Постанова

від 20.08.2013 по справі 2а-18027/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" серпня 2013 р. м. Київ К/800/27776/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Бухтіярова І. О. Острович С. Е. Малюги Ю. В. Пророченко В. В., Гайдар С. А. Безручко В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року у справі№ 2а-18027/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі № 2а-18027/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 203, 215, 216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

За результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року складено акт від 07.12.2012 року № 5683/28-521-31350429, яким зафіксовано порушення позивачем п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 221 478,00 грн.; порушення п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 488 296,00 грн.; пп. 164.2.4. п. 164.2 ст. 164, п. 167.2 ст. 167, п. п. 173.1, 173.3 ст. 173 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкового зобов'язання сум податку з доходів фізичних осіб належного до сплати в сумі 3 046,00 грн.; п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки від 07.12.2012 року № 5683/28-521-31350429 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.12.2012 року № 0000992250, яким нараховано податок на додану вартість в сумі 1 488 296,00 грн. та застосовані за штрафними (фінансовими) санкціями 372 074,00 грн., № 0001002250 від 21.12.2012 року, яким нараховано податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 221 478,00 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 515,00 грн.

В акті перевірки позивача з посиланням на висновки актів перевірок контрагентів позивача ТОВ «Пожежні справи», ТОВ «ДіСі Сервіс-центр», ПП «Сітал», ТОВ «Спецвоєнторг» зроблений висновок про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з такими висновками і зазначили, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Обгрунтовуючи нікчемність правочинів позивача із зазначеними контрагентами, суди посилалися на положенням ст. 207 ГК України, ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України.

З посиланням на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, суди відхили доводи позивача про правомірне формування валових витрат за зазначеними в акті перевірки господарськими операціями, оскільки для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні».

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, враховуючи наступне.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В актах перевірки контрагентів позивача, на які посилаються суди першої та апеляційної інстанцій зазначено, що податковий орган дійшов висновку про порушення зазначеним суб'єктом господарювання ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, та відповідно в момент вчинення правочинів які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Проте, чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, 662, 656 Цивільного кодексу України, в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, перевірка позивача здійснювалася за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року. Господарські операції позивача із зазначеними в акті перевірки контрагентами «ТОВ «Пожежні справи», ТОВ «ДіСі Сервіс-центр», ПП «Сітал» та ТОВ «Спецвоєнторг» відбулися в 2011-2012 р.р.

Чинна на момент здійснення зазначених господарських операцій редакція статті 228 Цивільного кодексу України регламентувала правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, та вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, до правочинів, які порушують публічний порядок, законодавець відносив правочини, які спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України). В силу приписів частини 2 цієї ж статті такі правочини є нікчемними.

Разом з тим, частиною 3 цієї ж статті передбачалося, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Отже, правочини, які порушують інтереси держави в сфері оподаткування, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання правочинів позивача із зазначеними в акті перевірки контрагентами недійсними в судовому порядку.

Враховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про нікчемність зазначених правочинів зроблений з порушенням норм матеріального права (ст. 228 Цивільного кодексу України).

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, яке полягає в наступному.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Проте, вирішуючи спір, суди обмежились посиланням на акти перевірки контрагентів позивача без належного дослідження первинних документів по спірним господарським операціям. Відповідно, висновок про невідповідність первинних документів вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність Україні» зроблений без дотримання положень ч. 1, 3 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із п. 58.1 ст. 58 та п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Тобто, висновки податкового органу за наслідками проведення перевірки, викладені у відповідному акті, не породжують для суб'єкта господарювання певних юридичних наслідків та не змінюють фінансово-економічне становище платника, а є підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення та внесення до АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» відповідної інформації.

В силу частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову; суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Проте, податковим органом не доведено допустимими доказами наявність порушень позивачем, про які вказано в акті перевірки, що став підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, висновок податкового органу, з яким погодились суди першої та апеляційної інстанцій, про порушення позивачем п. 119 ст. 119, п. 138.2 ст. 138, пп. 164.2.4. п. 164.2 ст. 164, п. 167.2 ст. 167, п. п. 173.1, 173.3 ст. 173, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України є помилковим, у зв'язку з чим оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року у справі № 2а-18027/12/2670 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 21.12.2012 року № 0000992250 та від 21.12.2012 року № 0001002250.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді І. О. Бухтіярова

С. Е. Острович