Постанова

від 01.08.2013 по справі 801/7189/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2013 р. Справа №801/7189/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кащеєвої Г.Ю., за участю секретаря Багдасарян Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А 2506

про стягнення,

за участю:

позивач - ОСОБА_1, НОМЕР_1;

представник відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 154/55/1/2408 від 21.12.2012 року, НОМЕР_2;

Обставини справи. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А2506 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі в сумі 8136,81 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні з військової служби та виключення зі всіх видів забезпечення позивачу не виплачена грошова компенсація за речове майно, яке не отримано їм під час проходження служби.

Відповідач адміністративний позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, які мотивовані тим, що сплата грошової компенсації замість речового майна, яке не отримано позивачем під час проходження військової служби, призупинено відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» № 1577-ІІ від 17.02.2000 року.

У судовому засіданні позивач наполягав на задоволені позовних вимог, а відповідач - заперечував.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу командира військової частини А2506 № 27-КС від 09.11.2012 року ОСОБА_1 звільнена з військової служби у відставку за віком.

Проте, грошову компенсацію замість речового майна, яке не отримано позивачем під час проходження військової служби, ОСОБА_1 не отримала на день підписання наказу про звільнення.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 9 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року ( далі - ОСОБА_3 № 2011) цей ОСОБА_3 відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1-2 Закону № 2011, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 даного Закону, його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 2011до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з відповіддю Військової частини А2506 № 154/55/1/22/924 від 17.05.2013 року на звернення позивача, компенсація вартості речового майна, яке не було отримано позивачем на час звільнення з лав Збройних Сил України, складає 8136,81 грн.

Судом встановлено, що на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем ОСОБА_1 сплачена не була.

Згідно з п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» № 1444 від 28.10.2004 року військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. ОСОБА_3 особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил україни, отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. ОСОБА_3 право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 цього Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Пунктом 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ (далі - ОСОБА_3 № 1459) призупинено дію частини 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. ОСОБА_3 України набрав чинності з дня опублікування, яке відбулося 11.03.2000 року в Урядовому кур'єрі № 45 від 11.03.2000 року.

Законом України № 328-V від 03.11.2006 року стаття 9 викладена в новій редакції та введена в дію стаття 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно - правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

Частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011 встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги.

Згідно з ст.9 Конституції України від 28 червня 1996 року чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, Верховна Рада України постановила Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписану від імені України 9 листопада 1995 року, Перший протокол, протоколи N 4 і N 7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року, та протоколи N 2 і N 11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі, ратифіковани.

Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року, Протоколом № 14 від 13 травня 2004 року) є частиною національного законодавства України.

Згідно з ст. 17 Закона України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі "Кечко проти України " Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиплата грошової компенсації, яка передбачена законом, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі, при звільненні з лав Збройних Сил України.

Докази, які б свідчили про законність відмови відповідача у виплаті позивачу грошової компенсації або наявність обставин, які обмежують право позивача на отримання грошової компенсації на законодавчо визначених підставах на виконання ч.2 ст. 71 КАС України відповідачем суду не надано.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує питання розподілу судових витрат (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає за необхідне стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з військової частини А2506 (ОКПО 22997264) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) заборгованість з виплати грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі, в сумі 8136 (вісім тисяч сто тридцять шість) гривень 81 копійок.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 114,70 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.