Постанова

від 09.08.2013 по справі 804/172/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2013 р. Справа № 804/172/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛяшко О.Б. при секретаріСтавицькому О.В. за участю: представників позивача представника відповідача Панасенко А.І., Ласько Л.Г., Духневич Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Продсервіс» 04 січня 2013 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України, у якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2012 року № 0001132301.

В ході розгляду справи судом було замінено первісного відповідача Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України, на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що в основу визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 314715,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0001132301 від 21 серпня 2012 року покладені нарахування: 314715,00 грн. - основного платежу на основі висновків про встановлення перевіркою заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток за третій квартал 2011 року, внаслідок заниження показників Декларації «Інші доходи» у розмірі 757813,00 грн. і внаслідок завищення показника витрат в сумі 610511,00 грн., задекларованих у Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)». Вказані висновки зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій позивача по придбанню у ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд» запасних частин до холодильного обладнання і прийманню у ТОВ «Імпульс Плюс 2010» виконаних робіт зі зборки фільтрів-осушувачів та реставрації сальникового ущільнення та обґрунтовуються порушенням вимог пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. Проте, як зазначає позивач, всупереч власним висновкам щодо нереальності господарських операцій, відповідач вважає, що товари і послуги були отримані, але отримані безоплатно від невстановленої особи буз укладання будь-яких угод за відсутності документального підтвердження оплати.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, зазначивши, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням норм чинного податкового законодавства, оскільки ТОВ «Продсервіс» дотримано всіх вимог щодо визначення об'єкту оподаткування за третій квартал 2011 року.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції надала до суду письмові заперечення, зазначивши, що податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Продсервіс» в межах чинного законодавства, висновки, викладені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а тому податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2012 року № 0001132301 винесене правомірно.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Продсервіс» (ідентифікаційний код 25536693) зареєстровано як юридична особа 26.06.1998 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, та позивач у справі, як платник податків, перебуває на податковому обліку у відповідача.

Начальником Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України Драгун А.О., відповідно до обставин визначених пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, 20 липня 2012 року було винесено наказ № 585 «Про організацію проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Продсервіс» (код ЄДРПОУ 25536693)».

Також 23 липня 2012 року, на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та наказу № 585 від 20 липня 2012 року, податковою інспекцією було сформовано направлення на перевірку № 511/226 від 23 липня 2012 року.

Судом встановлено, що копію наказу № 585 від 20 липня 2012 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки вручено представнику ТОВ «Продсервіс» 23 липня 2012 року.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України 01 серпня 2012 року складено акт №2068/226/25536693 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Продсервіс» (код ЄДРПОУ 25536693) з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на прибуток за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2011 р.». Висновками даної перевірки встановлено порушення:

- ч. 1 ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України по правочинах, здійснених з ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», ТОВ «Імпульс Плюс 2010»;

- пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ТОВ «Продсервіс» податку на прибуток за третій квартал 2011 року у розмірі 314715,00 грн.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України, на підставі акту №2068/226/25536693 від 01 серпня 2012 року, було винесено відносно ТОВ «Продсервіс» податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001132301 від 21 серпня 2012 року, яким збільшило суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на 314715,00 грн.

Аналізуючи зміст позовних вимог суд прийшов до наступних висновків.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Судом було встановлено, що одними з основних джерел, які використовувались під час перевірки ТОВ «Продсервіс» були:

- акт від 27.09.2011 № 554/2305/37458027 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд»;

- акт від 27.09.2011 № 560/2302/37363648 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імпульс Плюс 2010».

Вищевказані акти не містять жодного правового обґрунтування, внаслідок чого було зроблено висновок про встановлення відсутності фактичного постачання товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Продсервіс» та зазначеними підприємствами.

Отже, суд вважає, що Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України не повинна була робити свої висновки саме на підставі висновків перевірками контрагентів, оскільки використання даних відомостей є упередженим та необґрунтованим використанням недостовірних даних.

Судом встановлено, що на підтвердження виконання умов договорів від 02.07.2012 №020711 та від 04.07.2011 №040711, укладених між ТОВ «Продсервіс» і ТОВ «Імпульс Плюс 2010», ТОВ «Продсервіс» надані до перевірки видаткові та податкові накладні, а також акти прийому-передачі виконаних робіт.

Податковим органом під час проведення перевірки не було встановлено факту використання придбаних позивачем товарів (робіт та послуг) у неоподатковуваних операціях, або не у господарській діяльності підприємства, та під час розгляду даної справи судом, відповідачем у справі також не було надано суду належних письмових доказів цих обставин, як і не було надано доказів відсутності у позивача належним чином оформлених первинних документів (податкових накладних) за цими господарськими операціями або доказів на підтвердження відсутності дійсної поставки товарів (робіт та послуг) позивачу від його контрагентів.

Щодо доводів податкового органу під час проведення перевірки про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які були складені під час перевезення придбаного ним контрагентів товару протягом перевіряємого періоду, то суд вважає, що відсутність таких накладних не може бути розцінена як спростування реальності спірних господарських операцій адже товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним (або іншим) транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Посилання податкового органу на порушення позивачем ч. 1 ст. 203, 215, 228 Цивільного Кодексу України суд вважає безпідставними та зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Як встановлено судом, на момент розгляду справи, обвинувальний вирок стосовно позивача відсутній.

Разом з тим акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у перевіряємому періоді договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договорів недійсними не має.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення податковим органом змісту норми матеріального права.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «Продсервіс» правомірно визначило та відобразило об'єкт оподаткування податком на прибуток за третій квартал 2011 року, у зв'язку з чим суд вважає, що податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001132301 від 21 серпня 2012 року, яким збільшило ТОВ «Продсервіс» суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на 314715,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій з проведення перевірки належним чином не довів.

Оскільки, вчиняючи оскаржувані дії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4-12, 41, 94, 158-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 21 серпня 2012 року № 0001132301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2013 року.

Суддя О.Б. Ляшко