Рішення

від 12.03.2009 по справі 2/326-07     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/326-07     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.03.09           Справа № 2/326-07.

За позовом: Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівненауково – виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе»  м. Суми

до   відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер – Віст», м. Запоріжжя

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба автомобільних доріг України  в Сумській області, м. Суми

про визнання договору та векселя недійсним.    

                                                                    СУДДЯ        Лущик М.С.

За участю секретар с/з Сидорук А.І.

За участю представників сторін:

Від позивача:      не з'явився.

Від відповідача: не з'явився.

Від третьої особи: Петрова О. В.  

СУТЬ СПОРУ: позивач просить визнати недійсним договір міни векселів № 17-2/58 від 25 січня 2001 р., укладений між ВАТ “СМНВО ім. М.В. Фрунзе”та ТОВ “Інтер-Віст”, та визнати недійсним простий вексель № 783378031110 номінальною вартістю 141 538 грн. 05 коп. зі строком платежу 25.01.2005 р.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Третя особа, згідно відзиву на позовну заяву, вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими та такими,що задоволенню не підлягають задоволенню на підставі того, що  вексель,який просить суд  визнати недійсним рішенням господарського суду Сумської області  від 06.10.2008 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду  по справі № 2/325-07 визнаний таким, що відповідає вимогам законодавства.

Розглянувши матеріали справи, та дослідивши наявні докази по справі, суд встановив:

25 січня 2001 року між позивачем Відкритим акціонерним товариством  «Сумське машинобудівне науково – виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе» та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер – Віст» був укладений договір міни векселів № 17-2/58 від 25.01.2001 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач передав, а відповідач прийняв прості векселі емітовані ВАТ «Сумське МНВО ім.. М.В. Фрунзе» № 783378031110 номінальною вартістю 141 538,05 грн. зі строком платежу 25.01.2005 року, № 783378031111, номінальною вартістю 38  436,72 і Марганецьким виробничим управлінням водопровідно – каналізаційного господарства № 65305307196790, номінальною вартістю 20 025,23 грн.. Всього три векселя на загальну суму 200 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 Договру відповідач передає, а Позивач приймає простий вексель, емітований ВАТ «Сумське МНВО ім.. М.В. Фрунзе» № 783378030981, номінальною  вартістю 200 000 грн. 00 коп.

Позивач вважає Договір, а також Вексель  № 783378031110 ( далі Вексель) номінальною вартістю 141 538,05 грн. такими, що повинні бути визнані недійсними з наступних підстав:

Відповідно до умов Договору позивач передав відповідачу Вексель в обмін на Вексель № 783378030981 номінальною вартістю 200 000 грн. 00 коп. ( далі Вексель -2).

11.12.2000р. Позивач видав на користь Відповідача, а Відповідач прийняв в рахунок погашення зобов'язань по відрахуванням на дорожні роботи 18 простих векселів (в т.ч. і Вексель-2) на загальну суму 5 787 450грн.

Постановою Господарського суду Сумської області від 11.07.2006р. по справі №АС13/315-06 та ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2007р. по справі № АС-17/576-05 встановлені факти, які відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню, а саме факт відсутності у платників податку обов'язку сплачувати після набуття чинності 20.03.1997р. Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування" від 18.02.1997р. № 77/97-ВР відрахувань на дорожні роботи (в частині відрахувань 1,2% від обсягу виробництва продукції, виконуваних робіт (послуг) та в частині відрахувань 0,06% від річного обороту).

Позивач передав Відповідачу по акту від 11.12.2000р. 18 простих векселів (в т.ч. і Вексель-2) в рахунок погашення заборгованості по відрахуванням на дорожні роботи, без наявності обов'язку сплачувати такі відрахування.

Тобто, Вексель (номінальною вартість 200 000грн.) виданий без наявності будь-якої заборгованості Позивача перед Відповідачем і є безтоварним.

Відповідно до пункту 1, розділу 2 „Використання вексельних бланків" Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 р. N 528, які діяли на час видачі Векселя-2: „- векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України".

Таким чином, Вексель-2 виданий в порушення норм закону і є недійсним.

Згідно ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу", вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Векселедержателем Векселя-2, на підставі Договору та індосаменту є Позивач.

Передаючи по Договору Вексель-2, який є недійсним, Відповідач в свою чергу отримав від Позивача високоліквідний Вексель. Тим самим Відповідач порушив майнові права та законні інтереси Позивача.

Таким чином, Договір не відповідає вимогам ст. 21 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу" та повинен бути визнаний недійсним.

Також позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що відповідно до ч. 5, ст. 21 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу" порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1, розділу 2 „Використання вексельних бланків" Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 р. N 528 (далі - „Постанова КМУ"), який діяв на час видачі Векселя: „- векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України". Як вказано  в п. 1.1 договору Вексель був виданий Позивачем і прийнятий Відповідачем по недійсному договору для обміну на недійсний Вексель – 2, який не міг бути предметом міни в договорі. Таким чином, Вексель був виданий  не для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, є безтоварним, суперечить нормам Постанови КМУ і також є недійсним.

Про те, суд вважає, що зазначені  вище обґрунтування позовних вимог не може бути прийняте до уваги суду, а позов не може бути задоволеним з наступних підстав:

Посилання позивача на те,  що спірний Вексель є безтоварним , як на підставу визнання його недійсним спростовується тим, що  Цивільним законодавством  України не передбачено такого способу захисту цивільного права як визнання недійсним векселя, що витікає із самої правової природи векселя, а саме із статті 21 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу ” згідно якої вексель це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Цивільного кодексу України відмова від виконання зобов'язання посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.10.2008 року та Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року   по справі 2/325-07  Вексель -2, а саме № 783378030981, номінальною вартістю 200 000грн. 00 коп. визнаний таким, що відповідає вимогам законодавства, а підстава для визнання векселя № 783378031110 у суду відсутні, в зв'язку з чим не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним договору міни векселів № 17-2/58 від 25.01.2001 року, укладеним між ВАТ « Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» та ТОВ «Інтер – Віст».

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду  під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав суду аргументованих  доказів  в підтвердження своєї позиції по справі у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають,

 Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49,68,82-85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

В позові -  відмовити.

СУДДЯ                                                                                                      М.С. Лущик

Повний текс рішення підписано 17.03.2009 року.