Постанова

від 30.08.2013 по справі 815/5791/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/5791/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року м.Одеса

У залі судових засідань №29

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Кипаренко Н.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн» Відов І.О. - директор (Виписка з ЄДР серії ААВ №279811), Подчаха Д.В. - за довіреністю від 10.01.2013р. б/н.

Від відповідача: Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби Грунь С.О. - за довіреністю від 03.07.2013р. №1148/9/10-117.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2013р. №0001602250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 100584,00грн., та №0001592250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105613,5грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вилайн» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 06.06.2013р. №0001602250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 100584,00грн., з яких 67056,00грн. - основний платіж, 33528,00грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0001592250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105613,5грн., з яких 70409,00грн. - основний платіж, 35204,50грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність порушень положень чинного податкового законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн», оскільки при формуванні податкового кредиту за період грудень 2012р., Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України та відповідно правомірно включено до складу податкового кредиту за означений період суму ПДВ у розмірі 67055,91грн., сплачену контрагенту - ТОВ «К-Левер», в межах виконання умов Договору поставки №5870 від 23.10.2012р., що, серед іншого, підтверджується податковими накладними, виписаними та оформленими ТОВ «К-Левер» з урахуванням вимог Податкового кодексу України. Також, ТОВ «Вилайн» наголошує на правомірності віднесення суми грошових коштів у розмірі 335280грн. до складу валових витрат, оскільки факт надання позивачу - ТОВ «Вилайн» транспортних послуг його контрагентом - ПП «К-Левер», повністю підтверджено актами виконаних робіт за період грудень 2012р., та відповідно підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю Підприємства позивача.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, з позовними вимогами не згодна та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов (від 16.08.2013р. вхід.№23314/13), наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 06.06.2013р. №0001602250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 100584,00грн., та №0001592250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105613,5грн., оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «Вилайн» порушено вимоги п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту, за грудень 2012р. на суму 67055,91грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2012р. на загальну суму 67055,91грн., а також порушено п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.138 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено витрати на 335280грн., що стало підставою для заниження податку на прибуток у 2012р. на загальну суму 70409грн., у т.ч. у ІV кварталі 2012р. на суму 70409грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного податкового законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 24.05.2013р. по 27.05.2013р., на підставі рішення начальника ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС оформленого наказом ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 17.09.2012р. №2074, згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України, було визначено необхідність проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вилайн» з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «К-Левер» за період грудень 2012року.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС складено Акт №3051/22-5 від 27.05.2013р. «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вилайн» з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «К-Левер» за період грудень 2012року», у висновках якого наголошено, що Товариством порушено вимоги п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту, за грудень 2012р. на суму 67055,91грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2012р. на загальну суму 67055,91грн., та порушено п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого завищено витрати на 335280грн., що стало підставою для заниження податку на прибуток у 2012р. на загальну суму 70409грн., у т.ч. у ІV кварталі 2012р. на суму 70409грн.

На підставі складеного Акта перевірки №3051/22-5 від 27.05.2013р. ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС 06.06.2013р. винесено податкові повідомлення-рішення №0001602250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 100584,00грн., та №0001592250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105613,5грн.

Не погодившись із означеними податковими повідомленнями-рішеннями від 06.06.2013р. №0001602250 та №0001592250, ТОВ «Вилайн» звернулось до Державної податкової служби в Одеській області з первинною скаргою (№1106/1 від 11.06.2013р.) про їх скасування, за результатами розгляду якої Головним управлінням Міндоходів в Одеській області прийнято рішення №171/10/15-32-10-02-07 від 01.07.2013р., яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 06.06.2013р. №0001602250 та №0001592250, а первинну скаргу директора ТОВ «Вилайн»Відова І.О. - без задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, ТОВ «Вилайн» звернулось з повторною скаргою (№0907/01 від 09.07.2013р.) до Міністерства доходів і зборів України, за результатами розгляду якої Міністерством 01.08.2013р. прийнято рішення №8099/6/99-99-10-01-15 Про результати розгляду скарги, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 06.06.2013р. №0001602250 та №0001592250 та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з означеними податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 06.06.2013р. №0001602250 та №0001592250, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання їх протиправними та скасування.

Так, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 06.06.2013р. №0001602250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 100584,00грн., та №0001592250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105613,5грн., винесено податковим органом неправомірно, безпідставно та у порушення положень чинного податкового законодавства України, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, як встановлено судом та вбачаться з наявних у матеріалах справи документів, між ТОВ «Вилайн» (Покупець) та ТОВ «К-Левер» (Постачальник), 23.10.2012року був укладений Договір поставки №5870, згідно з п.1.1-1.3 якого, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець оплатити товар по ціні, в кількості, асортименті і в терміни, узгоджені Сторонами і вказані в рахунках-фактурах та накладних, що є невід'ємною частиною даного Договору. Найменування товару: стретч-плівка. Загальна сума Договору складається із сум, вказаних в накладних, що видаються на підставі даного Договору. Відповідно до п.п.2.1-2.6 означеного Договору доставка товару здійснюється транспортом та за рахунок Покупця. Поставка товару здійснюється партіями в обсязі, в асортименті, в строки та за цінами узгодженими Сторонами. Асортимент, обсяг відповідної партії товару формується на підставі письмової або усної заяви Покупця. Товар постачається в упаковці, що забезпечує його цілісність і збереження. Право власності Покупця, на поставлений товар, виникає з моменту прийняття товару, факт якого засвідчується відміткою Покупця на відповідній накладній. Ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування товару несе власник. Базис постачання - DDР за правилами Інкотермс-2000.

Згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного Кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Так, судом з'ясовано та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, що ТОВ «Вилайн» та ТОВ «К-Левер», повністю дотримано законодавчо визначені вимоги, та досягнуто згоди з усіх істотних умов вищеокресленого укладеного між господарюючими суб'єктами договору.

Зокрема, як вбачається з наявних у справі документів, а саме Договору поставки №5870 від 23.10.2012р., товарно-транспортних накладних, податкових накладних, банківських виписок, платіжних доручень, рахунків-фактури, видаткових накладних, останні містять опис господарських операцій, та відповідно підтверджують фактичне їх виконання, а відтак у розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, що відповідно спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального та фактичного постачання товару, а також твердження, що Договір укладався між ТОВ «Вилайн» та ТОВ «К-Левер», без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку з числа резидентів, у тому числі є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у розділі «Податок на прибуток підприємств» об'єктом оподаткування, серед іншого, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1, 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, у тому числі, включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п.139.1.3, 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтями 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зокрема, судом встановлено, що факт надання постачання товарів позивачу - ТОВ «Вилайн» його контрагентом - ТОВ «К-Левер», повністю підтверджено наданими позивачем та наявними у матеріалах справи відповідними товарно-транспортними накладними, видатковими накладними за період грудень 2012р., котрі також підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача, а відтак є належними доказами, підтверджуючими правомірність віднесення позивачем 70409грн. до складу валових витрат Підприємства.

Також судом з'ясовано, що суми ПДВ за наданими позивачем до суду та наявними у матеріалах справи податковими накладними, були включені ТОВ «Вилайн» до складу податкового кредиту у загальному розмірі 67055,91грн. за період - грудень 2012р.

Між тим, як встановлено судом, однією з підстав для заниження відповідачем суми податкового кредиту позивача по податку на додану вартість у загальному розмірі 67055,91грн. за виписаними позивачу ТОВ «Вилайн» податковими накладними, контролюючим органом в акті перевірки визначено порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями).

Проте, суд не погоджується з такою позицією податкового органу та наведеними в акті перевірки висновками, виходячи з наступного.

Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.1. статті 198 вказаного Кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, відсутність оформлених у законодавчо визначеному порядку податкових накладних та інших необхідних документів бухгалтерського та податкового обліку, позбавляє платника податку права на включення до складу податкового кредиту відповідних сплачених (нарахованих) сум ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Водночас, судом з'ясовано, що включена позивачем до складу податкового кредиту оскаржувана сума податку на додану вартість підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які були виписані його контрагентом з дотриманням вимог пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

При цьому, платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання (продавця).

Крім того, відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 16.1. статті 16 означеного Кодексу України платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (п.п.16.1.2.); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п.п.16.1.3.); подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання (п.п.16.1.5.); подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв'язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб'єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку) (п.п. 16.1.6.).

Відтак, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У зв'язку з чим, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця. Ухилення однією із сторін від сплати податків після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не є підставою для виключення зі складу податкового кредиту позивача сплаченої ним суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням послуг (робіт), а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб продавця.

До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не повинен нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Крім того, слід враховувати також те, що у разі не виконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки, зокрема, щодо цієї особи. Водночас, зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податку (покупця) права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та у повному обсязі має документальне підтвердження віднесення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Наведене узгоджується, у тому числі, з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків не виконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ повторно, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, будь-яких належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ «Вилайн», на момент видачі відповідних податкових накладних, не був зареєстрований у законодавчо визначеному порядку платником податку на додану вартість, та не сплачував у встановленому законом порядку відповідні суми податку до бюджету, податковим органом суду не надано.

При цьому, судом відхиляється та не приймаються до уваги посилання податкового органу, зокрема, на встановлені ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС порушення, які викладені в Акті від 18.05.2013р. №39/22-00/37140082 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «К-Левер» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за жовтень, грудень 2012р., січень, лютий 2013р.», в якому, зокрема, зафіксовано, що на ТОВ «К-Левер» відсутні об'єкти оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за жовтень, грудень 2012р., січень, лютий 2013р., які підпадають під визначення ст.ст.185, 187, 188, 198 Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим господарські операції між ТОВ «К-Левер» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, з огляду на те, що означена звірка проводилась у приміщенні податкового органу, про що безпосередньо зазначено у вказаному Акті від 18.05.2013р. №39/22-00/37140082 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «К-Левер» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за жовтень, грудень 2012р., січень, лютий 2013р.», без реального дослідження та встановлення у ТОВ «К-Левер» наявності майна та інших матеріальних та трудових ресурсів, які економічно необхідні для здійснення операцій, з продажу передбаченого договором поставки від 23.10.2012р. №5870 товару, наявності необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, та відповідно без посилання на певні недоліки конкретних договорів, первинних документів, тощо.

Крім того, судом встановлено, що Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2013р. по справі №810/2571/13-а, задоволено адміністративний позов ТОВ «К-Левер» до ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС, та визнано протиправними дії ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС щодо проведення 18.05.2013р. зустрічної звірки ТОВ «К-Левер», щодо складання Акту від 18.05.2013р. №39/22-00/37140082 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «К-Левер» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за жовтень, грудень 2012р., січень, лютий 2013р.», щодо формування в Акті перевірки від 18.05.2013р. №39/22-00/37140082 висновків про відсутність реальності здійснення ТОВ «К-Левер» господарських операцій з платниками податків за жовтень, грудень 2012р., січень, лютий 2013р., щодо корегування показників податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «К-Левер» за жовтень, грудень 2012р., січень, лютий 2013р., а також зобов'язано ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС поновити в усіх базах статистичної інформації результатів автоматизованого співставлення на центральному рівні показники податкової звітності ТОВ «К-Левер» з податку на додану вартість за жовтень, грудень 2012р., січень, лютий 2013р.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що включення ТОВ «Вилайн» означеної суми ПДВ до складу податкового кредиту перевіряємого періоду в межах вищеокреслених фінансово-господарських відносин з ТОВ «К-Левер», повністю підтверджено позивачем наданими до суду та наявними у матеріалах справи відповідними розрахунковими, платіжними, та іншими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю «Вилайн» мало усі законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у загальному розмірі 67055,91грн., та віднесення до складу валових витрат 335280грн.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмових запереченнях на адміністративний позов та викладені усно в ході судового розгляду справи по суті.

До того ж, на виконання приписів ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, Державна податкова інспекція у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби не надала суду жодних належних доказів в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень від 06.06.2013р. №0001602250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 100584,00грн., та №0001592250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105613,5грн.

Згідно з ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ч.3 ст. 105 КАС України позивач має право, у тому числі, вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн» правомірні, документально підтверджені та обґрунтовані, відповідають чинному податковому законодавству, отже підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн», відповідно до приписів ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 4, 7-9, 11, 12, 69, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2013р. №0001602250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 100584,00грн., та №0001592250 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105613,5грн., задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 06.06.2013р. №0001602250, та №0001592250.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн» (65082, м.Одеса, пров.Ляпунова,9, кв.2, код ЄДРПОУ 26248140) судовий збір у сумі 2061(дві тисячі шістдесят одна)грн. 98коп.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому приписами ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 30 серпня 2013 року.

Суддя Харченко Ю.В.