Постанова

від 19.08.2013 по справі 922/1816/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2013 р. Справа № 922/1816/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Федоренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1880Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2013 р. у справі № 922/1816/13

за позовом ПП "ТФ "Перспектива", м. Харків

до ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "НДПІТЗ ПАТ "Укртрансгаз", м. Харків

про стягнення 39643,73 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.06.2013 р. по справі № 922/1816/13 (суддя Кухар Н.М.) у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних збитків на 90% відмовлено. У задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення відмовлено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" в особі Філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" ПАТ "Укртрансгаз" на користь ПП "ТФ "Перспектива" 34800,06 грн. основного боргу; 156,89 грн. пені; 68,55 грн. інфляційних збитків; 1524,53 грн. - 3% річних. В частині стягнення 2656,19 грн. пені, 417,49 грн. інфляційних збитків та 20,02 грн. - 3% річних у позові відмовлено.

Стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" в особі Філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" ПАТ "Укртрансгаз" на користь ПП "ТФ "Перспектива" 1586,24 грн. витрат з оплати судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні клопотань відповідача про зменшення розміру суми 3% річних на 90% та про розстрочення виконання рішення на 36 місяців рівними частинами щомісячно та прийняти нове, яким задовольнити дані клопотання, в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, докази його належного повідомлення про час та місце розгляду справи знаходяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 31.07.2013 оголошено перерву до 14.08.2013.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника позивача за наявними у справі доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноваженого представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 14.03.2011р. між Приватним підприємством "Торгівельною фірмою "Перспектива" (позивачем) та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (відповідачем) було укладено договір на постачання товару № 7/П, згідно п. 1.1. якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити і передати товар, а відповідач (покупець) прийняти та вчасно здійснити оплату товару.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами та діє до 30.06.2011р., а в частині розрахунків діє до повного їх виконання.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, кількість, асортимент та вартість товару надається у Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Договору.

Згідно Специфікації на постачання товару, покупець замовив постачальнику наступний товар:

- пружини пластикові різного діаметру;

- обкладинки прозорі;

- обкладинки під шкіру;

Всього на загальну суму 34800,06 грн.

У пункті 2.2. договору зазначено, що ціни на товар визначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Видаткова накладна постачальника є підставою оплати вартості товару на умовах договору.

Судом першої інстанції встановлено, що, згідно видаткової накладної № П-00000907 від 27.09.2011р. покупець (відповідач) отримав у постачальника (позивача) товар, передбачений у вищевказаній Специфікації, на загальну суму 34800,06 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору, оплата вартості товару здійснюється протягом 30 банківських днів з дати отримання видаткової накладної.

Отже, сплатити позивачу кошти за отриманий товар за договором покупець повинен був до 08.11.2011р. включно.

Але у вказаний строк покупцем не було здійснено відповідної сплати.

З матеріалів справи також вбачається, що листом від 02.08.2012р. позивач повідомив відповідача про наявність заборгованості по розрахункам за отримані товари по договору в розмірі 34800,06 грн. та прохав вишукати можливість погасити заборгованість.

Згідно двостороннє підписаного Акту звіряння взаємних розрахунків між сторонами за період січень 2012р. - жовтень 2012р. станом на 31.10.2012р. заборгованість відповідача на користь позивача склала 34800,06 грн.

Беручи до уваги, що вказана сума боргу в розмірі 34800,06 грн. відповідачем не спростована, відповідач не надав доказів її погашення, аргументованих заперечень не представив, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача щодо стягнення боргу в сумі 34800,06 грн. визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1524,53 грн. та інфляційних в розмірі 68,55 грн. за період 09.11.2011 по 25.04.2011, вважаю чи при цьому відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання саме з 09.11.2011. В задоволенні 20,02 грн. 3% річних та інфляційних в розмірі 417,49 грн. судом відмовлено у зв'язку з невірним розрахунком.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 2813,08 грн. пені за прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати товару за період з 02.11.2011 по 02.05.2012.

Згідно п. 7.1. договору на постачання товару № 7/П від 14.03.2011р., за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором покупець і продавець несуть майнову відповідальність згідно діючого законодавства.

Застосувавши положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені в зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання з оплати товару за договором на постачання товару № 7/П від 14.03.2011р.

Разом з цим, встановивши, що оплата товару мала бути здійснена по 08.11.2011р. включно (протягом 30 банківських днів), враховуючи те, що про застосування позовної давності було заявлено відповідачем, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вважав, що позивач втратив право на судовий захист відносно стягнення неустойки, розрахованої за період до 29.04.2012р. Таким чином, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахована за період з 29.04.2012р. по 09.05.2012р., в сумі 156,89 грн.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками, викладеними в рішення господарського суду стосовно наявності підстав для стягнення пені, виходячи з наступного.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Як свідчать матеріали справи, позивач при зверненні до господарського суду з позовною заявою не наводить жодних правових підстав для стягнення пені.

Таким чином, у зв`язку з тим, що сторони в договорі не передбачили відповідальність за порушення строків та порядку оплати продукції, умовами договору не визначений конкретний розмір пені за невиконання або неналежне виконання зобов`язань з оплати отриманої продукції, а також з огляду на те, що сторони не передбачили застосування будь-яких положень спеціального закону у випадку прострочення відповідачем зобов'язання з оплати товару, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", як на підставу для стягнення з відповідача пені, оскільки даною нормою визначений порядок обчислення пені, її розмір, в той час, як сама відповідальність за прострочення оплати товару умовами договору не визначена.

За таких обставин, рішення господарського суду в частині задоволення позову про стягнення пені в розмірі 156,89 грн. та відмови в задоволенні позову щодо стягнення 2656,19 грн. пені підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Заявлені відповідачем вимоги щодо зменшення розміру суми 3% річних на 90% колегія суддів вважає безпідставними.

Так, згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Однак, річні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, оскільки за своєю правовою природою інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, інфляційні та 3% річних, які нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а тому відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних в порядку ст. 83 ГПК України.

Інші доводи апеляційної скарги, у тому числі посилання відповідача на обставини та складний фінансовий стан підприємства, як на підставу для розстрочення виконання рішення, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки заявником не наведено жодного аргументованого доказу, а також не надано належних доказів щодо наявності обставини, з якими закон пов'язує неможливість виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2013 у справі № 922/1816/13 скасуванню в частині в частині задоволення позову про стягнення пені в розмірі 156,89 грн. та відмови в задоволенні позову щодо стягнення 2656,19 грн. пені підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, в зв'язку з його обґрунтованістю та відповідністю нормам матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "НДПІТЗ ПАТ "Укртрансгаз", м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2013 у справі № 922/1816/13 в частині задоволення позову про стягнення пені в розмірі 156,89 грн. та відмови в задоволенні позову щодо стягнення 2656,19 грн. пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 2813,08 грн. пені відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Торгівельна фірма "Перспектива" (юридична адреса: 61118, м.Харків, вул.Тимурівців, 50, кв. 5; фактична адреса: 61001, м.Харків, вул.Кірова, 38; код ЄДРПОУ: 34754748) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Кловський узвіз, 9/1; код ЄДРПОУ: 30019801) в особі Філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" ПАТ "Укртрансгаз" (61004, м.Харків, вул.Маршала Конєва, 6; код ЄДРПОУ:35633360) 66,23 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 16 серпня 2013 року

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.