Рішення

від 20.08.2013 по справі 901/2120/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2013 Справа № 901/2120/13

За позовом Приватного підприємства «Аеліка», м. Ялта, Автономна Республіка Крим

до відповідача Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Комбінат благоустрою», м. Ялта, Автономна Республіка Крим

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим

про стягнення 63 155,67 грн

Суддя Янюк О.С.

Представники:

від позивача - Басюл В.В. (довіреність від 21.06.2013 б/н);

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: 01.07.2013 Приватне підприємство «Аеліка» (далі - позивач, ПП «Аеліка») звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Комбінат благоустрою» (далі - відповідач, КП ЯМР «Комбінат благоустрою») грошових коштів у розмірі 63 155,67 грн, що включають: 58 380,00 грн основного боргу, 2 009,80 грн штрафних санкцій, 2 765,87 грн трьох процентів річних. Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 526, 612, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 193, 199, 202, 218, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та вказує на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором від 01.09.2011 № 74.70.1 у частині оплати наданих позивачем послуг з дезінсекції, дератизації та дезінфекції перевантажувальної станції за вересень-жовтень 2011 року.

Ухвалою суду від 01.07.2013 позовна заява прийнята до розгляду та у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору.

Ухвалою суду від 01.08.2013 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Ялтинську міську раду (далі - третя особа).

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва. Черговий розгляд справи призначений на 20.08.2013.

Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце слухання справи проінформований належним чином і своєчасно (а.с. 80-83), проте до початку судового засідання від представника КП ЯМР «Комбінат благоустрою» до суду надійшло клопотання (факсограма) про розгляд справи без участі представника відповідача (а.с. 84), яке суд визнав за можливе задовольнити.

Крім того, у попередніх судових засіданнях представник КП ЯМР «Комбінат благоустрою» проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов (а.с. 30-32). Зокрема, зазначав, що строк виконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг не настав у зв'язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування.

Третя особа явку свого повноважного представника у судове засідання також не забезпечила, про час та місце слухання справи проінформована належним чином і своєчасно, про причини неявки не повідомила, проте 15.08.2013 від Ялтинської міської ради до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника, яке суд визнав за можливе задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та додаткових поясненнях (а.с. 48).

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

01.09.2011 між КП ЯМР «Комбінат благоустрою» (Замовник) і ПП «Аеліка» (Виконавець) укладений договір № 74.70.1 (далі - Договір; а.с. 9), п.п. 1.1-1.2 якого визначено, що Виконавець зобов'язується виконати послуги по дезінсекції, дератизації та дезінфекції перевантажувальної станції (далі - Послуги), а Замовник зобов'язується прийняти зазначені Послуги та своєчасно сплатити їх згідно із умовами Договору.

Пунктами 2.1-2.2, 2.4 Договору передбачено, що сума Договору складає 60 000,00 грн, а оплата буде здійснюватись за рахунок коштів місцевого бюджету. Ціни на Послуги встановлюються в національній валюті України. Форма оплати - безготівкова, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

Крім того, сторони передбачили, що розрахунки за надані Послуги здійснюються коли Замовник сплачує Послуги Виконавцю на підставі виставленого рахунку та акту виконаних послуг протягом 15 робочих днів із дня підписання зазначеного акту, у випадку затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані Послуги здійснюється протягом 7 банківських днів із дня одержання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій розрахунковий рахунок. Датою виконання усіх розрахунків за Договором є день надходження всієї суми за надані Послуги на розрахунковий рахунок Виконавця (п.п. 2.3, 2.5 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2011 (п. 6.2 Договору).

Як встановлено судом, Виконавцем у вересні та жовтні 2011 року були надані Замовнику Послуги на загальну суму 58 380,00 грн. Зазначене підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі виконаних робіт (товарів, послуг): від 28.09.2011 № 1/74.70.1 на суму 8 400,00 грн (а.с. 10), від 28.09.2011 № 2/74.70.1 на суму 840,00 грн (а.с. 11), від 28.09.2011 № 3/74.70.1 на суму 29 400,00 грн (а.с. 12), від 28.10.2011 № 4/74.70.1 на суму 8 400,00 грн (а.с. 13), від 28.10.2011 № 5/74.70.1 на суму 840,00 грн (а.с. 14), від 28.10.2011 № 6/74.70.1 на суму 10 500,00 грн (а.с. 15). Претензій щодо кількості та якості наданих Послуг від Замовника Виконавцеві не надходило. Доказів протилежного суду надано не було.

Крім того, на виконання умов Договору Виконавцем були виставлені Замовнику рахунки на оплату наданих Послуг на загальну суму 58 380,00 грн, а саме: від 28.09.2011 № 287 на суму 8 400,00 грн (а.с. 49), від 28.09.2011 № 288 на суму 840,00 грн (а.с. 50), від 28.09.2011 № 289 на суму 29 400,00 грн (а.с. 51), від 28.10.2011 № 318 на суму 8 400,00 грн (а.с. 52), від 28.10.2011 № 319 на суму 840,00 грн (а.с. 53), від 28.10.2011 № 320 на суму 10 500,00 грн (а.с. 54), які останнім сплачені не були. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Оскільки вищевказана заборгованість у добровільному порядку сплачена відповідачем не була, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який недійсним у судовому порядку не визнавався, доказів протилежного сторонами суду не надано. Ураховуючи, що умови спірного Договору не суперечать приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку, про його обов'язковість для виконання сторонами у силу ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 ГК України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання, що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі виконаних робіт (товарів, послуг). Зазначені документи, на думку суду, є належними та допустимими доказами, які підтверджують факти здійснення між сторонами господарських операцій.

У той час, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати наданих позивачем Послуг не виконав. Доказів протилежного суду не надав.

Так, суд не приймає доводи відповідача щодо ненастання строків оплати основного боргу у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 1 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) передбачено, що ним регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 БК України бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Розпорядником бюджетних коштів є бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (п. 47 ч. 1 ст. 2 БК України).

Згідно із ст. 49 БК України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 4 БК України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету;

2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Як встановлено судом, 14.01.2013 відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, в Управлінні державної казначейської служби України у м. Ялті Автономної Республіки Крим було зареєстроване та взяте на облік бюджетне зобов'язання по сплаті ПП «Аеліка» грошових коштів за Договором у розмірі 58 380,00 грн, що підтверджується відповідним реєстром бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 14.01.2013 № 252 (а.с. 40) та реєстром бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 14.01.2013 № 3 (а.с. 41-42). Проте, Управління державної казначейської служби України у м. Ялті Автономної Республіки Крим відповідного платежу на погашення наявної заборгованості не здійснило. Зазначене підтверджується довідкою КП ЯМР «Комбінат благоустрою» від 19.07.2013 № 1405 (а.с. 43) та не заперечується самими сторонами. Доказів протилежного сторонами суду надано не було.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відсутність бюджетного фінансування на оплату визначених у спірному Договорі Послуг не є підставою для звільнення відповідача від сплати належним чином наданих позивачем Послуг, оскільки в разі відсутності коштів для оплати зазначених робіт, відповідач мав фактичну можливість призупинити виконання умов Договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не чекати виконання Послуг та їх прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05.08.2013 у справі № 913/851/13.

Крім того, суд зазначає, що відповідач є комунальним підприємством, що підтверджується статутом КП ЯМР «Комбінат благоустрою», затвердженого рішенням 14-ої сесії 5-го скликання Ялтинської міської ради від 20.12.2007 № 568 та зареєстрованого 11.02.2008 за № 11461050004001186 (далі - Статут; а.с. 33-37).

Пунктами 1.1, 1.3 Статуту передбачено, що відповідач заснований на комунальній власності Ялтинської міської ради, є юридичною особою і діє на основі повного господарського розрахунку, самофінансування, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку тощо.

Для досягнення встановлених цілей своєї діяльності КП ЯМР «Комбінат благоустрою» має право від свого імені укладати договори, угоди, придбавати майнові та немайнові права, нести обов'язки. Відповідач несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна відповідно до чинного законодавства (п.п. 4.1, 4.4 Статуту).

Ураховуючи положення Статуту та приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач також мав самостійну можливість виконати взяті на себе зобов'язання за Договором та оплатити надані йому Послуги, оскільки КП ЯМР «Комбінат благоустрою» є самостійним суб'єктом господарювання.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ПП «Аеліка» у частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 58 380,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача санкції за порушення строків оплати наданих позивачем Послуг у розмірі 2 009,80 грн. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих Послуг не виконав, тобто є таким, що порушив (прострочив виконання) зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Крім того, ч. 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищевказаного Закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що для того, щоб неустойка вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості про неї сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом цивільного законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Тому не можна вважати визначенням законної неустойки положення Закону, яким визначено граничний розмір саме договірної неустойки.

У той час, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої ст. 1 Закону, пеня стягненню не підлягає. Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань».

Із матеріалів справи вбачається, що у Договорі, зокрема, у п. 4.3 сторони визначили, що у випадках, не передбачених Договором, вони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством України. Судом також встановлено, що сторонами не було визначено конкретного розміру відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, у той час як останнім заявлено про стягнення з відповідача пені у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення згідно ч. 6 ст. 231 ГК України.

Оскільки стягнення пені за невиконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг у Договорі не передбачено, та те, що в законі не визначений її конкретний розмір, суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для її стягнення з відповідача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.01.2011 у справі № 42/99.

Крім цього, обрахування пені у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України також є незаконним, оскільки дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 у справі № 26/093-12. У зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені суд відмовляє.

У той час, щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений у позові розрахунок трьох процентів річних (а.с. 5) та його детальне обґрунтування (а.с. 48 на звороті), суд вважає розрахунок помилковим з огляду на наступне.

Так, позивач, розраховуючи проценти річних, невірно визначив суму заборгованості, оскільки мав здійснювати розрахунок по зобов'язанням з кожного акту окремо. Крім того, ПП «Аеліка» невірно визначено загальну кількість днів прострочення, оскільки зобов'язання зі сплати грошових коштів за надані позивачем Послуги мають різні строки виникнення. Невірним є також врахування в якості кількості днів у році - 366 днів, оскільки проценти річних нараховуються позивачем за 2011-2013 роки.

Ураховуючи зазначене, правильним є розрахунок трьох процентів річних, викладений судом нижче.

Так, за зобов'язаннями за надані послуги у вересні 2011 році заборгованість складає 38 640,00 грн. З огляду на умови п. 2.3 Договору вищевказане зобов'язання відповідач мав сплатити протягом 15 робочих днів із дня підписання акту виконання послуг, тобто до 18.10.2011. Таким чином, з 19.10.2011 мало місце прострочення платежу. Проценти річних по зобов'язанням за вересень 2011 року складають 1 940,47 грн:

1) 38 640,00 грн х 3 % : 100 % х 74 дн. (19.10.2011-31.12.2011) : 365 дн. = 235,02 грн;

2) 38 640,00 грн х 3 % : 100 % х 366 дн. (01.01.2012-31.12.2012) : 366 дн. = 1 159,20 грн;

3) 38 640,00 грн х 3 % : 100 % х 172 дн. (01.01.2013-21.06.2013) : 365 дн. = 546,25 грн.

У той час, за зобов'язаннями за надані послуги у жовтні 2011 році заборгованість складає 19 740,00 грн. З огляду на умови п. 2.3 Договору вищевказане зобов'язання відповідач мав сплатити протягом 15 робочих днів із дня підписання акту виконання послуг, тобто до 17.11.2011. Таким чином, з 18.11.2011 мало місце прострочення платежу. Проценти річних по зобов'язанням за жовтень 2011 року складають 942,65 грн:

1) 19 740,00 грн х 3 % : 100 % х 44 дн. (18.11.2011-31.12.2011) : 365 дн. = 71,39 грн;

2) 19 740,00 грн х 3 % : 100 % х 366 дн. (01.01.2012-31.12.2012) : 366 дн. = 592,20 грн;

3) 19 740,00 грн х 3 % : 100 % х 172 дн. (01.01.2013-21.06.2013) : 365 дн. = 279,06 грн.

Таким чином, загальний розмір трьох процентів річних, який є обґрунтованим, складає 2 883,12 грн. Проте, оскільки, приймаючи рішення, суд не може самостійно виходити за межі позовних вимог, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 2 765,87 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 115-116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Комбінат благоустрою» на користь Приватного підприємства «Аеліка» грошові кошти у розмірі 63 155,67 грн (шістдесят три тисячі сто п'ятдесят п'ять грн 67 коп), у т.ч. 58 380,00 грн основного боргу, 2 009,80 грн пені, 2 765,87 грн трьох процентів річних.

3. Стягнути з Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Комбінат благоустрою» на користь Приватного підприємства «Аеліка» витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1 720,50 грн (одна тисяча сімсот двадцять грн 50 коп).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене 27.08.2013.

Суддя О.С. Янюк