Ухвала

від 13.08.2013 по справі 2а-2168/10/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 р. № 9104/32872/10 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Орісіл-Калуш» Товариства з обмеженою відповідальністю «Орісіл» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області до Дочірнього підприємства «Орісіл-Калуш» Товариства з обмеженою відповідальністю «Орісіл» про стягнення заборгованості,-

встановив:

10 червня 2010 року позивач - УПФУ в м. Калуші звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДП «Орісіл-Калуш» ТзОВ «Орісіл» в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 59490,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що згідно Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підприємства повинні відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на виплату і доставку пільгових пенсій. Згідно з отриманими відповідачем розрахунками за період з 1 по 31 квітня 2010 року до відшкодування підлягають витрати на виплату і доставку пільгових пенсій в сумі 59490,09 гривень. Оскільки відповідачем у встановлені законом строки дані витрати не відшкодовані, позивач просив стягнути їх у судовому порядку.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ДП «Орісіл-Калуш» ТзОВ «Орісіл» на користь УПФУ в м. Калуші заборгованість по відшкодуванню пільгових пенсій в сумі 59490,09 грн.

Не погоджуючись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржена постанова ухвалена з неповним з'ясуванням судом обставин та з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення судом першої інстанції винесене без повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості подати відповідні докази.

Усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися та не повідомили про причини неприбуття, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що дану справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «а», «б»-«з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» покриваються підприємствами та організаціями, а тому позивач повинен відшкодовувати такі витрати. Позивачем направлялися відповідачу розрахунки сум фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій на загальну суму за період з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року 59490,09 грн, однак відповідач ці витрати не відшкодував, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідна сума заборгованості підлягає стягненню на підставі рішення суду.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV (далі - Закон - N 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

В абзаці п'ятому цього ж підпункту зазначено, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» -«е» та «ж» статті 13 Закону № 1788-XII, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах за списками № 1 та № 2, покриваються підприємствами та організаціями.

Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII (далі - Закон N 1788-XII) визначено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема в п.п. «а», «б»-«з» частини першої цієї статті.

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР, відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно ж з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Згідно пункту 6 Інструкції про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. N 21-1, відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до ч. 2 Розділу 15 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За приписами пункту 6.4 вказаної Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які надсилаються підприємствами до 20-го січня поточного року протягом десяти днів з новопризначених пенсій.

Підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (п. 6.8 Інструкції).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсій, які згідно з розрахунком, складеним останнім відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1, призначені працівникам відповідача відповідно до пунктів «а», «б»-«з» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII.

Даний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 13.02.2012 року № 21-401а11.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надсилалися розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій призначених працівникам відповідача відповідно до пунктів «а», «б»-«з» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, згідно яких відповідач повинен був відшкодувати позивачу 59490,9 грн за квітень 2010 року.

Проте, відповідачем вказані витрати не відшкодовано та не оскаржено, внаслідок чого у нього на відповідну суму утворилась заборгованість, що підтверджується розрахунком суми заборгованості та актом звірки проведеної між відповідачем та позивачем.

Відповідачем не заперечується факт наявності вказаної вище заборгованості, а тому у відповідності до ч. 3 ст. 72 КАС України дані обставини не потребують доказування.

Оскільки доказів сплати цієї заборгованості в процесі судового розгляду відповідачем не надано, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача на підставі рішення суду.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відповідача не повідомили належним чином про дату, час та місце судового розгляду даної справи, оскільки із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про усі судові засідання, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення повісток. Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості викласти свої заперечення на адміністративний позов та подати відповідні докази на його спростування, однак цього не зробив. Не подано відповідачем таких доказів і в процесі розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Орісіл-Калуш» Товариства з обмеженою відповідальністю «Орісіл» - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року у справі № 2а-2168/10/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін