Постанова

від 28.08.2013 по справі 810/2030/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року № 810/2030/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Еріс» доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Еріс» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27.12.2012 № 31880001122230, за яким позивачеві донараховано податок на додану вартість у розмірі 388554,00 грн. (за основним платежем - 310843,00 грн. та за штрафними санкціями - 77711,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість.

Поряд із цим позивачем вказано на порушення відповідачем порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, оскільки обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби щодо надання письмових пояснень та документів не було вручено підприємству, у зв'язку з чим у відповідача не було правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів. Тому правочин, укладений між позивачем та ПП «Укрнафта-трейд» є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

28 серпня 2013 року відповідач, який був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Водночас, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю прибуття представника позивача у судове засідання.

Суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання 28.08.2013 поважними з наступних підстав. Так, поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою і органом виконавчої влади, що обумовлює наявність певної штатної чисельності працівників та передбачає можливість забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні враховуючи інститут представництва, оскільки юридична особа не позбавлена права надати повноваження щодо представництва її інтересів інший особі.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача, який супроводжує дану справу, з підстав, наведених у клопотанні, не є поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши думку представника позивача, беручи до уваги те, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, керуючись частинами четвертою та шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача, у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 19.12.2012 посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах із ПП «Укрнафта-трейд» за період з 01.07.2011 по 31.07.2011.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.12.2012 № 4979/22-3/25303374/204 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 310843,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме акту ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 28.11.2012 № 457/22-2/37144129 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Укрнафта-трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за липень 2011 року при взаємовідносинах з ТОВ «Біотехнології 2000», ТОВ «КТ-Нафта», ПП «Еріс» та ТОВ «Інтернафта».

Так, як вбачається зі змісту вказаного акту перевірки, перевіряючими встановлено, що ПП «Укрнафта-трейд» не знаходиться за юридичною адресою, жодних документів на підтвердження показників податкової звітності підприємством до перевірки не надано. За результатами проведеного аналізу податкової звітності ПП «Укрнафта-трейд», з урахуванням інформації, наявної в базах даних ДПС, податковим органом зроблено висновок про неможливість фактичного здійснення ПП «Укрнафта-трейд» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій.

За висновками перевіряючих, ПП «Укрнафта-трейд» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, шляхом проведення безтоварних операцій, а отже усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними.

Поряд із цим, податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагента позивача об'єктів оподаткування податком на додану вартість, які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України.

У свою чергу вищевказані висновки податкового органу ґрунтуються на використаних під час аналізу господарських правовідносин контрагента матеріалів, наданих службовою запискою ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, якою частково надано первинні документи по взаємовідносинах ПП «Укрнафта-трейд» з ПП «Еріс» та ТОВ «Інтернафта» та надано висновок спеціаліста від 20.11.2012 № 641, проведеного ГУМВС України в Київській області Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром. Так, за даними вказаного почеркознавчого дослідження підписи на копіях первинно-бухгалтерських документах (договорах, податкових та видаткових накладних) виконано п'ятьма різними особами.

З огляду на вказане, на думку перевіряючих, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Відтак, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 31880001122230, за яким позивачеві донараховано податок на додану вартість у розмірі 388554,00 грн. (за основним платежем - 310843,00 грн. та за штрафними санкціями - 77711,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби у Київській області та Міністерства доходів і зборів України з відповідними скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарги.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту поставки товарів за спірною угодою.

Судом встановлено, що 31.03.2011 між позивачем та ПП «Укрнафта-трейд» укладено договір поставки № 71 (а.с.39-41 Том І).

За умовами договору, продавець (ПП «Укрнафта-трейд») зобов'язується передати у власність покупцю (ПП «Еріс») товар - світлі нафтопродукти, зокрема, бензин марок: А-75, А-80, А-92, А-95, А-98, ДП та інші. Якість товару повинна відповідати вимогам ТУ (ГОСТ) і даним, зазначеним у сертифікаті якості підприємства-виробника.

Поставка товару здійснюється зі складу продавця на умовах - самовивіз, автомобільним транспортом (бензовозами) покупця. За узгодженням сторін поставка товару може здійснюватися транспортом продавця з покладенням на покупця витрат на транспортування. Відвантаження товару здійснюється продавцем лише при наявності у покупця оригіналу належним чином оформленої довіреності на отримання товару (пункти 2.1-2.2 договору від 31.03.2011 № 71).

Окрім того, умовами пункту 2.3 договору передбачено, що товар передається покупцю на складі продавця, відповідно до порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

Згідно пункту 3.1 договору від 31.03.2011 № 71 ціна, кількість та асортимент кожної конкретної партії товару та порядок розрахунку заздалегідь узгоджується сторонами і відображається у рахунку-фактурі та у видатково-прибутковій накладній на поставку товару.

Датою поставки товару, у разі самовивозу покупцем, вважається дата передачі товару, проставлена в накладній на товар (пункт 4.2 договору від 31.03.2011 № 71).

Як то передбачено умовами договору, ПП «Укрнафта-трейд» оформлено рахунки на оплату товару, а саме:

від 04.07.2011 № 777 на загальну суму 57197,60 грн. (а.с.42 Том І);

від 05.07.2011 № 777 на загальну суму 40032,54 грн. (а.с.46 Том І);

від 06.07.2011 № 783 на загальну суму 119329,81 грн. (а.с.50 Том І);

від 07.07.2011 № 793 на загальну суму 119329,81 грн. (а.с.54 Том І);

від 08.07.2011 № 800 на загальну суму 119329,81 грн. (а.с.58 Том І);

від 12.07.2011 № 816 на загальну суму 122051,60 грн. (а.с.62 Том І);

від 12.07.2011 № 817 на загальну суму 46469,50 грн. (а.с.66 Том І);

від 13.07.2011 № 825 на загальну суму 172307,50 грн. (а.с.70 Том І);

від 13.07.2011 № 826 на загальну суму 121455,60 грн. (а.с.74 Том І);

від 19.07.2011 № 855 на загальну суму 61978,00 грн. (а.с.78 Том І);

від 19.07.2011 № 856 на загальну суму 102229,00 грн. (а.с.82 Том І);

від 20.07.2011 № 864 на загальну суму 71031,40 грн. (а.с.86 Том І);

від 20.07.2011 № 865 на загальну суму 110440,56 грн. (а.с.90 Том І);

від 20.07.2011 № 866 на загальну суму 46380,40 грн. (а.с.95 Том І);

від 20.07.2011 № 867 на загальну суму 93563,70 грн. (а.с.99 Том І);

від 26.07.2011 № 888/1 на загальну суму 158400,00 грн. (а.с.104 Том І);

від 26.07.2011 № 888/2 на загальну суму 164124,00 грн. (а.с.109 Том І);

від 28.07.2011 № 898 на загальну суму 92610,00 грн. (а.с.114 Том І);

від 28.07.2011 № 899 на загальну суму 46800 грн. (а.с.120 Том І).

На підтвердження факту поставки товарів за договором ПП «Укрнафта-трейд» також виписало позивачеві видаткові накладні:

від 04.07.2011 № 777, за якою позивачеві поставлено бензин А-76 на загальну суму 57197,60 грн. (а.с.43 Том І);

від 05.07.2011 № 777 , за якою позивачеві поставлено бензин А-92 та А-95 на загальну суму 40032,54 грн. (а.с.47 Том І);

від 06.07.2011 № 783, за якою позивачеві поставлено бензин А-92 та А-95 на загальну суму 119329,81 грн. (а.с.51 Том І);

від 07.07.2011 № 793, за якою позивачеві поставлено бензин А-92 та А-95 на загальну суму 119329,81 грн. (а.с.55 Том І);

від 08.07.2011 № 800, за якою позивачеві поставлено бензин А-92 та А-95 на загальну суму 119329,81 грн. (а.с.59 Том І);

від 12.07.2011 № 816, за якою позивачеві поставлено бензин А-92 та А-95 на загальну суму 122051,60 грн. (а.с.63 Том І);

від 12.07.2011 № 817, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 на загальну суму 46469,50 грн. (а.с.67 Том І);

від 13.07.2011 № 825, за якою позивачеві поставлено бензин А-95, А-92 та А-76 на загальну суму 172307,50 грн. (а.с.71 Том І);

від 14.07.2011 № 826, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 та А-92 на загальну суму 121455,60 грн. (а.с.75 Том І);

від 19.07.2011 № 855, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 на загальну суму 61978,00 грн. (а.с.79 Том І);

від 19.07.2011 № 856, за якою позивачеві поставлено бензин А-92 та А-76 на загальну суму 102229,00 грн. (а.с.83 Том І);

від 20.07.2011 № 864, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 на загальну суму 71031,40 грн. (а.с.87 Том І);

від 20.07.2011 № 865, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 та дизельне паливо на загальну суму 110440,56 грн. (а.с.91 Том І);

від 20.07.2011 № 866, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 на загальну суму 46380,40 грн. (а.с.96 Том І);

від 20.07.2011 № 867, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 та дизельне паливо на загальну суму 93563,70 грн. (а.с.100 Том І);

від 26.07.2011 № 888/1, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 на загальну суму 158400,00 грн. (а.с.105 Том І);

від 26.07.2011 № 888/2, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 та А-76 на загальну суму 164124,00 грн. (а.с.110 Том І);

від 28.07.2011 № 898, за якою позивачеві поставлено бензин А-92 на загальну суму 92610,00 грн. (а.с.115 Том І);

від 28.07.2011 № 899, за якою позивачеві поставлено бензин А-95 на загальну суму 46800 грн. (а.с.121 Том І).

Поряд із цим, ПП «Укрнафта-трейд» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 04.07.2011 № 16 на загальну суму 57197,60 грн. (у тому числі ПДВ - 9532,93 грн.) (а.с.45 Том І);

від 05.07.2011 № 22 на загальну суму 40032,54 грн. (у тому числі ПДВ - 6672,09 грн.) (а.с.49 Том І);

від 06.07.2011 № 27 на загальну суму 119329,81 грн. (у тому числі ПДВ - 19888,30 грн.) (а.с.53 Том І);

від 07.07.2011 № 36 на загальну суму 119329,81 грн. (у тому числі ПДВ - 19888,30 грн.) (а.с.57 Том І);

від 08.07.2011 № 43 на загальну суму 119329,81 грн. (у тому числі ПДВ - 19888,30 грн.) (а.с.61 Том І);

від 12.07.2011 № 62 на загальну суму 122051,60 грн. (у тому числі ПДВ - 20341,93 грн.) (а.с.65 Том І);

від 12.07.2011 № 63 на загальну суму 46469,50 грн. (у тому числі ПДВ - 7744,92 грн.) (а.с.69 Том І);

від 13.07.2011 № 72 на загальну суму 172307,50 грн. (у тому числі ПДВ - 28171,92 грн.) (а.с.73 Том І);

від 14.07.2011 № 76 на загальну суму 121455,60 грн. (у тому числі ПДВ - 20242,60 грн.) (а.с.77 Том І);

від 19.07.2011 № 105 на загальну суму 61978,00 грн. (у тому числі ПДВ - 10329,67 грн.) (а.с.81 Том І);

від 19.07.2011 № 106 на загальну суму 102229,00 грн. (у тому числі ПДВ - 17038,17 грн.) (а.с.85 Том І);

від 20.07.2011 № 115 на загальну суму 71031,40 грн. (у тому числі ПДВ - 11838,57 грн.) (а.с.89 Том І);

від 20.07.2011 № 116 на загальну суму 110440,56 грн. (у тому числі ПДВ - 18406,76 грн.) (а.с.94 Том І);

від 20.07.2011 № 117 на загальну суму 46380,40 грн. (у тому числі ПДВ - 7730,07 грн.) (а.с.98 Том І);

від 20.07.2011 № 118 на загальну суму 93563,70 грн. (у тому числі ПДВ - 15593,95 грн.) (а.с.103 Том І);

від 26.07.2011 № 134 на загальну суму 158400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 26400,00 грн.) (а.с.108 Том І);

від 26.07.2011 № 135 на загальну суму 164124,00 грн. (у тому числі ПДВ - 27354,00 грн.) (а.с.114 Том І);

від 28.07.2011 № 150 на загальну суму 92610,00 грн. (у тому числі ПДВ - 15435,00 грн.) (а.с.119 Том І);

від 28.07.2011 № 151 на загальну суму 46800 грн. (у тому числі ПДВ - 7800,00 грн.) (а.с.123 Том І).

Окрім того, на підтвердження факту транспортування та отримання бензину та дизельного палива, позивачем надано належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (а.с.44, 52, 56, 60, 64, 68, 72, 76, 80, 84, 88, 92, 93, 97, 101, 102, 106, 107, 111-113, 117, 118, 122 Том І), довіреність на отримання від ПП «Укрнафта-трейд» нафтопродуктів (а.с.124 Том І) та сертифікати відповідності та паспорти якості товару від заводу виробника (а.с.125-132 Том І).

Загальна вартість товарів, поставлених позивачеві ПП «Укрнафта-трейд» , становить 1865060,83 грн. (у тому числі ПДВ - 310843,48 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с.133-156 Том І).

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідній податковій декларації по податку на додану вартість у липні 2011 року на загальну суму 310843,48 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Щодо порушення порядку проведення перевірки, судом встановлено, що посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача.

У відповідності до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Загальні вимоги до підстав і порядку організації та проведення документальних позапланових перевірок передбачені нормами статті 78 Податкового кодексу України.

Виходячи із системного аналізу норм Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови завчасного повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

При цьому, порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до перевірки регламентується статтею 81 Податкового кодексу України, зі змісту якої вбачається, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків вищевказаних документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених законодавством, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної перевірки.

Відтак, встановивши оформлення цих документів з порушенням законодавчо встановлених вимог, позивач мав право не допустити посадових осіб ДПІ до проведення позапланової перевірки.

Як то вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником позивача, зазначені документи (наказ та направлення на перевірку) були надані та пред'явлені посадовими особами відповідача.

Суд зауважує, що позивач не скористався правом не допустити посадових осіб податкової служби до перевірки, натомість позивачем було надано перевіряючим необхідні первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин з ПП «Укрнафта-трейд».

Водночас, суд звертає увагу, що порушення процедури проведення перевірки працівниками органів податкової служби не може бути підставою для визнання перевірки та її наслідків протиправними, у даному випадку дослідженню підлягають всі фактичні обставини справи, зокрема, і щодо правомірності здійснення відповідачем нарахування позивачеві податкового зобов'язання.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не надавались, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Відтак, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочину та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ПП «Укрнафта-трейд», недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як то вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Укрнафта-трейд», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Крім того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, порушення кримінальних справ та винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Ураховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірний договір не може визнаватися нікчемним, оскільки він відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП «Укрнафта-трейд», судом досліджено питання щодо реальності отримання позивачем товарів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, роздрібна торгівля пальним.

Водночас, за даними матеріалів справи, одним із видів діяльності ПП «Укрнафта-трейд», є, зокрема, оптова та роздрібна торгівля пальним.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат із господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик придбаного товару, які б однозначно свідчили про призначення його для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що придбання товару (нафтопродуктів) здійснювалося позивачем з метою їх подальшої реалізації у роздрібній торгівлі через власну мережу АЗС. Позивачем зауважено, що вказані господарські операції було використано виключно у власній господарській діяльності.

Так, на підтвердження наявності у власності та користуванні позивача АЗС, представником позивача надано суду технічний паспорт, договори купівлі-продажу та договори оренди земельних ділянок, акти державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с.34-60 Том ІІ). З наданих позивачем документів вбачається, що позивач має у користуванні три АЗС, а саме: АЗС «Каміла», що розташована по вул. Сухоярська, 11 м. Біла Церква; АЗС №3, що розташована по вул. Піщана, 3а, 11 м. Біла Церква; АЗС №1, що розташована по вул. Леніна, 110 с. Фурси.

Окрім того, на підтвердження поставки нафтопродуктів на вищевказані АЗС позивачем надано витяги з журналів обліку нафтопродуктів за липень 2011 року (а.с.24-33 Том ІІ).

Також, на підтвердження товарності операції з придбання нафтопродуктів, позивачем надано первино-бухгалтерські документи, зокрема, договір, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, паспорти якості товару, податкові та видаткові накладні (а.с.39-132 Том І). Наявність вказаних документів не заперечується відповідачем.

Щодо підтвердження фактичного перевезення вантажу, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача.

Суд звертає увагу, що порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства) (абзац 4 розділу 1 Інструкції).

Так, відповідно до її положень, всім суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють вантажоотримання або вантажовідправлення нафти і нафтопродуктів, при оформленні операцій з переміщення вказаних продуктів слід обов'язково застосовувати товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми № 1-ТТН (нафтопродукт) за встановленою формою.

Водночас суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт» регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питання податкового обліку, до яких відноситься визначення, зокрема, податкового кредиту.

Суд зазначає, що податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольну звітність під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

За поясненнями позивача, транспортування нафтопродуктів, що придбавалися у ПП «Укрнафта-трейд», здійснювалося іншими суб'єктами господарювання на замовлення позивача, що не суперечить умовам пунктів 2.1-2.2 договору від 31.03.2011 № 71.

Як зазначалося вище, на вимогу суду позивачем надано товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують факт та спосіб доставки товарно-матеріальних цінностей за договором між позивачем та ПП «Укрнафта-трейд».

Із наданих позивачем товарно-транспортних накладних (а.с.44, 52, 56, 60, 64, 68, 72, 76, 80, 84, 88, 92, 93, 97, 101, 102, 106, 107, 111-113, 117, 118, 122 Том І) вбачається, що вони оформлені за формою, встановленою законодавством.

Зі змісту наявних товарно-транспортних накладних вбачається, що замовником та вантажоодержувачем є ПП «Еріс», при цьому нафтопродукти доставлялися за адресами АЗС, що належать позивачеві. Вказані документи дають змогу встановити, який товар, у якій кількості, ким та куди було доставлено.

Відтак, факт придбання позивачем нафтопродуктів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському, податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є придбання товару (нафтопродуктів), беручи до уваги наявність підтверджуючої документації щодо подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Укрнафта-трейд» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, якими встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Суд критично ставиться до даних обґрунтувань з таких підстав.

Дослідивши зміст акту перевірки ПП «Укрнафта-трейд» (а.с.226-231 Том І) судом встановлено, що висновки про відсутність об'єктів оподаткування у підприємства та про нікчемність усіх укладених ним правочинів ґрунтуються виключно на використаних під час аналізу господарських правовідносин контрагентів матеріалів податкової звітності та інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) та матеріалів, наданих службовою запискою ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, якою частково надано первинні документи по взаємовідносинах ПП «Укрнафта-трейд» з ПП «Еріс» та ТОВ «Інтернафта». При цьому, основною підставою для такого висновку є незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки та наявність експертного висновку почеркознавчого дослідження.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ПП «Укрнафта-трейд», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Проте, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ПП «Укрнафта-трейд», не перевірялося наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ПП «Укрнафта-трейд» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Суд звертає увагу, що судом неодноразово було витребувано у відповідача звіт форми 1 ДФ та декларації по податку на прибуток, поданих ПП «Укрнафта-трейд» до податкового органу, проте таких доказів суду відповідачем не надано.

Між тим суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення податкового кредиту, оскільки, по-перше, з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, по-друге, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ПП «Укрнафта-трейд» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано. Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Втім, судом було допитано у якості свідка ОСОБА_1, яка на час виникнення спірних правовідносин мала повноваження щодо підписання первинно-бухгалтерських документів ПП «Укрнафта-трейд» на підставі довіреності від 01.07.2011, та підписувала відповідні документи, зокрема, податкові накладні, щодо взаємовідносин із ПП «Еріс».

Так, за поясненнями свідка, спірну угоду між сторонами було підписано директором ПП «Укрнафта-трейд», а у подальшому, первинно-бухгалтерські документи підписувалися особисто нею, господарські взаємовідносини з ПП «Еріс» мали місце.

Щодо посилання відповідача на висновок спеціаліста від 20.11.2012 № 641, проведений ГУМВС України в Київській області Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром щодо почеркознавчого дослідження підписів на копіях первинно-бухгалтерських документів ПП «Укрнафта-трейд», суд зауважує таке.

Відповідно до підпункту 83.1.3 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є експертні висновки.

Так, порядок призначення судових експертиз та експертних досліджень) судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, що не працюють у державних спеціалізованих установах, їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються, зокрема, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України за № 53/5 від 08.10.1998 (зі змінами та доповненнями станом на проведення експертного дослідження).

У відповідності до пункту 1.1 Інструкції № 53/5 від 08.10.1998, головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

За приписами пунктів 2-4 Інструкції № 53/5 від 08.10.1998, для проведення досліджень слідчий повинен надати експертові вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи слідчий повинен пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім'я, по батькові) та посвідчити це своїм підписом. Вільні зразки по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості та ін.), за його змістом та цільовим призначенням.

Як то вбачається зі змісту наявного у матеріалах справи висновку спеціаліста від 20.11.2012 № 641, при проведенні почеркознавчих досліджень первинно-бухгалтерських документів ПП «Укрнафта-трейд» вільні зразки підписів осіб, що складали та підписували дані документи, експертом взято не було.

Окрім того, зі змісту розділу І Інструкції № 53/5 від 08.10.1998, вбачається, що дослідженню підлягають оригінали документів. У виняткових випадках, коли оригінали досліджуваних документів не можуть бути представленими експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями документа, приєднаними до справи у встановленому законом порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути вказано у постанові (ухвалі) про її призначення. Почеркознавчі дослідження за копіями об'єктів дослідження можуть бути проведені лише після вирішення експертами в галузі технічного дослідження документів питання про відсутність монтажу.

Судом встановлено, що на дослідження спеціалісту було надано лише копії первинно-бухгалтерських документів ПП «Укрнафта-трейд», доказів дотримання процедури дослідження копій документів суду не надано.

Водночас, суд звертає увагу, що за даними вказаного почеркознавчого дослідження підписи на копіях первинно-бухгалтерських документах (договорах, податкових та видаткових накладних) виконано п'ятьма різними особами.

Втім, судом встановлено, що надані на дослідження копії первинно-бухгалтерських документів ПП «Укрнафта-трейд» підсисані різними особами, про свідчать різні прізвища та ініціали, а висновки викладенні в експертному дослідженні, не містять будь-яких тверджень щодо недостовірності даних підписів, тому не є належною підставою для визнання податкових і видаткових накладних.

З огляду на вищевикладене, висновок спеціаліста від 20.11.2012 № 641 не береться судом до уваги, адже експертні дослідження складені всупереч Інструкції № 53/5 від 08.10.1998 року, дослідження проводилось спеціалістом, який не несе кримінальної відповідальності за свої дії, а його зміст не містить в собі жодних висновків щодо фіктивності складених первинно-бухгалтерських документів.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ПП «Укрнафта-трейд», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством , що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій шляхом надання первинних документів, а саме: досліджених судом договорів, видаткових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, тощо.

Із системного аналізу положень податкового законодавства вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт поставки товару позивачеві документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару у судовому засіданні не було доведено, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди або доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акту перевірки контрагента та службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 27.12.2012 № 31880001122230, за яким ПП «Еріс» донараховано податок на додану вартість у розмірі 388554,00 грн. (за основним платежем - 310843,00 грн. та за штрафними санкціями - 77711,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Еріс» (код ЕДРПОУ 25303374) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.