Ухвала

від 27.08.2013 по справі 2а-14238/12/0170/19

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-14238/12/0170/19

27.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Щепанської О.А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю. ) від 01.03.2013 у справі № 2а-14238/12/0170/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укршейхбуд" (пр-т Победи, 253, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95022)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 18.12.2012 №0012442204 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Укршейхбуд" податку на додану вартість у сумі 213127,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 49467,00 грн., № 0012452204 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Укршейхбуд» податку на прибуток у сумі 268 839,00 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 54 907,00 грн., № 0012462204 яким встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Укршейхбуд» завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 915,00 грн., № 0012472204 яким встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Укршейхбуд» завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 547,00грн., вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили. Відповідно до пункту 2 частини першої статі 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Укршейхбуд» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом (з урахуванням уточнень) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 18.12.2012: № 0012442204, № 0012452204, № 0012462204, № 0012472204.

Позов мотивовано помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а саме: укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з податку на додану вартість та витрати сформовано на підставі належних чином оформлених документів бухгалтерського та податкового обліку, а висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість висновків відповідача, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу податкових зобов'язань, оскільки податковим органом не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що договори безпосередньо між позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності. Господарські операції відбувались реально, отримання та оплата товарів та послуг підтверджено всіма необхідними документами бухгалтерського і податкового обліку, а отже валові витрати та податковий кредит за рахунок цих взаємовідносин були сформовані правомірно.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем 18.12.2012 прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0012442204 про донарахування податку на додану вартість у сумі 213127,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 49 467,00грн., № 0012452204 про донарахування податку на прибуток у сумі 268 839,00 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 54 907,00 грн., № 0012462204 яким встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 915,00 грн. та № 0012472204 яким встановлено завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 547,00грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт № 6931/22-1/33530020 від 05.10.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Сіті Буд», ПП «Ротонда Торг», ТОВ «ВТ «Окнополь», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Базис Торг», КП «Альянс» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 14.1.185 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150 Податкового Кодексу, у результаті чого донараховано основного платежу з податку на прибуток у сумі 268 839,00 грн. та встановлено завищення рядку « 24» «Залишок від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 2-4 кв.2011р. у сумі 915,00 грн.; підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, 198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу, у результаті чого донараховано основного платежу з податку на додану вартість у сумі 217 460,00 грн. та встановлено завищення рядку « 24» «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» у жовтні 2011 року у сумі 547,00грн.

З акту перевірки вбачається, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з контрагентами - ПП «Сіті Буд», ПП «Ротонда Торг», ТОВ «ВТ «Окнополь», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Базис Торг», КП «Альянс», керівники яких не здійснювали від імені підприємств безпосередньої самостійної діяльності, направленої на отримання прибутку, таким чином, на думку відповідача, дану діяльність не можливо вважати підприємницькою.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між ПП «Сіті Буд» та позивачем укладено договори підряду: № 480, №478, №479, №477, №399, №409, №349, №348, №347 від 01.10.2011 та № 104 від 05.05.2011 на загальну суму вартості робіт 256579,70 грн., у тому числі податок на додану вартість 37763, 28 грн.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідно Видаткової накладної № 109 від 22.07.2011 та податкової накладної № 48 від 22.07.2011 позивач придбав у ЧП «Сіті Буд» офісні приналежності на суму 2000, 00 грн., у тому числі податок на додану вартість 333,33 грн.; відповідно Видаткових та податкових накладних відповідно № 591 від 12.07.2011, № 27 від 12.07.2011, № 406 від 20.04.2011, № 77 від 20.04.2011, позивачем придбано у ПП «Базіс Торг» офісні приналежності на загальну суму 2800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 466,66 грн.; відповідно Видаткової накладної № 728 від 19.08.2011 та податкової накладної № 58 від 19.08.2011 позивачем придбано у ТОВ «ПТК» «Окнополь» офісний папір формату А4 на суму 700, 00 грн., у тому числі податок на додану вартість 116,67 грн. Відповідно Акту здачі-прийняття робіт «Надання послуг» № ОУ-2006 ПП «Ротонда Торг» виконано на користь позивача консалтингові та юридичні послуги на суму 7000,00 грн. у тому числі податок на додану вартість 1166,67 грн., що також підтверджено податковою накладною № 2006 від 05.07.2010, відповідно Акту виконаних робіт № 1645КП «Альянс» виконано на користь позивача проектні роботи на суму 10000,00 грн., що також підтверджено податковою накладною № 1645 від 09.06.2010, відповідно Акту виконаних робіт № 1644 КП «Альянс» виконано на користь ТОВ «Укршейхбуд» проектні роботи на суму 10000,00 грн., що також підтверджено податковою накладною № 1644 від 10.06.2010.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що між ТОВ «Бренд Строй» та позивачем укладені договори підряду: №879 від 01.07.2011, № 1053 від 01.12.2010, №1052 від 01.11.2010, №722 від 01.10.2010, №441 від 31.08.2010 на загальну суму вартості робіт 241000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 40167,33 грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що між КП «Альянс» та позивачем укладені договори підряду: №598 від 05.05.2011, №1559 від 01.09.2010, б/н від 02.07.2010, б/н від 01.07.2010, б/н від 03.06.2010, б/н від 02.06.2010, б/н від 01.06.2010, б/н від 03.05.2010, б/н від 01.04.2010, б/н від 01.04.2010, б/н від 01.03.2010, №1416 від 21.12.2009, №1173 від 30.10.2010, №1172 від 22.10.2009 на загальну суму вартості робіт 954000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 136049,976 грн.

Виконання робіт по вищезазначеним договорам із контрагентами позивача підтверджується відповідними актами здачі прийомки виконаних робіт, довідками вартості виконаних робіт за встановленою формою та податковими накладними, які містяться в матеріалах справи та досліджені судовою колегією під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів чи отримання послуг з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із пунктом 2 статті 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку, вони взагалі позивачу невідомі. Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарських операцій, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

В оглядовому листі Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби» (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема, відповідачем не було надано доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, зокрема, доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочинів недійсними, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що договори безпосередньо між позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності; не визначено, які саме договори та на які суми на думку податкової інспекції не відповідають діючому законодавству; висновок податкової інспекції щодо фіктивності цих договорів ніяким чином не підтверджений, а тому нарахування позивачу податкових зобов'язань згідно зі спірними податковими повідомленнями- рішеннями- безпідставне.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судова колегія вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави щодо прийняття відносно позивача оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2013 у справі № 2а-14238/12/0170/19 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис О.А.Щепанська

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко