Ухвала

від 15.08.2013 по справі 801/5296/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/5296/13-а

15.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 17.06.13 у справі № 801/5296/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАТИБОР-ЮГ" (вул. Сергєєва-Ценського, 16, оф. 2,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95011)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАТИБОР-ЮГ" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, уточнивши позовні вимоги, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003342201 від 14.05.2013 року в сумі 15997,00 грн., №0003332201 від 14.05.2013 року в сумі 18283,25 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 у справі № 801/5296/13-а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РАТИБОР-ЮГ" - задоволені.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0003332201 від 14.05.2013 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "РАТИБОР-ЮГ" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 18283,25 грн., у тому числі 18273 грн. за основним платежем та 10,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "РАТИБОР-ЮГ" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15997 грн., у тому числі 15854 грн. за основним платежем та 143 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2013 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток, податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель-плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.01.2010 року по 01.04.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.04.2013 року №2376/22.1/34582242 (далі - Акт).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР (із змінами та доповненнями), п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями (далі - ПК України) - занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 18273 грн., у тому: 1 квартал 2010 року в сумі 41,00 грн.; 2 квартал 2011 року в сумі 17579 грн.; 3 квартал 2011 року в сумі 653 грн.;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР року (із змінами та доповненнями) та п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України - занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 15887 грн., за період перевірки, де відбувалися взаєморозрахунки з ТОВ БВП «Строитель-плюс».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 року №0003332201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 18283,25 грн., у тому числі 18273 грн. за основним платежем та 10,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0003342201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15997 грн., у тому числі 15854 грн. за основним платежем та 143 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно нарахував позивачеві податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки помилково дійшов висновку про нікчемність господарських операцій позивача з його контрагентом та як наслідок, безпідставно виніс податкові повідомлення - рішення щодо позивача, нарахувавши податкові зобов'язання та штрафні санкції.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

До висновків про наявність у позивача порушень, відповідач дійшов у зв'язку з тим, що неможливо провести зустрічну звірку контрагента позивача - БВП "Строитель Плюс", про що складено акт №37/22/31263808 від 11.04.2012 р.

Так, у Акті № №37/22/31263808 зазначено (стосовно перевірки БВП "Строитель Плюс"), що проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності встановлено ознаки фіктивності цього платника, вбачається проведення транзитних фінансових потоків спрямованих на надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Звіркою ТОВ БВП "Строитель Плюс" встановлено порушення вимог цивільного законодавства щодо реальності укладених правочинів, здійснених по ланцюгу постачання ТОВ БВП "Строитель Плюс" до реальних вигодонабувачів та не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків...

Як зазначено в матеріалах перевірки, порушення податкового законодавства позивачем відбулося в зв'язку з його відносинами з ТОВ БВП "Строитель Плюс" .

Разом з тим, колегією суддів безперечно встановлено, що між позивачем та ТОВ БВП "Строитель Плюс" було укладено низку договорів, зокрема, про надання послуг з доставки будівельних матеріалів, послуг з поточного ремонту покрівлі КПП ДУ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій «Орльонок», послуги з корегування адміністративно-приймальних приміщень корпуса А ДОТ ім.А.В. Казакевича, а також договір купівлі-продажу товару, ціна якого визначається за виставленим рахунком.

Судом першої інстанції та при апеляційному розгляді ретельно досліджено фактичне виконання господарських операцій за укладеними правочинами між позивачем та ТОВ БВП "Строитель Плюс" та безперечно вбачається товарність господарських операцій.

В матеріалах справи наявні копії первинних бухгалтерських документів, які послугували підставою для формування позивачем свого бухгалтерського та податкового обліку та звітності.

Колегією суддів безперечно встановлено, що придбані позивачем послуги та товари знайшли своє відображення у рахунках-фактурах, актах здачі - приймання робіт (надання послуг), товарно- транспортних накладних, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних дорученнях, та шляхом зарахування однорідних вимог по правовідносинам між тими ж сторонами.

Господарські операції по правовідносинам між позивачем та вищезазначеним контрагентом відображені у бухгалтерському обліку позивача журналі - ордері №3 по рахунку №631

Придбані позивачем товари та послуги використані у його господарській діяльності, що безперечно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджуєиься з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника (покупця) та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб. Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334, чинного у певний період взаємовідносин, який був включений до перевірки, (далі Закон №334), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону№334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України, зокрема п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, відповідно до якого - не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових та доходу від продажу товарів (робіт, послуг) з метою обчислення об'єкта оподаткування та податкових зобов'язань є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України (п.п.3.1.1 п.3.1. ст.3 Закон №168).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Аналогічні положення встановлені розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна, а для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток, оформлені належним чином первинні документи, що підтверджують продаж товарів (робіт,послуг).

Однак, наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Суд першої інстанції вірно послався та проаналізував приписи ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та встановив, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів (робіт, послуг), що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств всього в сумі 18283,25 грн., у тому числі 18273 грн. за основним платежем та 10,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, визначене у податковому повідомленні - рішенні від 14.05.2013 року №0003332201; збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15997 грн., у тому числі 15854 грн. за основним платежем та 143 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, визначене у податковому повідомленні - рішенні від 14.05.2013 року №0003342201 у зв'язку з наступними висновками перевірки.

Так, на думку податкових органів, позивачем необґрунтовано завищено дохід, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування у 2-му кварталі 2011 року на 7495 грн. та валові витрати і витрати, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування всього на суму 86930 грн., у т.ч.: на 165 грн. у 1-му кварталі 2010 року, на 83925 грн. у 2-му кварталі 2011 року, на 2840 грн. у 3-му кварталі 2011 року по операціях з придбання товарів (послуг) у ТОВ БВП «Строитель-Плюс», якого ДПІ вважає «сумнівним» контрагентом, операції з яким є фіктивними, що спричинило:

завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування у квітні 2011 року на 1499 грн. (7495Ч 20%);

заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток всього у сумі 18273, у т.ч: на 41 грн. (165Ч25%) у 1-му кварталі 2010 року, на 17579 грн. (76430 (83925 - 7495) Ч 23%) у 2-му кварталі 2011 року, на 653 грн. (2840 Ч 23%) у 3-му кварталі 2011 року;

завищення податкового кредиту з ПДВ всього у сумі 17386 грн., у т.ч.: 33 грн. у лютому 2010 року, 1499 грн. у квітні 2011 року, 15286 грн. у травні 2011 року, 568 грн. у липні 2011 року;

заниження податку на додану вартість всього на суму 15887 грн. (17386 - 1499), у т.ч.: 33 грн. (165Ч20%) у лютому 2010 року, 15286 грн. у травні 2011 року (76430 Ч20%) , 568 грн. (2840 Ч 20%) у липні 2011 року.

В період з 01.01.2010 року по 01.04.2012 року позивач мав правовідносини з БВП «Строитель-Плюс» (ЄДРПОУ 31263808), який згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи не перебуває у процесі припинення, що відповідає приписам ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" . Докази про дату внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про відсутність підприємства за зареєстрованим місцезнаходженням не зазначені в акті перевірки.

Колегія суддів зазначає, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ БВП "Строитель Плюс" податковим органом при перевірці не досліджувалась, висновок про нікчемність угод ґрунтується на акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивач, що не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаною особою та позивачем.

Статтею 215 Цивільного Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК ).

Належними та допустимими доказами відповідач не довів нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ БВП "Строитель Плюс" , як цього вимагають приписи ст.69, 71 КАС України, а лише виклав в акті перевірки свою суб'єктивну думку, оскільки власних повноважень на визнання угод нікчемними податковий орган не має.

Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції та обґрунтовано скасував податкові повідомлення - рішення про донарахування позивачеві ПДВ.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростуванням матеріалами справи і встановленими обставинами, а тому, відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 у справі № 801/5296/13-а- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна