Постанова

від 15.10.2013 по справі 910/13404/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. справа№ 910/13404/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Коба О.М.

відповідача - не з'явилися;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері»

на рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2013 р.

у справі № 910/13404/13 (суддя - Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спендер»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Копері» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спендер» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору про надання послуг №КЛ-1211 від 23.12.2011 р. з підстав його нікчемності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2013 р. у справі №910/13404/13 у задоволенні позову відмовлено повністю. Визнано недійсним з моменту його укладання договір про надання послуг №КЛ-1211 від 23.12.2011 р., як такий, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2013 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Копері» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним договору про надання послуг №КЛ-1211 від 23.12.2011 р. з інших правових підстав ніж зазначено в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначає, що місцевим судом не було враховано наявності мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним саме з цієї підстави.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнка В.В. від 19.09.2013 р. визначено наступну колегію суддів: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі №910/13404/13, а розгляд справи призначено на 15.10.2013 р.

В засідання суду, призначене на 15.10.2013 р., представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

23.12.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Копері» (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спендер» (далі - виконавець, відповідач) укладено договір про надання послуг № КЛ-1211 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах визначених договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника надати клінінгові послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, виконавець надає замовнику клінінгові послуги, які вказані в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.1 договору вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання по результатам кварталу та фіксується в актах наданих послуг.

Як передбачено пунктами 3.2 та 3.3 договору, акт наданих послуг підписується сторонами щоквартально, при цьому замовник зобов'язаний перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг, протягом 40 днів з моменту підписання такого акту.

30.03.2012 р. між сторонами було підписано та скріплено печатками акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідно до яких, відповідач надав позивачу, а позивач прийняв електромонтажні, сантехнічні послуги, оренду спеціалізованої техніки, чистку каналізації, викачку каналізації, вивіз сміття, клінінгові послуги на загальну суму 422 001,05 грн.

29.06.2012 р. між сторонами було підписано та скріплено печатками аналогічні акти на суму 409 833,66 грн.

Таким чином загальна сума виконаних робіт склала 831 834,71 грн.

01.03.2013 р. Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва складено акт №806/22-522/37652893 «Про результати невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Спендер" з податку на додану вартість за червень 2012 р. та податку на прибуток за 2 квартал 2012 року" (далі - акт перевірки).

В ході проведення перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва встановлено, що відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України правочини, укладені ТОВ "Спендер", порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування податків третіх осіб.

Також, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ТОВ "Копері" підприємством ТОВ "Спендер", а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Як вбачається з акту перевірки Державної податкової інспекції, на час укладення спірного договору ТОВ «Спендер» не мало реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу та в результаті укладення спірного договору позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 71 721, 00 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 68 305,00 грн. шляхом завищення на вказану суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як передбачено ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 7 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Згідно з актом перевірки у ТОВ «Спендер» виявлена відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності, що свідчить про те, що відповідач об'єктивно не міг надати позивачу електромонтажні послуги, сантехнічні послуги, клінінгові послуги, послуги з вивозу сміття, чистки каналізації, викачки каналізації, та надати в оренду позивачу спеціалізовану техніку тощо, обумовлені спірним договором.

Крім того, в ході перевірки податковими органами встановлено відсутність економічної вигоди від діяльності відповідача, а також те, що внаслідок укладання спірного договору позивачем занижено податок на прибуток всього у розмірі 71 721, 00 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 68 305, 00 грн. шляхом завищення на вказану суму податкового кредиту.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що укладення спірного договору було спрямовано на ухилення від оподаткування позивачем та відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав його нікчемності.

При цьому, суд першої інстанції, в порядку п. 1 ч.1 ст 83 ГПК України, правомірно визнав недійсним зазначений договір, який суперечить інтересам держави і суспільства на підставі ст. 207 ГК України.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2013 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2013 р. у справі № 910/13404/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/13404/13 повернути до господарського суду м. Києва

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя Буравльов С.І.

Судді Андрієнко В.В.

Шапран В.В.