Рішення

від 21.08.2013 по справі 914/2552/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2013 р. Справа № 914/2552/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Прокуратури Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради в особі Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м.Львів

до відповідача Львівського державного коледжу легкої промисловості, м.Львів

про стягнення 596 435,91 грн.

За участю представників сторін:

від прокуратури не з'явився;

від позивача Грицак Г.І. - юрисконсульт (довіреність б/н від 23.01.2013р.);

від відповідача Дейнега Н.В. - головний бухгалтер (довіреність № 165 від 16.07.2013р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Прокурор Шевченківського району м.Львова звернувся з позовом в інтересах держави в особі Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до Львівського державного коледжу легкої промисловості про стягнення 596 435,91 грн., з яких 558 646,59 грн. основний борг, 23 622,44 грн. пеня та 14 166,88 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 27.06.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 17.07.2013р. Ухвалою суду від 17.07.2013р. розгляд справи відкладено на 07.08.2013р. з підстав викладених даній ухвалі суду. В судовому засіданні 07.08.2013р. оголошено перерву до 21.08.2013р.

Прокуратура явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача подав через канцелярію суду заяву (вх. №31446/13 від 05.08.2013р.) в якій визнає заборгованість перед ЛМКП "Львівтеплоенерго" в розмірі 558 646,59 грн. та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 23 622,44 грн. та 3% річних в розмірі 14 166,88 грн., а також просить розтермінувати заборгованість за спожиту теплову енергію. Крім того, представник відповідача повідомив, що частину заборгованості в розмірі 60 000,00 грн. було погашено, що підтверджується долученим до вищевказаної заяви платіжним дорученням №154 від 12.07.2013р. та надав суду акт звірки згідно якого станом на 02.08.2013р. заборгованість Львівського державного коледжу легкої промисловості перед ЛМКП "Львівтеплоенерго" становить 498 646,59 грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд,-

встановив:

01.02.2010р. між Львівським державним коледжом легкої промисловості (споживач) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (теплопостачальна організація) було укладено договір №4615/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі по тексту - договір), згідно якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року згідно графіка, затвердженого органами місцевої влади (п.2.1. договору).

Початок та закінчення опалювального сезону встановлюється відповідними органами влади (п.2.2. договору).

Згідно п.3.2.2. договору споживач зобов'язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.

Облік споживання гарячого водопостачання і теплової енергії проводиться за приладами обліку при їх наявності, а при їх відсутності - розрахунковим способом (п.5.1 договору).

Розрахунковим періодом згідно п.6.2. договору є календарний місяць.

Споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження (п.6.3. договору).

Як зазначає позивач, відповідно до затверджених цін і тарифів станом на дату подання позовної заяви відповідач має заборгованість перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» за спожиту теплову енергію в сумі 558 646,59 грн. за період з 01.11.2011р. по 30.04.2013р.

Відповідно до п.7.2.3. за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач, за несвоєчасне виконання відповідачем розрахунків, на підставі п.7.2.3. договору нарахував пеню, як згідно поданого ним розрахунку становить 23 622,44 грн.

Крім того, позивач на підставі ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахував відповідачу 14 166,88 грн. 3% річних.

Отже, загальна сума заборгованості яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача становить 596 435,91 грн., з яких основний борг - 558 646,59 грн., пеня - 23 622,44 грн., 3% річних - 14 166,88 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідачу постачалась теплова енергія в гарячій воді згідно укладеного з позивачем договору № 4615/Г від 01.02.2010р.

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актами про включення системи теплопостачання від 14.10.2011р., 01.11.2012р. та 28.11.2012р. Вказані акти підписані сторонами та скріплені їх мокрими печатками. Копії даних актів містяться в матеріалах справи, а оригінали оглянуті в судовому засіданні.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не оплатив спожиті послуги в строки передачені п.6.3. договору.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем після подання прокурором позову було частково погашено заборгованість. Підтвердженням цього є платіжне доручення №154 від 12.07.2013р. на суму 60 000,00 грн.

З вищенаведеного випливає, що вимога прокурора та позивача про стягнення з відповідача основного боргу за постачання гарячої води та теплової енергії для опалення в сумі 558 646,59 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення основного боргу в розмірі 498 646,59 грн.

Наявність вказаної заборгованості підтверджується актом звірки, згідно якого станом на 02.08.2013р. заборгованість Львівського державного коледжу легкої промисловості перед ЛМКП "Львівтеплоенерго" становить 498 646,59 грн.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 60 000,00 грн. слід припинити провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору на підставі п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п.7.2.3. договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію покупець несе відповідальність - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відтак, перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в розмірі 23 622,44 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних на загальну суму 14 166,88 грн.

Щодо заяви відповідача, в якій він просить розтермінувати заборгованість за спожиту теплову енергію, суд зазначає наступне.

Необхідність розстрочення виконання судового рішення відповідач обґрунтовує тим, що Львівський державний коледж легкої промисловості є бюджетною установою і фінансується Міністерством освіти і науки України. При цьому відповідач зазначає, що заборгованість виникла у зв'язку із недофінансуванням у 2012р. При річній потребі 568,2 тис. грн. фактично виділено 253,5 тис. грн. Аналогічною є ситуація і у 2013р. - кошторисні призначення є значно меншими від реальної потреби.

В підтвердження вищевикладеного відповідачем до долучено до матеріалів справи план використання бюджетних коштів на 2012р., а також на 2013р.

Згідно п.6 ст.83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно із п.7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до п.7.2. вищезазначеної постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Доводи заявника про недофінансування відповідача з Державного бюджету та той факт, що фінансування відповідача здійснюється Міністерством освіти і науки України не є підставою для відстрочки чи розстрочки виконання рішення суду, оскільки відсутність коштів у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не є підставою і не звільняє відповідача від виконання рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши матеріали справи, враховуючи матеріальний стан та матеріальні інтереси як відповідача, так і позивача, суд вважає, що клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши та дослідивши докази у справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально обґрунтований та підлягає до задоволення частково.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Відповідно до ст.49 ГПК України сплату судового збору за розгляд справи в господарському суді Львівської області слід покласти на відповідача, а саме стягнути з Львівського державного коледжу легкої промисловості в дохід державного бюджету України судовий збір в розмірі 11 928,72 грн.

Щодо вимоги прокурора у позовній заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та кошти божника в межах ціни позову суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити перед бачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року №16 вбачається, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

Однак, прокурор у позовній заяві не обґрунтував причин звернення із заявою про забезпечення позову та не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та кошти божника в межах ціни позову слід відмовити.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 526, 530, 549, 611, 612, 625, 627-629 ЦК України, ст. 174, 193, 275, 230-232 ГК України та ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 66, 80, 82-84, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського державного коледжу легкої промисловості (79000, м.Львів, вул. М.Вороного, буд. 6; код ЄДРПОУ 00301948) на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м.Львів, вул.Д.Апостола, буд. 1; код ЄДРПОУ 05506460) основний борг в розмірі 498 464,59 грн., пеню в розмірі 23 622,44 грн. та 3% річних в розмірі 14 166,88 грн.

3. В частині стягнення 60 000,00 грн. основного боргу припинити провадження у справі.

4. Стягнути з Львівського державного коледжу легкої промисловості (79000, м.Львів, вул. М.Вороного, буд. 6; код ЄДРПОУ 00301948) в дохід Державного бюджету 11 928,72 грн. судового збору.

5. Накази видати згідно вимог ст. 116 ГПК України.

6. У задоволенні вимоги прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та кошти божника в межах ціни позову відмовити.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 23.08.2013р.

Суддя Петрашко М.М.