Постанова

від 13.08.2013 по справі 826/11571/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2013 року 15:17 № 826/11571/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київ бетон" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дії, скасування наказу №1615 від 03.12.2012 р.

за участю представників сторін:

від позивача : Безрода Р.С.

від відповідача: Сакало Я.О.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13.08.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київ бетон", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України ум. Києва) №1615 від 03 грудня 2012 року про проведення документальної планової виїзної перевірки; визнати про типравними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києва) щодо проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Київ Бетон», код ЄДРПОУ 35139583, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 року по 30.09.2012 року; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києва) щодо складення акту №№5181/22-1/35139583 від 29.12.2012 року про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Київ Бетон», код ЄДРПОУ 35139583, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 року по 30.09.2012 року; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві) щодо складення податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року №0000082302; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києва) щодо складення податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року № 0000092302.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Відповідачем було протиправно проведено перевірку та оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства, а перевірка проведена у відповідності до законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, Податковим органом був підписаний Наказ №1615 від 03.12.2012 року щодо проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС було направлено Повідомлення на перевірку №87/22-1 від 04.12.2012 р., де зазначається дата та мета здійснення документальної планової невиїзної перевірки, яке Позивач отримав.

На підставі направлень виданих ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС від 17.12.2012 р. № 598/22-7/35139583, № 599/22-7/35139583, №600/22-1/35139583; №601/22- 1/35139583, № 602/17-4/35139583 (направлення вручені 17.12.2012р. під розписку директору ТОВ Компанія «Київ Бетон» Задорожному Павлу Михайловичу), згідно ст.77 п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України та наказу ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС від 03.10.2012 р. № 1615 проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., вимог валютного законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р.

За результатами перевірки складено Акт від 29.12.2012 року № 5181/22-1/35139583 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: пп. пп. 7.4.1. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму- 1 543 745 грн. в тому числі за період: жовтень 2009р. в сумі 66595 грн., листопад 2009р. в сумі 19728 грн., грудень 2009р. в сумі 36061 грн., лютий 2010р. в сумі 166 грн., березень 2010р. в сумі 83 грн., квітень 2010р. в сумі 83 грн., травень 2010р. в сумі 83 грн., червень 2010р. в сумі 2382 грн., липень 2010р. в сумі 41079 грн., серпень 2010р. в сумі 21014 грн., вересень 2010р. в сумі 224392 грн., жовтень 2010р. в сумі 548134 грн., листопад 2010р. в сумі 337346 грн., грудень 2010р. в сумі 100149 грн., січень 2011р. в сумі 47681 грн., лютий 2011р. в сумі 52183 грн., березень 2011р. в сумі 46586 грн.; п. 198.3 п. 198.6, ст. 198, п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2 494 649 грн. в тому числі за період: квітень 2011р. в сумі 48879 грн., травень 2011р. в сумі 64782 грн., червень 2011р. в сумі 47865 грн., липень 2011р. в сумі 89090 грн., серпень 2011р. в сумі 232627 грн., вересень 2011р. в сумі 203158 грн., жовтень 2011р. в сумі 144941 грн., листопад 2011р. в сумі 38994 грн., грудень 2011р. в сумі 13902 грн., січень 2012р. в сумі 25000 грн., квітень 2012р. в сумі 9605 грн., травень 2012р. в сумі 465599 грн., червень 2012р. в сумі 757056 грн., липень 2012р. в сумі 230389 грн., серпень 2012р. в сумі 95157 грн., вересень 2012р. в сумі 27605 грн.; п.5.1, п.5.3. п.5.3.9 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток загальну суму 1 987 891 грн. в тому числі за період втому числі за ІУ квартал 2009р. в сумі 202 847 грн., ІІІ квартал 2010р. в сумі 339 322 грн., ІV квартал 2010р. в сумі 1 270 193 грн., І квартал 2011р. в сумі 175529 грн.; пп. 139.1.1. пп. 139.1.9 статті 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ зі змінами та доповненням в результаті чого занижено податок на прибуток загальну суму 1 918 277 грн. в тому числі за період: II квартал 2011 р. в сумі 192 317 грн., ІІІ квартал 2011р.- в сумі 491 875 грн., ІV квартал 2011 р. в сумі 234 164 грн., І квартал 2012р. у сумі 20794 грн., II квартал 2012р. у сумі 921 307 грн., III квартал 2012р. у сумі 57820 грн.

Податковим органом прийнято на підставі Акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року № 0000082302, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4 609 410,00 грн., за основним платежем 3 906 168 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 703 242 грн. та податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року № 0000092302, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4 818 020,00 грн., за основним платежем +3 916 010,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 902 010,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, Позивачем подано Скаргу до Міністерства доходів і зборів України, за результатом розгляду скарги Міністерством прийнято рішення від 19.06.2013 р. №5199/6/39-33-10-01-15, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу Позивача без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині позовних вимог щодо винесення Наказу та складання Акту перевірки суд зазначає наступне.

Згідно п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755 органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 вказаного Кодексу документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

У відповідності 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ст.79 Податкового Кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (п.78.4. ст.78 Кодексу).

Відповідно до п.1.8. Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 р. № 213, у разі коли при організації документальної планової та позапланової або фактичної перевірки встановлено відсутність платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням (місцем проживання), у той же день складається акт (довільної форми) щодо не встановлення місцезнаходження платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників).

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва ДПС був підписаний Наказ щодо проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства було направлено повідомлення на адресу Позивача, де зазначається дата та мета здійснення перевірки, яке Позивач отримав (директор особисто).

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, свідчить про те, що відповідач, вчиняючи оскаржувані дії по перевірці, а також видаючи оскаржуваний Наказ, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

Отже, в процесі розгляду справи не встановлено порушення прав та охоронюваних Законом інтересів позивача у зв'язку з призначенням перевірки та складанням акту перевірки та вчинення в процесі складання даного акту відповідачем дій, які б порушували інтереси позивача.

По-друге. В частині позовних вимог щодо прийняття податкових повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року № 0000082302, № 0000092302, Суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи Судом було витребувано всю наявну первинну документацію за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., а саме: Договори, акти виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, товарно-транспортні накладні та інші документацію наявну у Позивача.

В судовому засіданні представник Позивача відмовився від надання первинної документації, та пояснив - оскільки не має відкритої кримінальної справи відносно директора Товариства, то в даному випадку досліджувати первинну документацію та встановлювати факт реальних взаємовідносин не потрібно.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».

У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Відповідач зазначає наступне: «ТОВ Компанія «Київ-бетон» первинні документи, що підтверджують фінансово-господарську діяльність підприємства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р до перевірки не надані.

Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2009р. по 31,03.2012р. встановлено:

Перевіркою відображених у рядку 04.1 Декларацій „витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11" показників за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р. у загальній сумі 7 951 562 грн. встановлено, що ТОВ Компанія «Київ-Бетон» здійснював операції з придбання будівельних матеріалів та інше.

В ході перевірки первинні документи, що підтверджують фінансово-господарську діяльність підприємства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р до перевірки не надані.

Перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.04.2011 р. по 30.09.2012 р. у загальній сумі 8 479 051 грн. встановлено, що ТОВ Компанія «Київ-бетон» здійснював операції з придбання будівельних матеріалів та інше.

Перевіркою було встановлено, що за період з 01.09.2010 по 30.09.2012 ТОВ Компанія «Київ-бетон» мало взаємовідносини із ТОВ «Цезар-2» (код за ЄДРПОУ 36124997 ) на суму валових витрат 670166,65 грн., стан платника « 9», яке перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києві.

До ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС надійшов акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 03.10.2012 №1529/2240/36124997 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Цезар-2» (ЄДРПОУ 36124997) з питань взаємовідносин з контрагентами за період з 01.05.2012 року по 31.07.2012 року

Перевіркою встановлено, що Згідно БД ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС встановлено, що фактично «ЦЕЗАР-2». код ЄДРПОУ 37533308 знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 259.».

Під час перевірки було встановлено, що контрагенти Позивача за зазначеними адресами не знаходяться, господарською діяльністю не займаються.

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано, як до перевірки так і до суду доказів того, що його контрагенти дійсно поставляли товар та докази того, що саме даний товар було замовлено.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано його контрагентом, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагенти позивача були позбавлені можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином.

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук