Рішення

від 13.08.2013 по справі 910/13404/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13404/13 13.08.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Спендер»

Про визнання договору недійсним

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Коба (дов. б/н від 05.03.2013 р.)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 13.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Копері» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спендер» (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним договору про надання послуг № КЛ-1211 від 23.12.2011 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Копері» (код ЄДРПОУ 37652893) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спендер» (код ЄДРПОУ 37046475), також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.08.2013 року.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 13.08.2013 року представник позивача виконав вимоги ухвали суду, надав оригінали документів доданих до позовної заяви та клопотання про доручення документів до матеріалів справи, також представником позивача надано усні пояснення по суті позовних вимог, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби України складено акт № 806/22-522/37652893 «Про результати невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Спендер» (код ЄДРПОУ 37046475), з податку на додану вартість за червень 2012 року, та податку на прибуток за 2 квартал 2012 року», відповідно до якого правочин укладений ТОВ «Спендер», зокрема, з ТОВ «Копері» (договір про надання послуг № КЛ - 1211 від 23.12.2011 року) має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону, порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. Вимоги про визнання договору недійсним позивач обґрунтовує ст.ст. 203, 207, 228, 234 ЦК України.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 13-в.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2011 року між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено договір про надання послуг № КЛ-1211 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах визначених договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника надати клінінгові послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору, згідно цього договору, виконавець надає замовнику наступні клінігові послуги які вказані в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1. договору вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання по результатам кварталу та фіксується в актах наданих послуг. Акт наданих послуг підписується сторонами щоквартально, при цьому замовник зобов'язаний перерахувати суму зазначену в акті наданих послуг протягом 40 днів з моменту підписання такого акту (п. 3.2., 3.3. договору).

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів здачі - прийняття робіт в березні та червні 2012 року за договором укладеним між сторонами, відповідач надав позивачу такі послуги: електромонтажні послуги, сантехнічні послуги, оренда спеціалізованої техніки, чистка каналізації, викачка каналізації, вивіз сміття, клінінгові послуги, чистка снігу, загалом на суму 831 834, 71 грн., які були частково оплачені позивачем (відповідно до наявних в матеріалах справи доказів) в розмірі 96 903, 76 грн.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи Акту № 806/22-522/37652893 «Про результати невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Спендер» (код ЄДРПОУ 37046475), з податку на додану вартість за червень 2012 року, та податку на прибуток за 2 квартал 2012 року» (п. 3.2.2 акту), в результаті проведення зустрічної перевірки ТОВ «Спендер» ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС (акт від 17.09.2012 року № 3766/22-9/37046475) встановлено, що відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України правочини укладені ТОВ «Спендер» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства вчинені удавано з метою приховування податків третіх осіб, зокрема і позивача у справі.

В ході невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ТОВ «Копері» підприємством ТОВ «Спендер», а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічних діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненому ТОВ «Копері» з постачальником ТОВ «Спендер».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу . Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Як вбачається із наведених правових норм, право звернення до суду законодавець пов'язує з порушенням прав та законних інтересів особи.

Як встановлено судом з матеріалів справи, зокрема з актів перевірки податкової, згідно ких зазначено, що на момент укладання спірного договору відповідач не мав реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу, в результаті укладання спірного договору саме позивачем занижено податок на прибуток всього у розмірі 71 721, 00 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 68 305, 00 грн., шляхом завищення на вказану суму податкового кредиту, в той же час в результаті укладання спірного договору відповідачем було завищено його податкові зобов'язання. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що спірний договір був укладений позивачем саме з метою ухилення від сплати податків, про що і вказано у відповідних актах ДПІ, доказів оскарженян якиз в судовому порядку не має.

Виходячи з наведеного, укладення оскаржуваного договору вчинялося з метою заниження бази оподаткування позивачем, а отже оспорюваний договір в цій частині не міг порушувати права та майнових інтереси позивача у справі.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивачем на вимогу суду не надано пояснень які права та охоронювані законом інтереси захищаються позивачем шляхом подання позову у даній справі.

З огляду на викладене, враховуючи, що укладання спірного договору було спрямовано на зменшення оподатковуваної бази позивача, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог позивача, і відповідно про відмову в їх задоволенні.

В той же час, відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

За приписами ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до п. 3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

використання всупереч законові державної або комунальної власності;

незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

відчуження викраденого майна;

виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Враховуючи, що податковими органами при перевірці позивача, і не тільки, встановлено, що відповідач не має та не мав на момент укладання спірного договору необхідних умов для досягнення результатів економічних діяльності, у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Відповідно об'єктивно не міг надати позивачу електромонтажні послуги, сантехнічні послуги, клінінгові послуги, послуги з вивозу сміття, чистки каналізації, викачки каналізації, та надати в оренду позивачу спеціалізовану техніку тощо, обумовлені спірним договором, що податковими органами встановлено відсутність економічної вигоди від діяльності відповідача, що внаслідок укладання спірного договору позивачем занижено податок на прибуток всього у розмірі 71 721, 00 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 68 305, 00 грн., шляхом завищення на вказану суму податкового кредиту, суд дійшов висновку, що спірний договір укладено сторонами з метою приховування прибутку позивача, і відповідно є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на те, що судом встановлено, що спірний договір є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд в порядку п. 1) ч. 1 ст. 83 ГПК України на підставі ст. 207 ГК України визнає договір про надання послуг № КЛ-1211 від 23.12.2011 року недійсним з моменту його укладення.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Визнати недійсним договір про надання послуг № КЛ-1211 від 23.12.2011 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Копері" (код ЄДРПОУ 37652893; 02125, м. Київ, вул. Старосільська, буд. 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спендер" (код ЄДРПОУ 37046475; 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 13-в) недійсним з моменту його укладення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.08.13 року.

Суддя Г.П. Бондаренко