування на рахунки позивача.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 57 256,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

В даному випадку сторони в п.5.2. договору поставки встановили розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а саме: 25,5 % від суми простроченого платежу за користування грошовими коштами за період прострочення до 15 календарних днів; в разі прострочення строків оплати за товар більше ніж 15 календарних днів покупець сплачує постачальнику 51% річних від суми простроченого платежу за користування грошовими коштами за весь наступний період прострочення.

Згідно видаткової накладної від 09.11.11 року строк оплати товару в розмірі 38247,32 грн. встановлено до 23.11.11 року. Відповідачем вартість товару за даною накладною не було оплачено. Станом на 07.03.2013 року по даній накладній сума заборгованості становила - 15000,0 грн. Відтак, відсотки за користування чужими коштами згідно розрахунку, перевіреного судом, становлять 9683,01 грн. Згідно видаткової накладної від 16.03.12 року строк оплати товару в розмірі 42256,0 грн. встановлено до 30.03.12 року. Відповідачем вартість товару за даною накладною не було оплачено. Відтак, станом на 07.03.2013 року існувала заборгованість відповідача в розмірі 42256,0 грн. Отже, в цьому випадку, відсотки за користування чужими коштами згідно розрахунку, перевіреного судом, становлять 19676,99 грн. Загалом нараховані відсотки за користування чужими коштами складають - 29 360,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 29 360,00 грн. процентів річних за користування грошовими коштами підлягають до задоволення, враховуючи наявність заборгованості та відповідні умови договору.

Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.5.1 договору в разі прострочення строків оплати за товар покупець сплачує постачальнику за кожний день прострочення неустойку у вигляді пені від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за весь період прострочення. (Облікова ставка НБУ з 10.08.2010 року по 22.03.2012 року - 7,75% (подвійна облікова ставка - 15,5%). Облікова ставка НБУ з 23.03.2012 року і поданий час - 7,50% (подвійна облікова ставка - 15%)).

Згідно існуючої заборгованості за товар в розмірі 15000,0грн. по накладній № ІФ 11110901 від 09.11.11 року позивач просив стягнути пеню за період з 30.12.11 року по 30.06.12 року в розмірі 1142,07 грн.; по накладній № ІФ 120316001 від 16.03.12 року згідно існуючої заборгованості за товар в розмірі 42256,0 грн. - за період з 30.03.2012 року по 30.09.2012 року.

Представником відповідача було подано заяву про застосування строку позовної давності щодо суми штрафних санкцій нарахованих по видатковій накладній № ІФ 11110901 від 09.11.2011р.

До вимог про стягнення пені застосовується строк позовної давності в один рік (ч.2 ст.258 ЦК України). Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, право на нарахування пені по видатковій накладній № ІФ 11110901 від 09.11.2011р. (а.с.31) виникло у позивача з 23.11.2011р. (встановлений термін оплати по даній накладній). Право на звернення до суду із вимогою про стягнення пені по вказаній накладній видатковій накладній № ІФ 11110901 від 09.11.2011р. у позивача існувало з 23.11.2011р. по 23.11.2012р. Як вбачається з матеріалів справи, позов поданий до суду лише 23.01.2013р. Тобто після спливу строку позовної давності.

Таким чином, місцевим господарським судом, зважаючи на положення ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України, було правомірно відмовлено у задоволенні позову про стягнення пені в сумі 1 142,07 грн., нарахованої по накладній № ІФ 11110901 від 09.11.2011р.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до задоволення підлягає пеня, нарахована позивачем по накладній № ІФ 120316001 від 16.03.2012р., яка згідно поданого позивачем уточненого розрахунку становить 3 186,24 грн.

В Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (див. постанову Вищого господарського суду України від 25.09.2012 № 32/5005/3471/2012).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 57 256,00 грн., пені в сумі 3 186,24 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 29 360,00 грн., всього 89 802,24 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ні у відзиві, поданому у суді першої інстанції, ні у апеляційній скарзі відповідач не надає заперечень по суті стосовно нарахованих та стягнених сум заборгованості по договору, включаючи штрафні санкції, стосовно застосованих судом норм матеріального права. Основні доводи позивача стосувалися лише згаданого третейського застереження в договорі, заперечення укладення такого договору повноважною особою позивача та питання призначення почеркознавчої експертизи для встановлення ідентичності та автентичності підписів керівника позивача.

Щодо доводів відповідача стосовно розгляду даного спору у третейському суді слід зазначити наступне.

Згідно п.8.1 Договору будь-який спір щодо невиконання сторонами грошового зобов'язання, стягнення заборгованості, штрафних санкцій та збитків за договором, в разі неможливості його вирішення шляхом переговорів, підлягає передачі на розгляд до Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті із застосуванням матеріального права України.

Як встановлено ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Пунктом 3 ухвали Конституційного суду України від 14.10.97 р. № 44-з встановлено, що правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів - це вид недержавної юридичної діяльності.

Право на звернення до суду і заборону позбавлення права на розгляд справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, встановлено ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Отже, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Наявність третейської угоди не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.

Таким чином, за наявності третейської угоди суб'єкт господарювання не втрачає право на розгляд і вирішення спору саме господарським судом. Тому апеляційним судом не беруться до уваги доводи відповідача з цього приводу.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 року, якщо третейську угоду укладено до порушення провадження у справі, то у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи та як встановлено в суді апеляційної інстанції, відповідач в суді першої інстанції не наполягав на вирішенні даного спору третейським судом. У відзиві на позовну заяву в суді першої інстанції такої вимоги відповідачем не ставилося. В метіралах справи відсутні клопотання відповідача про припинення провадження у справі з приводу вирішення справи третейським судом.

Крім того, скаржником у суді першої інстанції було подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо автентичності та ідентичності підписів керівника позивача на договорі поставки та довіреностях представників позивача, оскільки вважає, що ці підписи не належать керівнику позивача - Василенку В.В. та підписи на договорі поставки і довіреностях зроблені різними особами.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з огляду на те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, та розцінив дії відповідача, як такі, що спрямовані на умисне затягування судового процесу, що порушує права позивача, зокрема, на розгляд справи упродовж розумного строку.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, судом першої інстанції було звернуто увагу на те, що на адресу суду надійшла заява від 25.04.2013р. за підписом директора ТзОВ "Інтерфудс" Василенка В.В., скріплена печаткою товариства, в якій останній підтверджує факт видачі довіреностей на ім'я представників Шуста С.І. та Хапкової Г.В. та наявність повноважень у вказаних осіб на представництво інтересів ТзОВ "Інтерфудс" у господарському суді Львівської області.

Поставка товару у даній справі відбувалася за видатковими накладними, підставою видачі яких вказано - Договір № 11011701 від 17.01.2011 року. На підставі видаткових накладних відповідач приймав товар без застережень та в подальшому оплачував його, тобто вчиняв юридично значимі фактичні дії щодо виконання договору, тим самим не ставлячи під сумнів його дійсність.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Згідно ст. 28 ГПК України представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, (крім керівника підприємства), повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства.

Директором ТОВ «Інтерфудс» було видано дві довіреності на імя Шуст С.І. та Хапкової Г.В., якими визначено коло повноважень представників та надано право на вчинення юридично значимих дій, зокрема, на представництво у судах всіх інстанцій та подачу позовних заяв. Довіреності дійсні до 31.12.2014 року.

ГПК України дозволяє підписувати та подавати позовні заяви представником повноважної посадової особи позивача (ст.54 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. рішення господарського суду Львівської області від 05.06.2013 року у справі за № 914/338/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліокс" від 17.06.2013 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 19.08.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Якімець Г.Г.