Ухвала

від 15.08.2013 по справі 2а/2370/4622/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/4622/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенко В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіра ЛТД» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіра ЛТД» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Квіра ЛТД» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 10.09.2012 № 0004182301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток в розмірі 79271 грн. 00 коп. за основним платежем та 19818 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004192301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача податку на додану вартість в розмірі 63417 грн. 00 коп. за основним платежем та 15855 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Черкаської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Квіра ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами взаємовідносин з ПП ОСОБА_2 за період з 01.01.2009 до 31.12.2010, на підставі якої складено акт перевірки від 01.08.2012 № 151/22-12/21358119.

Так, податковим органом встановлені порушення позивачем вимог п. 5.1 пп. 5.2.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивач занизив податок на прибуток в сумі 79271,00 грн. у 2010 році, а також порушення вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивач занизив податок на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 63417 грн. 00 коп. за лютий-серпень 2010 року.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ у м. Черкасах Черкаської області були прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 10.09.2012 №0004182301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 99809,00 грн. (79271,00 грн. - основна сума платежу та 19818,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція) ; № 0004192301, яким збільшено зобов'язання позивача з ПДВ на суму 79272,00 грн. (63417,00 грн. - за основним платежем і 15855,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 10.09.2012 №0004182301 та № 0004192301 винесені відповідачем правомірно, у межах повноважень, наданих законодавством України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 вказаної статті визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 вказаної статті податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 вказаної статті передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом вказаних приписів, право платника податку на віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та право на податковий кредит наступають за наявності одночасно двох умов, а саме: фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку та податковою накладною.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» вiд 16.07.1999 року № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, визначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4. первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, для підтвердження включення витрат за отримані товари до складу валових витрат необхідні належним чином оформлені документи.

Відтак, наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

За відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити такі обставини:

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала);

- відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо);

- відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини.

Разом з тим, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що не є достатньою підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану суму податку на додану вартість сама лише наявність податкових накладних, виданих позивачу контрагентом, адже законність вимог позивача також повинна бути підтверджена реальністю виконання договору.

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Квіра» та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено усну угоду про надання транспортних послуг із перевезення вантажу.

Проте відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 208 Цивільного кодексу України для правочинів між юридичними особами письмова форма є обов'язковою.

Згідно ч.1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Для цього виду встановлено обов'язкову письмову форму. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Таким чином, укладена позивачем та його контрагентом угода не відповідає формі, що визначена цивільним законодавством.

На підтвердження фактичного виконання послуг позивач надав податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт та рахунки-фактури.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не містять вказівок на місце складання, конкретні пункти відправлення/прибуття, будь які вказівки на об'єкти, що переміщувалися, а тому такі акти не відповідають вимогам ст. 9 вказаного Закону.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що інших документів, які б достовірно підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення постачальником до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального, тощо, позивачем суду не надано.

Відповідно до підп.3.7 п.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми (додаток 4 до Договору). Основними документами на перевезення вантажів відповідно до пункту 11 цього Порядку є товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри: перший екземпляр - залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 ТТН).

Пунктом 13 вищевказаного Порядку встановлено правила здачі вантажів, зокрема, перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з ТТН у пункті призначення по масі і кількості місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника (зважуванням на вагах, обмірюванням, підрахунком місць та ін.).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, вищевказані документи позивач не надав.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, надані до матеріалів справи копії податкових накладних заповнені без посилань на реквізити договору; одиниці виміру послуг (пункти, гривні, штуки) не дають змоги ідентифікувати на яку кількість послуг вони виписані; підписані зі сторони контрагента в чотири візуально різні способи, що дають підставу вважати, що вони підписані різними, у т.ч. не уповноваженими, особами. Рахунок-фактура та акти виконаних послуг, вказані в графі про умови поставки, є лише посвідченням про вартість запропонованих послуг та інструментом підтвердження факту виконаних послуг відповідно, тобто не підміняють собою письмову форму договору.

Отже, надані позивачем податкові накладні складені з порушеннями і разом із вищезазначеним підставами щодо необґрунтованості формування валових витрат не надавали права позивачу формувати за їх рахунок податковий кредит.

Крім того постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 05.07.2012, що набрала законної сили, встановлено вину ОСОБА_2 в умисних діях з корисливих мотивів щодо підробки документів господарських правовідносин, безпідставного завищення у 2009-2010 роки валових витрат та заниження оподатковуваного доходу, внесення неправдивої інформації у податкову звітність.

Відповідно до даних акту позапланової перевірки ПП ОСОБА_2 від 14.06.2011 №953/17-21/НОМЕР_3 за період 01.01.2008-31.12.2010 під час розслідування кримінальної справи встановлено, що ця особа не надала жодного документа на підтвердження взятих податкових зобов'язань.

У зв'язку з вищенаведеним, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валові витрати.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що податковим органом правомірно у відповідності до норм податкового законодавства прийнято податкові повідомлення-рішення.

При цьому, доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків, про необґрунтованість позовних вимог.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіра ЛТД» залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.