Постанова

від 29.08.2013 по справі 905/4744/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.08.2013 р. справа №905/4744/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівСкакуна О.А., Колядко Т.М., Принцевської Н.М. за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 - за паспортом, від відповідача:не з'явився, розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м.Донецьк на рішення господарського судуДонецької області від 06.08.2013р. у справі№905/4744/13 (суддя Тоцький С.В.) за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м.Донецьк до приватного підприємства "Вєктра" м.Макіївка Донецької області простягнення 39483,26грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.08.2013р. по справі №905/4744/13 у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м.Донецьк до приватного підприємства "Вєктра" м.Макіївка Донецької області про стягнення 39483,26грн. відмовлено.

Вважаючи незаконним вказане рішення, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на безпідставне зарахування судом першої інстанції здійснених відповідачем на виконання договору оренди від 14.10.2010 року орендних платежів в якості оплати за спірним договором оренди від 14.12.2012 року, що призвело до неправомірного висновку про відсутність боргу за спірним договором та відмови у задоволенні позову.

Відповідач не скористався наданим правом щодо участі в судовому засіданні, незважаючи на його належне повідомлення про час та місце судового розгляду.

В судовому засіданні позивач не заперечував проти розгляду скарги за відсутності представника відповідача, тому, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням строків, передбачених ст.102 цього Кодексу, судова колегія розглядає скаргу по суті за наявними у справі доказами у відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні позивач висловилися на підтримку своїх апеляційних вимог, а також заявив клопотання про долучення до матеріалів справи договору оренди від 14.10.2010 року, який під час розгляду судом першої інстанції не було прийнято з огляду на те, що останній не стосується предмету спору у даній справі. Вказане клопотання позивача колегія суддів, зважаючи на ст.101 ГПК України, задовольняє та долучає договір оренди від 14.10.2010 року до матеріалів справи.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм як матеріального, так і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ФОП ОСОБА_4 (Орендодавець) та ПП "Вєктра" (Орендар) 14 жовтня 2012р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне орендне користування вбудоване нежитлове приміщення за технічним паспортом літера А-5, яким Орендодавець користується на підставі свідоцтва про право власності. Орендне приміщення знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 160,00кв.м.: площа об'єкту на першому поверсі - 120,00кв.м., площа приміщення у підвалі об'єкту оренди - 40,00кв.м.

Мета орендного користування - розміщення магазину непродовольчих товарів(п.2.1. договору).

Згідно умов п.3.2. договору при передачі та поверненні об'єкта оренди складаються акти приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін.

Об'єкт оренди вважається переданим/прийнятим в користування чи повернутим з користування з моменту підписання акту приймання-передавання. Датою приймання/передавання об'єкту оренди - є дата підписання акту приймання-передавання. (п.3.4. договору).

За приписами п.4.1. договору розмір орендної плати за весь об'єкт оренди за місяць складає 8000,00грн., що еквівалентно 1000,87дол. США, за курсом НБУ на день укладання договору. Щомісячна орендна плата сплачується Орендарем до 25-го числа поточного місяця, за наступний місяць. (4.3 договору).

Відповідно до п.5.1.1. договору, Орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Пунктом 6.3. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної сплати орендної плати (більш 30 днів), сплати не в повному обсязі, Орендар, відповідно до умов цього договору сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням сторонами своїх зобов'язань за цим договором, відшкодовуються сторонами в повному обсязі понад суми штрафних санкцій(п.6.6. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє протягом 3 місяців (п.7.1. договору). Договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств.

До укладеного договору 14.10.2012р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі орендованого приміщення.

18 січня 2013р. позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення, у якому зазначив, що оскільки орендарем не було заявлено вимоги щодо продовження строку дії договору він вважається припиненим за закінченням строку дії.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди позивачем на його адресу була надіслана претензія №1 від 26.02.2013р. з вимогою сплатити заборгованість в сумі 8000,00грн. та звільнити нежитлове приміщення.

23 квітня 2013р. між сторонами був підписаний акт приймання-передачі, відповідно до якого відповідач повернув позивачеві орендоване нежитлове приміщення.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору №б/н від 14.10.2012р. за грудень 2012р. - січень 2013р. за останнім утворилася заборгованість з орендної плати, яка на момент звернення до суду із позовом складає 16000,00рн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 1229,51грн. та збитків в розмірі 22253,75грн.

З посиланням на зазначені обставини, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно наданих позивачем банківських виписок відповідачем здійснено на виконання договору оренди від 14.10.2012 року сплату орендних платежів на загальну суму 32 000,00 грн., тоді як загальна сума за спірним договором складає 24 000,00 грн., а тому суд дійшов висновку про припинення провадження по справі в частині стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 16000,00 грн. відповідно до приписів пункту 1-1 частини 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору (при цьому резолютивна частина оскаржуваного рішення цього висновку не відтворює); відмова в задоволенні пені та збитків обумовлена невідповідністю розрахунків приписам пункту 5 частини 2 ст.54 ГПК України.

Але з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, враховуючи наступне.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства, рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, оскільки в ньому суд першої інстанції дійшов прямо протилежних висновків щодо позовних вимог в частині стягнення боргу з орендної плати в розмірі 16 000,00 грн., зокрема в мотивувальній частині припинив провадження у справі в частині цих вимог з посиланням на п.1-1 ст.80 ГПК України, а в резолютивній частині рішення відмовив в задоволенні останніх.

Також судом першої інстанції в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не надано належної правої оцінки банківській виписці, з якої вбачається, що відповідачем здійснювалися орендні платежі як на виконання договору оренди від 14.10.2010 року в загальній сумі 32 000,00 грн., так і на виконання спірного договору оренди від 14.10.2012 року в сумі 8000,00 грн. (а.с.20-24). Не взявши до уваги вказані обставини, господарський суд не з'ясував, чи існували у жовтні 2010 року між позивачем та відповідачем договірні правовідносини з оренди.

Натомість, позивачем в судовому засіданні апеляційної інстанції надано оригінал для огляду та завірену належним чином копію договору оренди від 14.10.2010 року, яку долучено колегією суддів до матеріалів справи, відповідно до п.1.1 якого позивач передав відповідачу в строкове платне орендне користування вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 145,5 кв.м за технічним паспортом літера А-5, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 Розмір орендної плати за весь об'єкт оренди за один місяць складає 8000,00 грн.(п.4.1 договору оренди від 14.10.2010 року).

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Дана норма кореспондує з приписами статті 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи встановлені в апеляційній інстанції обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів встановила, що відповідачем орендні платежі за період з грудня 2012 року по січень 2013 року своєчасно не сплачені, і заборгованість останнього за договором оренди від 14.10.2012 року становить 16 000,00 грн.

Доказів, які б спростовували вказану суму заборгованості, відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, з огляду на вимоги вищевказаних статей цивільного законодавства, якими встановлено обов'язок відповідача своєчасно сплачувати орендну плату, судова колегія визнає правомірними позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів у розмірі 16000,00 грн., а тому їх задовольняє.

Згідно приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Позивачем, згідно розрахунку, заявлено до стягнення пеню за період з 25.11.2012 року по 25.12.2012 року, нараховану на суму боргу в розмірі 8000,00 грн., в сумі 101,64 грн., та за період з 25.12.2012 року по 14.06.2013 року, нараховану на суму боргу в розмірі 16 000,00 грн., а всього в загальному розмірі 1229,51 грн.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення пені, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на невідповідність розрахунку останньої приписам пункту 5 частини 2 ст.54 ГПК України

З цього приводу колегія суддів вбачає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 18 листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005, № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" роз'яснено, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт наявності прострочення відповідачем сплати орендних платежів за період з грудня 2012 року по січень 2013 року, колегія суддів, здійснивши перерахунок суми пені, з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та умов пункту 6.3 Договору, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1155,79 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вимоги (неотриманої орендної плати) в розмірі 22 253,75 грн., нарахованих за період з 15.01.2013 року по 23.04.2013 року, виходячи з щомісячного розміру орендної плати за спірним договором, (а.с.19), то суд першої інстанції в їх задоволенні відмовив, посилаючись на невідповідність їх розрахунку приписам пункту 5 частини 2 ст.54 ГПК України аналогічно відмові в пені, тобто фактично по суті вказану позовну вимогу не розглянув.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення збитків з наступних підстав.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

В свою чергу згідно з положеннями статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Крім того, для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди окрім складу цивільного правопорушення необхідно встановити наявність заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. При цьому, при пред'явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач зобов'язаний довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі непорушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів. При визначенні реальності неодержаних доходів (упущеної вигоди) мають враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для їх отримання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не доведено належним чином наявності збитків, їх розміру, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача з несвоєчасного повернення майна з оренди після припинення дії договору і настанням збитків у розмірі 22 253,75 грн. грн., а також при визначенні реальності неодержаних доходів не наведено доказів вжиття ним заходів, необхідних для їх одержання. Тому в цій частині позову колегія суддів відмовляє за недоведеністю.

Слід зазначити, що сума заявлених до стягнення збитків дорівнює сумі заборгованості за фактичну оренду за спірним договором, яка, за твердженням позивача, виникла після припинення дії договору оренди від 14.10.2012 року внаслідок несвоєчасного повернення відповідачем майна з оренди, яке фактично відбулося 23.04.2013 року.

При цьому, колегія суддів вбачає за необхідне зазначити, що частина 2 статті 785 ЦК України встановлює наймачу відповідальність в разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі у вигляді неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, не можна вважати, що господарським судом Донецької області дотримано вимоги, передбачені статтями 43, 84 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи на підставі встановлених обставин справи і доказів, які були предметом дослідження і оцінки судом, та повного і послідовного викладення рішення.

Невстановлення судом першої інстанції відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а, отже, підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду апеляційної інстанції про правильність застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору.

За таких обставин, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду скасовує рішення господарського суду Донецької області від 06.08.2013р. по справі №905/4744/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу з орендної плати в розмірі 16 000,00 грн. та пені в сумі 1155,79 грн., а в решті дане рішення залишає без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м.Донецьк - частково задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 06.08.2013р. по справі №905/4744/13 - частково скасувати.

Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Донецької області від 06.08.2013р. по справі №905/4744/13 в наступній редакції:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м.Донецьк до приватного підприємства "Вєктра" м. Макіївка Донецької області про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 16000,00грн., пені в сумі 1229,51грн. та збитків у розмірі 22253,75грн. - задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Вєктра" (86107, Донецька область, м.Макіївка, м-н Калінінський, буд.6, кВ.52, ЄДРПОУ 30224747) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) борг з орендної плати в розмірі 16 000,00 грн., пеню в сумі 1155,79 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 747,57 грн. та за подання апеляційної скарги в сумі 373,79 грн.

В решті позову відмовити.

Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Головуючий О.А. Скакун

Судді: Т.М.Колядко

Н.М.Принцевська

Надруковано: 5 прим.

1-позивачу

2 відповідачу

3.-у справу

4-ГСДО

5-ДАГС