Постанова

від 16.08.2013 по справі 922/1311/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2013 р. Справа № 922/1311/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Потапенко В.І. , суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шаповалової В.М., довіреність без номера від 01.03.2013 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2156Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2013 року у справі № 922/1311/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вікопак", м. Харків

до публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод", смт. Великий Бурлук Харківської області

про стягнення 52 552,98 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікопак" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" про стягнення 51552,98 грн., в тому числі:37103,76 грн. заборгованості по оплаті поставленого за укладеним між сторонами договором № 39 від 01.11.2011 р. товару та нараховані на цю заборгованість 3136,32 грн. пені, 312,90 грн. три проценти річних, а також 12000 -збитки у вигляді витрат на правову допомогу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 травня 2013 року у справі № 922/1311/13 (суддя Аріт К.В.) відмовлено в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення.

В позові відмовлено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 37103,76 грн. заборгованості, 884,38 грн. пені, 176,46 грн. трьох процентів річних, 2000 грн. витрат на юридичні послуги, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 884,40 грн пені та 10000 грн. збитків у вигляді витрат на правову допомогу.

Відповідач із вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом Харківської області норм процесуального права, просить це рішення змінити шляхом розстрочення його виконання у відповідності до заявленого клопотання.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції безпідставно не визнав винятковими обставини, вказані у клопотанні про розстрочку виконання рішення, а саме: відсутність у відповідача оборотних коштів, поступове зниження прибутку підприємства та отримання збитків, що супроводжується кризою праці, яка призводить до скорочення числа і тривалості робочих днів, зниження заробітної плати та зростання безробіття. Вказані обставини на думку відповідача не є наслідком господарської діяльності відповідача, а зумовлені фінансовою та економічною нестабільністю в Україні, зниженням фінансових спроможностей населення та закупівельних організацій, розривом внутрішньодержавних та міждержавних господарських зв'язків, інфляційними процесами в державі.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників………., перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 01 листопада 2011 року між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІКОПАК" та відповідачем, Публічним акціонерним товариством "Великобурлуцький сироробний завод" було укладено договір поставки №39, згідно з предметом якого позивач, продавець зобов'язався передати у власність відповідача, покупця товар, а відповідач -прийняти та оплатити цей товар ( т.1 13-15).

Згідно з п.5.2. договору, допускаються наступні умови розрахунку за поставлений товар: оплата по факту поставки.

Згідно з п.3.1. договору постачальник здійснює поставку товару на склад покупця за свій рахунок.

Згідно з п.3.2. договору, представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і накладній, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника довіреність за отримання даної партії товару.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином за умовами договору, покупець повинен здійснити повну оплату товару по факту поставки, дата якої зазначена у накладній та рахунку - фактурі, а тому граничним строком оплати є наступний день від дня поставки товару.

На виконання умов договору позивач здійснив на адресу відповідача наступні відвантаження товару:

- 05 грудня 2012 року, на підставі видаткової накладної №1773 (рахунок на оплату №1722 від 29 листопада 2012 року): скотч 72*66*0,040 в кількості 624 шт., стретч-плівку РС 17 мкм в кількості 120 рулонів, на загальну суму 11979,36 грн. з урахуванням ПДВ, який був отриманий відповідачем на підставі довіреності №947 від 05 грудня 2012року;

- 20 грудня 2012 року, на підставі видаткової накладної №1860 (рахунок на оплату №1804 від 14 грудня 2012 року): стретч-плівку PC 17 мкм в кількості 120 рулонів, на загальну суму 6962,40 грн. з урахуванням ПДВ, який був отриманий відповідачем на підставі довіреності №979 від 20 грудня 2012 року; - 20 грудня 2012 року на підставі видаткової накладної №1861 (рахунок на оплату №1818 від 18 грудня 2012 року): скотч 72*66*0,040 в кількості 940 шт.; стретч-плівку PC 17мкм в кількості 180 рулонів; скотч 72*66*0,04 в кількості 20 шт., на загальну суму 18162,00 грн. з урахуванням ПДВ, який був отриманий відповідачем на підставі довіреності №979 від 20 грудня 2012 року.

Наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних, рахунків на оплату та довіреностей на отримання товару відповідно до вимог статті 36 Господарського процесуального кодексу України засвідчені належним чином, а тому є належними доказами поставки позивачем відповідачу товару за договором

Відповідач прийняті на себе зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість на суму 37103,76 гривень, в т.ч.: за накладною №1773 від 05 грудня 2012 року - 11979,36 гривень, за накладною №1860 від 20 грудня 2012 року - 6962,40 гривень, за накладною №1861 від 20 грудня 2012 року - 18162,00 гривень.

26 лютого 2013 року позивач направив відповідачу претензію, з проханням виконати зобов'язання та сплатити наявний борг( т. 1 а.с. 26). Відповідач отримав претензію 27 лютого 2013 року, про що у матеріалах справи є відповідне поштове повідомлення (т. 1 а.с. 28), але відповіді не надав.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України

Зважаючи на наведені обставини та норми, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 37103,76 грн. заборгованості

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, позивач виконав свій обов'язок по договору з поставки товару відповідачу, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар у встановлені договором строки, що останнім не було здійснено.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настаються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 10.2 договору сторони встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Зважаючи на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у встановлений договором строк, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нарахована позивачем пеня в сумі 884,38 гривень відповідає умовам договору та вимогам законодавства і підлягає стягненню, а в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 884,40 гривень слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання зобов'язанийсплатити кредитору суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Зважаючи на вказану норму та факт прострочення відповідача, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення 176,46 гривень річних також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

В частині позовних вимоги про стягнення 12000,00 гривень збитків на правову допомогу господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки витрати на правову допомогу відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України віднесено до судових витрат, які розподіляються між сторонами відповідно до вимог статті 49 цього Кодексу, а тому вони не можуть включатись до суми позову, в тому числі в якості збитків.

При розподілі цієї суми як судових витрат господарський суд першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.

11 березня 2013 року між позивачем (замовником) та ФОП Шаповаловою В.М. (виконавцем) був укладений договір №2-03/13 про надання юридичних послуг (далі- Договір про послуги) (т. 1 а.с. 29).

Згідно з п.1.1. вказаного договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику, відповідно до умов договору, комплекс юридичних послуг, спрямованих на стягнення на користь замовника заборгованості, що виникла внаслідок господарських взаємовідносин з відповідачем, а замовник зобов'язується прийняти зазначені послуги та оплатити їх.

Згідно з п.1.2. договору про надання юридичних послуг, комплекс юридичних послуг включає в себе правовий аналіз первинної бухгалтерської та податкової документації, складання процесуальних документів, представництво інтересів замовника в Господарському суду Харківської області, в Апеляційному господарському суді Харківської області, ВДВС ХМУЮ з приводу виконання цього договору.

Згідно з п.п.3.1., 3.2 договору про надання юридичних послуг, замовник виплачує виконавцю винагороду в розмірі 12000,00 грн. авансовим платежем.

Згідно з п.3.5. договору про надання юридичних послуг, здача-приймання наданих послуг здійснюється на підставі акту здачі-приймання, який складається виконавцем після проведення всіх дій, передбачених п.1.2. та підписується сторонами.

Позивачем надано платіжне доручення №1438 від 14 березня 2013 року про сплату 12000,00 гривень за договором про надання юридичних послуг (т. 1 а.с. 31).

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що Шаповалова В.М. представляла інтереси позивача у судових засіданнях 23 квітня 2013 року та 27 травня 2013 року, інших доказів щодо виконання умов договору про послуги до суду не надано.

Сума винагороди у розмірі 12000,00 гривень явно завищена, оскільки спір стосується стягнення вартості товару, поставленого відповідачеві за трьома накладними, отже аналіз та підготовка відповідних документів до суду не потребує значної витрати часу.

З огляду на це, розмір витрат, пов'язаний з оплатою послуг Шаповалової В.М. слід обмежити, визнавши їх правомірними у сумі 2000,00 грн., які покладаються на відповідача в якості судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу інших судових витрат, господарський суд першої інстанції правильно керувався положеннями ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, тягар сплати судових витрат несе винна особа.

Так, в пункті 2 ч.2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року, та ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції правомірно відмовив в його задоволенні, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника, або за своєю ініціативою, господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

В обґрунтування свого клопотання про розстрочення виконання рішення суду (т. 1 а.с. 52,53) відповідач посилався на те, що відсутність оборотних коштів, поступове зниження прибутку підприємства та отримання збитків свідчать про фінансову кризу виробництва, що супроводжується кризою праці, яка призводить до скорочення числа і тривалості робочих днів, зниження заробітної плати та зростання безробіття. При цьому відповідач вказує на те, що зазначені обставини не є наслідком його господарської діяльності, а зумовлені фінансовою та економічною нестабільністю в Україні, зниженням фінансових спроможностей населення та закупівельних організацій, розривом внутрішньодержавних та міждержавних господарських зв'язків, інфляційними процесами в державі.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було надано господарському суду першої інстанції та в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування вказаних в клопотанні обставин щодо відсутності у відповідача оборотних коштів, зниження його прибутку підприємства, наявності збитків в певній сумі, зниження виробництва, скорочення робочих місць.

Так, клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення взагалі не містить додатку із зазначенням будь-яких доказів в його обґрунтування (т. 1 а.с. 52).

Відповідно до п.7.2. постанови № 9 Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як обґрунтовано зазначено господарським судом першої інстанції фінансове та економічне становище в державі не є винятковим випадком, а носить загальний характер для суб'єктів господарювання.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2013 року у справі № 922/1311/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 19.08.2013 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Могілєвкін Ю.О.

Суддя Білецька А.М.