Рішення

від 29.08.2013 по справі 369/1494/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/1494/13-ц Головуючий у І інстанції Волчко А.Я. Провадження № 22-ц/780/2790/13 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Категорія 4 29.08.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Лащенка В.Д., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Шаповалової А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва, Державного агентства резерву України, Луцького міськрайонного суду Волинської області, третя особа Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання права власності та зняття арешту з майна,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання права власності та зняття арешту з майна. Заявлені вимоги позивач мотивувала тим, що 21 червня 2012 року Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, яке станом на 02 липня 2012 року набрало законної сили та яким за ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно. Водночас, Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва та Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області вчинено виконавчі дії у виконавчих провадженнях ВП № 25165529, ВП № 34297249, ВП № 34576672, боржником в яких є ОСОБА_2, із накладення арешту також і на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 Так, постановами державного виконавця від 17 березня 2011 року, 17 вересня 2012 року, 04 жовтня 2012 року накладено арешт на все майно ОСОБА_2 Посилаючись на вимоги ст. 392 ЦК України, ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», позивач просила визнати за нею право власності на земельні ділянки, квартиру та баню, зняти арешт з даного майна, що належить їй на праві власності.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2013 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги повністю задовольнити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності та зняття арешту з майна, суд першої інстанції виходив із непреюдиційності рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2012 року з огляду на те, що дане рішення стосується виключно правовідносин, які виникли лише між подружжям ОСОБА_2-ОСОБА_1, при розгляді того спору судом не було встановлено правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та державою. Крім того, враховуючи, що ОСОБА_2 засуджений за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 ЦК України, у зв'язку з чим відбувається стягнення його майна, позивачем необхідно було довести суду насамперед законність джерел коштів, які були використані на придбання майна, оскільки якщо у вироку встановлено протилежне, спірне майно не може вважатися спільним майном подружжя. Відтак суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не були доведеними та залишив позов без задоволення.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися із наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 17 березня 2011 року постановою державного виконавця ДВС Печерського районного управління юстиції у виконавчому провадженні ВП № 25165529 при примусовому виконанні рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 771644 грн. накладено арешт на все майно в межах суми боргу 771664 грн., що належить ОСОБА_2

30 липня 2012 року постановою державного виконавця ДВС Печерського районного управління юстиції у виконавчому провадженні ВП № 25165529 стягнуто із ОСОБА_2 виконавчий збір 77164,40 грн.

10 грудня 2012 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Печерського районного управління юстиції у виконавчому провадженні ВП № 25165529 повернуто виконавчий лист стягувачу на підставі його заяви.

Крім того, 17 вересня 2012 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження ВП № 34297249 про стягнення з ОСОБА_2 в користь Державного агентства резерву України 8022230 грн. у відшкодування завданих матеріальних збитків. За виконавчим листом майно ОСОБА_2 на загальну суму 5198652 грн., на яке накладено арешт, має бути звернуто в рахунок стягнення за цивільним позовом.

17 вересня 2012 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Київській області накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 8022230 грн. у виконавчому провадженні ВП № 34297249.

Також 04 жовтня 2012 року постановою державного виконавця ВДВС Печерського районного управління юстиції у виконавчому провадженні ВП № 34576672 накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1, квартиру за адресою АДРЕСА_2 та все інше майно боржника при виконанні вироку в частині конфіскації всього належного ОСОБА_2 майна в дохід держави. Стягувачем зазначено Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Ст. ст. 317, 321 ЦК України передбачено, що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений свого права, чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом.

З обставин справи вбачається, що спір між сторонами виник через порушення прав ОСОБА_1 володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду із позовом про визнання права на майно і звільнення майна з-під арешту.

Як роз'яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізовано. У тих випадках, коли опис проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Вимоги осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішується шляхом пред'явлення позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»).

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2012 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя. Встановлено, що за період шлюбу сторонами придбано наступне майно: земельна ділянка, пл. 0,3095 га. по АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 вересня 2001 року; земельна ділянка пл. 0,0811 га. по АДРЕСА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07 вересня 2002 року; земельна ділянка пл. 0,0812 га. по АДРЕСА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06 квітня 2002 року; земельна ділянка пл. 0,1645 га. по АДРЕСА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2002 року; земельна ділянка пл. 0,150 га. в с. Мала Солтанівка Васильківського району Київської області, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 жовтня 2004 року; домоволодіння № 4 по АДРЕСА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31 жовтня 2008 року; квартира АДРЕСА_2; земельна ділянка пл. 0,1550 га. на території Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 листопада 2005 року; земельна ділянка пл. 0,1550 га. на території Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 листопада 2005 року; земельна ділянка пл. 0,05 га. по АДРЕСА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2008 року; земельна ділянка пл. 0,12 га. по АДРЕСА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки № 994 від 28 квітня 2007 року; земельна ділянка пл. 0,15 га. по АДРЕСА_7, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки № 10972 від 01 листопада 2005 року; земельна ділянка пл. 0,027 га. по АДРЕСА_7, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки № 10977 від 01 листопада 2005 року.

Даним рішенням визнано право власності за ОСОБА_1 право власності на 3/5 частини земельної ділянки пл. 0,1645 га. по АДРЕСА_5, земельну ділянку пл. 0,1550 га. на АДРЕСА_8; земельну ділянку пл. 0,1550 га на АДРЕСА_8; земельну ділянку пл. 0,0812 га. по АДРЕСА_4; баню, розташовану на земельній ділянці пл. 0,0812 га., що знаходиться в АДРЕСА_9 частину земельної ділянки загальною пл. 0,0811 га. по АДРЕСА_4 пл. 0,0091 га.; земельну ділянку пл. 0,3095 га., що знаходиться по АДРЕСА_3; земельну ділянку пл. 0,05 га., яка розташована по АДРЕСА_4; земельну ділянку пл. 0,12 га. по АДРЕСА_6; квартиру АДРЕСА_2; земельну ділянку пл. 0,150 га. в с. Мала Солтанівка Васильківського району Київської області; земельну ділянку пл. 0,15 га. по АДРЕСА_7; земельну ділянку пл. 0,027 га. по АДРЕСА_7.

Станом на даний час рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

З огляду на викладене висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 мала доводити правомірність набуття спірного нерухомого майна, не ґрунтуються на вимогах закону та є помилковими, оскільки право власності ОСОБА_1 визнано рішенням суду, яке ніким не оскаржене та набрало законної сили.

На думку колегії суддів, не ґрунтуються на вимогах закону та є помилковими також висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем законності коштів, які були використані на придбання майна, та спірну правомірність набуття подружжям ОСОБА_2-ОСОБА_1 спірного нерухомого майна.

Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення по справі по суті заявлених позивачем позовних вимог.

Вирішуючи заявлені позивачем позовні вимоги про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту, колегія суддів приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2012 року, за ОСОБА_1 було визнано право власності на спірне нерухоме майно, із якого вона просить зняти арешт, право власності позивача на спірне майно ніким не порушується, а тому передбачені законом підстави для повторного визнання за нею права власності з огляду на вимоги ст. 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України відсутні.

Вирішуючи вимоги позивача як власника спірного майна про звільнення його з-під арешту, колегія суддів враховує наступне.

Як було встановлено під час розгляду апеляційної скарги, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21 березня 2013 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

В зв'язку із цим 27 червня 2013 року постановою про закінчення виконавчого провадження № 34576672 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-793/2011 року від 04 вересня 2009 року, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про конфіскацію всього належного ОСОБА_2 майна в дохід держави припинено чинність арешту майна ОСОБА_2

Також 19 липня 2013 року постановою про закінчення виконавчого провадження № 34297249 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-793/2011/1/0308/32/2012 від 04 вересня 2012 року, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Державного агентства резерву України 8022230 грн. у відшкодування завданих матеріальних збитків закінчено, припинено чинність арешту майна ОСОБА_2

Крім того, під час розгляду апеляційної скарги було встановлено, що 10 грудня 2012 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Печерського районного управління юстиції у виконавчому провадженні ВП № 25165529 повернуто виконавчий лист стягувачу ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 771644 грн. на підставі її заяви. Як вбачається із постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 березня 2011 року, з метою забезпечення реального виконання рішення суду арешт на все майно боржника ОСОБА_2 було накладено у межах суми звернення стягнення 771644 грн. В частині виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 липня 2012 року, якою стягнуто із ОСОБА_2 виконавчий збір у розмірі 77164,40 грн. арешт не накладався.

Таким чином позивачем не доведено порушення її прав на належне їй майно, оскільки по виконавчих провадженнях № 34297249, № 34576672, боржником у яких є ОСОБА_2, чинність арешту майна ОСОБА_2 припинена в зв'язку із закінченням виконавчих проваджень, а у виконавчому провадженні № 25165529 виконавчий лист, в межах суми звернення якого було накладено арешт на майно ОСОБА_2, повернуто стягувачу за її заявою, а тому передбачені законом підстави для звільнення належного позивачу майна з-під арешту відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва, Державного агентства резерву України, Луцького міськрайонного суду Волинської області, третя особа Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання права власності та зняття арешту з майна.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Лащенко В.Д.

Фінагєєв В.О.