Постанова

від 19.08.2013 по справі 826/10797/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2013 року 15:13 № 826/10797/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. при секретарі Паньків В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джапан продукт"

до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

№0002415522 від 19.02.2013 р.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник Т.С., Романченко Н.І.

від відповідача: Калашникова О.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19.08.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Джапан продукт", звернувся до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 19.02.2013 р. № 0002415522.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що Позивачем було не правильно заповнені податкові декларації, що в свою чергу і стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, а тому, рішення прийнято правомірно.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Судом встановлено, що співробітниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «Джапан Продукт» в частині декларування р.24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» у розмірі 5 198 173,00 грн. за грудень 2012 року. За результатами перевірки складено Акт від 05.02.2013 р. №55/15.5-61 (надалі по тексту Акт перевірки).

Під час перевірки було встановлено наступні порушення: п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (далі по тексту - Податковий кодекс України, ПК України), п.п 4.6.4. п.п 4.6.5. розділу V п.п. 14.2 розділу ІІІ Порядку №1492 «Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість».

На підставі висновків Акту перевірки Податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.02.2013 р. №0002415522 на загальну суму 2 283 649,00 грн.

Виходячи з аналізу заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи Суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем 21.01.2013р було подано до Податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість № 9085631108 за грудень 2012 року, в частині декларування р.24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» у розмірі 5 198 173 грн.

Також, було подано додаток 2 до декларації з ПДВ за грудень 2012р. Позивач відобразив суму значення рядка 24 декларації звітного податкового періоду в розмірі 5 198 173 грн., яка згідно поданого (Д 2) виникла в квітні 2012 року.

Позивач не заперечує той факт, що ним було невірно заповнено додаток 2 до декларації з податку на додану вартість.

Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 р. за N 1490/20228. Даним Порядком встановлено форму декларації з податку на додану вартість та додатків до неї (надалі по тексту Порядок №1492).

Згідно п.9 розділу I Порядку №1492, до податкової звітності з податку на додану вартість (далі - податкова звітність) належить податкова декларація з податку на додану вартість.

У відповідності до п.46.1 ст. 46 Податкового кодексу України: податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною».

У відповідності до п.8. Розділу III Порядку №1492, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Відповідно до вимог п. 200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Зокрема, п.200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, мас від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено, що у відповідності до поданої позивачем податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2012 року результатом різниці між сумою податкових зобов'язань грудень 2012 року та сумою податкового кредиту грудень 2012 року (з урахуванням уточнюючої декларації) є від'ємне значення у сумі 2 863 159,00 грн.

Разом з тим, відповідно до поданої звітності з ПДВ за грудень 2012 року, відповідно до Додатку №2 до декларації, частина залишку від'ємного значення що не погашена податковими зобов'язаннями попередніх податкових періодів склала 5 195 173,00грн., при цьому період виникнення такої суми позивачем визначено - грудень 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказується на те, що дійсно сума від'ємного значення з ПДВ у розмірі 5 195 173,00грн. виникла не у грудні 2012р., а у попередніх звітних податкових періодах, та була внесена до звітності у грудні 2012 року.

Такі доводи позивача суд розцінює скептично та з цього приводу зазначає, що податкова звітність складалась позивачем самостійно за результатами його господарської діяльності.

У поданій за грудень 2012 року звітності з податку на додану вартість позивачем самостійно визначено як розмір від'ємного значення, так і період його виникнення, при цьому жодних доказів щоб підтвердили виникнення від'ємного значення саме у грудні 2012 року позивачем ні суду, ні до перевірки надано не було. За таких обставин суд приходить до висновку щодо безпідставного завищення позивачем суми від'ємного значення за грудень 2012 року на суму податку 5 195 173,00грн.

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що податковим органом не встановлено безпідставність суми від'ємного значення у розмірі 5 195 173,00 грн., що виникла в інших податкових періодах, а саме, за попередній період 2012 рік.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя А.Б. Федорчук