Рішення

від 26.12.2006 по справі 394/3-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

394/3-06

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2006 р.                                                                             Справа № 394/3-06

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Спец-Авіа”, смт. Глеваха

до         Товариства з обмеженою відповідальністю „А.Р.Д.-центр”, смт.     Глеваха

про       визнання договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.05.2004 р. за № 1654, укладеного між ВАТ „Спец-Авіа” та ТОВ „А.Р.Д.-центр”, недійсним та зобов'язання звільнити приміщення –склад цементу загальною площею 394,8 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Гоголя, 7.

   Суддя   Коротун О.М.

Представники:

від позивача: Малашенкова Т.М. –представник за довіреністю від 08.09.2006 р.       

від відповідача:  Поляков В.І. –керівник;

                              Маслей І.М. –представник за довіреністю від 22.09.2006 р. –була присутня в судовому засіданні 25.12.2006 р.

Згідно ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 25.12.06 р. було оголошено перерву, тому рішення ухвалено 26.12.06 р.

Згідно з ч. 2 ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін суд оголосив лише вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Позивач 25.09.2006 р. звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та повернення приміщення.

Позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги.

Згідно остаточних змін та уточнень від 15.12.2006 року на підставі ст. 22 ГПК України позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений між ВАТ „Спец-Авіа” та ТОВ „А.Р.Д.-центр” 27.05.2004 р. за № 1654 недійсним; зобов'язати відповідача звільнити приміщення –склад цементу загальною площею 394,8 кв. м за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Гоголя, 7.

Позов обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу є удаваним правочином, а насправді сторони мали на увазі договір позички.

Так, після укладення договору відповідач не сплачував та не мав наміру сплачувати гроші за майно, яке нібито було ними придбано. Відповідач лише під час судового засідання у листопаді 2006 року перерахував кошти. Більш того, сторони не здійснювали жодних дій щодо приймання-передачі вказаного майна у власність відповідача.

Також позивач вказує, що протягом двох років та майже чотирьох місяців відповідач не ставив вказане майно на баланс підприємства, не нараховував на нього амортизаційних внесків, не сплачував жодних коштів за електроенергію, постачання води, опалення, орендної плати за землю, тощо самостійно, як власник.

Бувший директор позивача Карташов В.О., який протягом вказаного вище періоду (тобто 2 роки та 6 місяців), як уповноважений представник юридичної особи ВАТ „Спец-Авіа", не передав та не мав наміру передавати позивачу майно, не здійснював жодних дій щодо стягнення заборгованості за договором, продовжував обраховувати вказане майно на балансі позивача, нараховувати амортизаційні нарахування, сплачувати експлуатаційні витрати, тощо.

На думку позивача, підтвердженням факту удаваності укладання договору свідчить і ціна договору. Пунктом 3 договору ціна приміщення була визначена у 52000 (п'ятдесят дві тисячі) гривень. Вказана ціна є набагато нижчою цін, які склались на ринку нерухомості. Це підтверджується висновком № 30/06В спеціаліста ПП „Бюро судових експертиз" від 18 вересня 2006 року, згідно з яким ринкова вартість приміщення становить 453 400 (чотириста п'ятдесят три тисячі чотириста) гривень. Навіть згідно експертної оцінки, проведеної Васильківським МБТІ, відомості про яку містяться у пункті 7 договору, ринкова вартість приміщення становить 63000 гривень, в той час як приміщення було продано за 52000 гривень (тобто значно дешевше). Представник позивача - Карташов В. О. був обізнаний про реальну (ринкову) вартість приміщення. В той же час договір був укладений представником позивача на явно невигідних умовах (майно було продано по значно заниженій ціні), про що представник позивача був обізнаний.

Позивач вважає, що даний договір був укладений представником позивача (Карташовим В.О.) з відповідачем з метою приховування договору позички (безоплатного користування майном), для того, щоб відповідач організував та здійснював ремонт автомобілів позивача.

Що стосується вимоги звільнення приміщення, то позивач зазначає, що після звільнення голови правління позивача Карташова В.О. позивач протягом тривалого часу звертався до відповідача з усними вимогами про звільнення приміщення. Останнього разу позивач звернувся до відповідача у травні 2006 року з листом про звільнення приміщення. Разом з цим, станом на день розгляду справи відповідач приміщення не звільнив.

Відповідач позов заперечив з наступних підстав.

В дійсності між позивачем та відповідачем склались відповідні належні стосунки щодо спільної діяльності у вигляді входження позивача до учасників засновників відповідача.

Відповідач зазначив, що система офіційної передачі приміщення і відповідна реєстрація в БТІ показали, що передача майна на той час була можлива лише шляхом відчуження, тому питання щодо вступу в Товариство відповідача приймалось не одноособово головою правління позивача, а у відповідності до Статуту позивача було прийнято „через рішення правління”, яким було уповноважено Голову правління продати спірне приміщення саме Відповідачу.

На думку відповідача, позивач жодним чином не наводить доказів, які б з боку відповідача передбачали мнимість укладеної угоди, адже факт мнимості укладення угоди передбачає дії не лише однієї сторони, а двох.

Окрім цього відповідач зазначає, що укладенню угоди передувала відповідна оцінка незалежним бюро технічної інвентаризації та відповідною експертною установою; дії щодо оформлення угоди також підтверджуються і належним чином перереєстрацією майна в органах БТІ.

Також відповідач вказує, що позивач не лише чітко знав, що дане приміщення передане та використовується відповідачем, а й користувався послугами, які надавав Відповідач по обслуговуванню автомобілів, починаючи з 2004 року. Вищезазначене відповідач підтверджує перерахуванням коштів на рахунок відповідача за проведені роботи, починаючи з червня 2004 року.

Як вважає відповідач, фактична передача спірного приміщення підтверджується ще й тим, що на протязі більш як двох років відповідач використовував енергоресурси та сплачував за спірні періоди навіть плату за землю - відповідно надані суду в якості доказів претензії від 31.05.06 року та оплати по виставленим рахункам, а отже незнання позивачем, відповідно, про факт передачі приміщення - це неузгодженість служб позивача.

Що стосується зловмисної домовленості, то, як зазначив відповідач,  ні на момент звернення до суду позивача, ані на сьогоднішній день останнім не надано рішення суду щодо встановлення такого факту, чи постанови  про  порушення  кримінальної справи. В судовому засіданні 25.12.06 представник відповідача також з вищевикладених підстав спростував і удаваність угоди та просив відмовити в позові в редакції поданих уточнених позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.09.2006 року було порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 17.10.06 р.

В судовому засіданні 17.10.06 року розгляд справи було відкладено до 20.10.06 р.

Ухвалою суду від 20.10.06 р. було відкладено розгляд справи до 14.11.06 р.

В судовому засіданні 14.11.06 р. суд оголосив про перерву у судовому засіданні до 23.11.06 р.

23.11.06 р. ухвалою суду було продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 25.12.06 р. згідно ч. 4 ст. 69 ГПК України.

В судовому засіданні 25.12.06 р. сторони надали письмову згоду на оголошення вступної та резолютивної частин рішення.

У судовому засіданні 25.12.06 р. на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 26.12.06 р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.05.2004 року, який підписав від позивача голова правління Карташов В.О., від відповідача –директор Поляков В.І.

Як вбачається з витягу з протоколу № 4 загальних зборів акціонерів ВАТ “Спец-Авіа” від 02.04.2003 року, головою правління позивача було обрано Карташова В.О., який згідно Статуту позивача (в редакції, що діяла на час укладення договору), мав відповідні повноваження. Згідно витягу з протоколу № 4 зборів засновників відповідача від 18.03.2003 року (підписаного Головою зборів Карташовим В.О.), було доручено директору відповідача Полякову В.І. підписати вказаний договір зі сторони відповідача.

Витягом з протоколу спостережної ради б/н та б/д (том 2) також підтверджено, що було надано дозвіл на відчуження спірного майна.

Вказаний договір було посвідчено Пясецькою Л.М. –державним нотаріусом другої Васильківської державної нотаріальної контори Київської області 27.05.2004 р. за № 1654.

Умовами цього договору передбачалося, що позивач продає, а відповідач купляє належне позивачу на праві колективної власності приміщення –склад цементу, що складає 3/100 частин комплексу (складське приміщення загальною площею 394,8 кв.м.), та знаходиться в місті Василькові Київської області по вул. Гоголя під № 7 (сім).

В пункті 3 договору вказано, що його ціна складає 52000 грн., в тому числі ПДВ, гроші відповідач повинен перераховувати на рахунок  позивача на протязі трьох місяців з дня підписання сторонами цього договору.

Сторони також пунктом 4 договору узгодили, що з моменту оплати відповідачем на користь позивача суми договору у повному обсязі, зобов'язання відповідача щодо оплати приміщення вважаються повністю виконаними. Факт проведення повного розрахунку та виконання договору засвідчується заявою позивача, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально (пункт 4 договору). Відповідної заяви матеріали справи не містять.

В силу п. 5 договору право власності на нежиле приміщення у відповідача виникає з моменту державної реєстрації цього договору у Васильківському міжрайонному бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 6 договору сторони передбачили, що позивач зобов'язується передати нежитлове приміщення відповідачу на протязі 3-х днів лише після повної сплати ціни договору. А передача приміщення позивачем і прийняття приміщення відповідачем відбувається за актом прийому-передачі, який підписується сторонами у двох примірниках. Вказаний акт складено та підписано не було.

Згідно з п. 7 договору за даними Васильківського бюро техінвентаризації (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 квітня 2004 року за реєстраційним номером 3451108) та експертної оцінки Васильківського МБТІ ринкова вартість нежилого приміщення складу цементу становила 63000 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем надано суду висновок за № 30/06Б спеціаліста Бюро судових експертиз, складений 18.09.2006 року, згідно якого оціночна вартість спірного приміщення складала 453 400 грн. Разом з цим, судом не приймається даний документ в якості належного доказу та відхиляються відповідні доводи позивача, як підстава для задоволення позову в розумінні ст.ст. 34, 43 ГПК України, як непереконливі.

Крім того, матеріали справи містять висновок Васильківського міжрайонного бюро технічної інвентаризації про вартість спірного  майна на суму 52500 грн.

Судом також не приймаються в якості належних доказів пояснення посадових осіб як позивача, так і відповідача, оскільки вони суперечать одні одному та не ґрунтуються на матеріалах справи і за своїм змістом фактично є показами свідків, а не поясненнями з  питань,  що виникають   під   час   розгляду  справи в розумінні ст. 30 ГПК України.

До загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, суть якого полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Так, в цій частині суд виходив з того,  що сторонами договір укладався добровільно, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що правочин вчинено позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, що також не вбачається зі звіту Правління позивача за 2004 рік, у якому взагалі відсутні посилання на реалізацію майна за спірним договором (копія якого наявна в матеріалах справи, том 1) та очікування надходження коштів за таким договором.

Разом з цим, за результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що спірний правочин є удаваним. Тому вказана в уточненні ця підстава приймається судом, як обґрунтована з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач намірів оплати приміщення не мав, кошти своєчасно не сплатив та не звертався до позивача з листами (заявами, повідомленнями ) про неможливість своєчасної сплати чи надання відстрочки такої сплати до розгляду спору в суді, натомість сплачував позивачу (як власнику спірного приміщення) кошти за користування електроенергією, інші послуги; а позивач намірів отримати кошти за договором та передати приміщення у власність відповідачу також не мав, до відповідача з вимогами оплатити приміщення не звертався, за актом приймання-передачі приміщення не передавав, а як власник спірного приміщення, вимагав та отримував від відповідача оплати останнім коштів за користування електроенергією, газом, водою, тощо (шляхом виставлення рахунків, надіслання претензій, копії яких наявні в матеріалах справи).

Судом приймаються мотиви позивача щодо того, що факт удаваності правочину також підтверджується діями як посадових осіб позивача, так і відповідача (зокрема, Полякова В.І., який, будучи одночасно директором відповідача та заступником голови правління позивача, 25.05.2006 року підписав інвентаризаційний опис № 5, за яким саме до основних засобів позивача віднесено склад цементу, який є предметом спірного договору). Отже, директор відповідача підтвердив факт належності позивачу на праві власності спірного приміщення.

Судом досліджувалися наявні в матеріалах справи (том 1) декларації з податку на прибуток позивача за періоди після підписання спірного договору (в тому числі за підписом голови правління Карташова В.О.), з яких вбачається, що складське приміщення загальною площею 394,8 кв.м. не знімалося з бухгалтерського обліку, податкові зобов'язання з продажу вказаного об'єкту нерухомості позивачем не нараховувалося і не сплачувалося, тобто операція з продажу в податкових операціях не відображалась; та декларації відповідача (том 2), які свідчать, що останній не поставив на баланс спірне приміщення.

Обов'язковим правовим наслідком продажу нерухомого майна, яке згідно з п. 8.2.2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відноситься до першої групи основних фондів, є зняття (списання) проданого майна з балансу юридичної особи –продавця. Так, пунктом 33 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, встановлено, що об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття, зокрема, внаслідок продажу. Пунктом 8.4.3. Закону встановлено, що у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

Іншим встановленим законом обов'язковим наслідком продажу нежилого приміщення є нарахування податкових зобов'язань з вказаної операції та сплата суми податку до бюджету.

Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що фінансовий результат від вибуття об'єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів. Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

Стосовно інших доводів і посилань сторін, вони спростовуються наведеним в рішенні та оцінюються судом в сукупності з усіма доказами по справі згідно з розділом V ГПК України.

Крім того, в п. 4 договору сторони узгодили певну процедуру підтвердження факту проведення повного розрахунку.

Судом в цій частині приймаються доводи відповідача (пояснення, том 1) стосовно того, що між позивачем та відповідачем склалися певні стосунки (позивач володіє 10 % капіталу відповідача), а спірне приміщення тимчасово не використовувалося позивачем. За таких обставин суд дійшов висновку про удаваність правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача в цій частині щодо того, що фактично сторони насправді вчинили позичку, а передачу майна (що не заперечує в наявних у матеріалах справи поясненнях і сам відповідач, вказуючи також про наміри сторін приховати передачу майна, зазначаючи про те, що “офіційна передача майна на той час можлива лише шляхом відчуження”) було вчинено шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу для приховання іншого правочину.

За результатом розгляду справи судом також не встановлено, що сторони укладали насправді договір про спільну діяльність (фактично така діяльність сторонами також не здійснювалася), або інший правочин, крім позички. Так, суду надані відповідачем докази (додаток до матеріалів справи) того, що ним послуги позивачу надавалися оплатно, без скидок, спільна діяльність не велася, що також підтвердили представники сторін в судових засіданнях (викладене зазначено в протоколі судового засідання).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угоди недійсними” № 3 від 28.04.78 (із змінами і доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. А згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Для дійсності правочину положення статті 203 ЦК України вимагають, зокрема, його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання такої вимоги відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.05.2004 року недійсним згідно наведених норм матеріального права.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Стаття 827 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та з'ясовано судом за результатом розгляду справи, позичка була на невизначений строк.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 763 ЦК України, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу  встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 763 ЦК України (в сукупності з ст. 827 ЦК України),  при укладанні договору позички на невизначений термін, кожна зі сторін вправі відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону, а при позичці нерухомого майна –за три місяці.

Так, позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою від 22.05.06 про звільнення приміщення протягом 3-х місяців, яка була надіслана відповідачу та отримана особисто директором відповідача (копія повідомлення № 255056 від 26.05.06 знаходиться в матеріалах справи, том 2).

Разом з цим, відповідач в тримісячний термін приміщення не звільнив, тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню, як обґрунтована.

Суд відзначає також наступне.

Судом не береться до уваги факт перерахування коштів відповідачем згідно платіжного доручення № 122 від 08.11.2006 року вже після порушення провадження по даній справі, які за платіжним дорученням № 748 від 09.11.2006 року були повернуті позивачем, як помилково зараховані.

За таких обставин позов підлягає задоволенню повністю.    

На підставі ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача у справі. Позивач в уточненні позовних вимог об'єднав дві вимоги немайнового характеру –визнання недійсним договору і зобов'язання вчинити дії, тому розмір державного мита, який слід стягнути з відповідача, становить 85 грн. Надлишково сплачене державне мито підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства „Спец-Авіа” до Товариства з обмеженою відповідальністю „А.Р.Д.-центр” задовольнити повністю.

Визнати Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.05.2004 р., укладений між ВАТ „Спец-Авіа” (адреса: 08600, Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Авіаторів, 1; ідентифікаційний код 21569224) та ТОВ „А.Р.Д.-центр” (адреса: 08600, Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, територія аеродрому „Васильків”; ідентифікаційний код 32612065), посвідчений Пясецькою Л.М. –державним нотаріусом Другої Васильківської державної нотаріальної контори Київської області 27.05.2004 р. за № 1654 недійсним.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „А.Р.Д.-центр” (адреса: 08600, Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, територія аеродрому „Васильків”; ідентифікаційний код 32612065) звільнити приміщення –склад цементу загальною площею 394,8 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Гоголя, 7.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „А.Р.Д.-центр” (адреса: 08600, Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, територія аеродрому „Васильків”; ідентифікаційний код 32612065; р/р 260071920 в Васильківському філіалі АППБ „Аваль”, МФО 321994) на користь Відкритого акціонерного товариства „Спец-Авіа” (адреса: 08600, Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Авіаторів, 1; ідентифікаційний код 21569224; р/р 26008101035167 в КРД Солом'янське відділення АППБ „Аваль”, МФО 321789) 85,00 грн. (Вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) державного мита та 118,00 грн. (Сто вісімнадцять грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути Відкритому акціонерному товариству „Спец-Авіа” (адреса: 08600, Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Авіаторів, 1; ідентифікаційний код 21569224; р/р 26008101035167 в КРД Солом'янське відділення АППБ „Аваль”, МФО 321789) з Державного бюджету України 520,00 грн. (П'ятсот двадцять грн. 00 коп.) державного мита, як надлишково сплаченого.

Скасувати запобіжні заходи, вжиті ухвалою господарського суду Київської області від 08.09.06 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

29 грудня 2006 року

Суддя                                                                                Коротун О.М.