Рішення

від 20.08.2013 по справі 914/2196/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2013 р. Справа № 914/2196/13

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Глудно» (с. Новий Яр, Львівська обл.)

до відповідача: Львівської міської ради (м. Львів)

третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відділ Держземагенства у м. Львові (м. Львів)

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління статистики у Львівській області (м. Львів)

третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного реєстратора реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (м. Львів)

третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради (м. Львів)

третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного реєстратора реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області (м. Новояворівськ, Львівська обл.)

про: визнання (поновлення) права постійного користування земельною ділянкою та визнання чинним Розпорядження адміністрації та Державного акту

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: Цімко О.О. - довіреність б/н від 03.06.2013 року.

від відповідача: Не з'явився.

від третьої особи 1: Не з'явився.

від третьої особи 2: Не з'явився.

від третьої особи 3: Не з'явився.

від третьої особи 4: Не з'явився.

від третьої особи 5: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Глудно» (с. Новий Яр, Львівська обл.) до Львівської міської ради (м. Львів), третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділу Держземагенства у м. Львові (м. Львів), третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління статистики у Львівській області (м. Львів), третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного реєстратора реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (м. Львів), третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради (м. Львів), третьої особи 5, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного реєстратора реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області (м. Новояворівськ, Львівська обл.) про визнання (поновлення) права постійного користування земельною ділянкою та визнання чинним Розпорядження адміністрації та Державного акту.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.06.2013 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 12.06.2013 року. Ухвалою суду від 12.06.2013 року розгляд справи відкладено до 18.06.2013 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 18.06.2013 року розгляд справи відкладено до 21.06.2013 року, у зв'язку з клопотанням відповідача та відсутністю його представника. Ухвалою суду від 21.06.2013 року розгляд справи відкладено до 25.06.2013 року, для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 25.06.2013 року розгляд справи відкладено до 01.07.2013 року, в зв'язку з відсутністю представників відповідача та третіх осіб 3 та 4. Ухвалою суду від 01.07.2013 року розгляд справи відкладено до 06.08.2013 року, в зв'язку з клопотанням сторін та відсутністю представників відповідача та третіх осіб 2 та 4. Ухвалою суду від 06.08.2013 року розгляд справи відкладено до 12.08.2013 року, для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 12.08.2013 року розгляд справи відкладено до 15.08.2013 року, у зв'язку з відсутністю представників третіх осіб та для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 15.08.2013 року розгляд справи відкладено до 20.08.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача, третьої особи 2 та третьої особи 4.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.06.2013 року, про відкладення від 12.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 21.06.2013 року, від 25.06.2013 року, від 01.07.2013 року, від 06.08.2013 року, від 12.08.2013 року, від 15.08.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

13.06.2013 року за вх.№22400/13 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

18.06.2013 року за вх.№23308/13 позивач подав пояснення до позовної заяви.

20.06.2013 року за вх.№23946/13 позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

21.06.2013 року за вх.№24014/13 позивач подав клопотання про залучення в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного реєстратора реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.

21.06.2013 року за вх.№24015/13 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

01.07.2013 року за вх.№25313/13 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи понад строк, що встановлений ст.69 ГПК України.

12.08.2013 року за вх.№32516/13 позивач подав обґрунтування правової позиції.

15.08.2013 року за вх.№33274/13 позивач подав обґрунтування правової позиції.

15.08.2013 року за вх.№33283/13 позивач подав клопотання про залучення в якості третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Державного реєстратора реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області.

19.06.2013 року за вх.№33424/13 позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

20.08.2013 року за вх.№33863/13 позивач подав клопотання про уточнення (зменшення) позовних вимог, у якому просить суд визнати недійсною та скасувати Ухвалу Львівської міської ради №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. та визнати (поновити) за ТзОВ фірма «Глудно» право постійного користування земельною ділянкою площею 5,6 га в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників.

20.08.2013 року за вх.№33864/13 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.06.2013 року, про відкладення від 12.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 21.06.2013 року, від 25.06.2013 року, від 01.07.2013 року, від 06.08.2013 року, від 12.08.2013 року, від 15.08.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується реєстром №1091 на відправлення рекомендованої кореспонденції з повідомленням за 16.08.2013 року, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

18.06.2013 року за вх.№23262/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

21.06.2013 року за вх.№24002/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

21.06.2013 року за вх.№24034/13 відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради.

01.07.2013 року за вх.№25182/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

06.08.2013 року за вх.№31709/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

12.08.2013 року за вх.№32515/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

15.08.2013 року за вх.№33234/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

20.08.2013 року за вх.№33849/13 відповідач подав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Третя особа 1 - Відділ Держземагенства у м. Львові, вимог ухвали суду про відкладення від 12.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 21.06.2013 року, від 25.06.2013, від 01.07.2013 року, від 06.08.2013 року, від 12.08.2013 року, від 15.08.2013 року не виконала, явку повноважного представника не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується підписом уповноваженого представника третьої особи 1 на бланку оголошення про відкладення від 15.08.2013 року, а явка третьої особи 1 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

18.06.2013 року за вх.№23306/13 третя особа 1 подала письмові пояснення по справі.

Третя особа 2 - Головне управління статистики у Львівській області, вимог ухвали суду про відкладення від 12.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 21.06.2013 року, від 01.07.2013 року, від 06.08.2013 року, від 12.08.2013 року, від 15.08.2013 року не виконала, явку повноважного представника не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується реєстром №1091 на відправлення рекомендованої кореспонденції з повідомленням за 16.08.2013 року, а явка третьої особи 2 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

18.06.2013 року за вх.№23295/13 третя особа 2 подала пояснення по справі.

21.06.2013 року за вх.№23990/13 третя особа 2 подала доповнення до пояснення по справі.

25.06.2013 року за вх.№24455/13 третя особа 2 подала клопотання про подальший розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Третя особа 3 - Державний реєстратор реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, вимог ухвали суду про відкладення від 21.06.2013, від 25.06.2013 року, від 01.07.2013 року, від 06.08.2013 року, від 12.08.2013 року, від 15.08.2013 року не виконала, явку повноважного представника не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується підписом уповноваженого представника третьої особи 3 на бланку оголошення про відкладення від 15.08.2013 року, а явка третьої особи 3 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

15.08.2013 року за вх.№33272/13 третя особа 3 подала відзив на позовну заяву.

Третя особа 4 - Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради, вимог ухвали суду про відкладення від 21.06.2013 року, від 25.06.2013 року, від 01.07.2013 року, від 06.08.2013 року, від 12.08.2013 року, від 15.08.2013 року не виконала, явку повноважного представника не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується реєстром №1091 на відправлення рекомендованої кореспонденції з повідомленням за 16.08.2013 року, а явка третьої особи 4 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Третя особа 5 - Державний реєстратор реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області, вимог ухвали суду про відкладення від 15.08.2013 року не виконала, явку повноважного представника не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується реєстром №1091 на відправлення рекомендованої кореспонденції з повідомленням за 16.08.2013 року, а явка третьої особи 5 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 20.08.2013 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 13.06.1991 року засноване Мале приватне підприємство-фірма «Глудно» ЄДРПОУ 13798927, на підставі угоди його засновників від 27.05.1991 року та постанови Ради Міністрів Української РСР від 22 вересня 1990 р. N 278 «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств». Згідно ч. 4 ст. 5 Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР», який діяв на той момент, будь-яке підприємство набуває прав юридичної особи від дня державної реєстрації. Тобто, з моменту юридичного факту - державної реєстрації підприємство вважається створеним.

13.06.1991 року Розпорядженням Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №738 «Про реєстрацію малого приватного підприємства фірми «Глудно» зареєстровано Мале приватне підприємство-фірма «Глудно»» (копія додається). Згідно вказаного розпорядження, фірмі «Глудно» було видано Свідоцтво про реєстрацію № 04505, а також поставлено відмітку на Статуті підприємства з таким же номером 04505. Згідно з поданими установчими документами, Обласним управлінням статистики Львівської області підприємству присвоєно код ЗКПО 13798927 та інші коди, що підтверджується листом останнього від 18.06.1991р. №467 (копія є в матеріалах справи).

04.08.1993 року міська адміністрація Львівської міської ради народних депутатів прийняла розпорядження № 858 «Про надання малому підприємству фірма «Глудно» земельної ділянки, дозволу на проектування і будівництво виробничої бази в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників». На підставі вказаного розпорядження, Мале підприємство фірма «Глудно» виготовило Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, зареєстрований 27.10.1993р., та проектно-кошторисну документацію на будівництво власної виробничої бази та здійснило будівництво першої черги промислової бази на вказаній земельній ділянці м. Львів, промвузол Рясне вул. Конвеєробудівників.

У зв'язку з прийняттям національного законодавства України в сфері підприємництва, а саме: Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року і положення «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. N 276, 01.03.1995 року Мале приватне підприємство фірма «Глудно» перереєстровало Статут і отримало назву ТзОВ фірма «Глудно» код ЗКПО 13798927, що підтверджується Статутом ТзОВ фірма «Глудно» 1995 року, де зазначено, що дата реєстрації (створення) підприємства є 13.06.1991р. (копії є в матеріалах справи).

Підтвердженням факту дати первинної реєстрації ТзОВ фірма «Глудно» 13.06.1991р., яке на той час згідно вимог тогочасного законодавства, а саме Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР», називалося Мале приватне підприємство-фірма «Глудно», є довідка АА № 722076 Головного управління статистики у Львівській області від 12.12.2012р. з єдиного державного реєстру підприємств України (ЄДПРОУ), а також Розпорядження Шевченківської районної адміністрації Виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів №243 від 01.03.1995р. «Про державну перереєстрацію Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Глудно» з відміткою про реєстрацією 13.06.1991р. згідно якого, фірмі «Глудно» було видано свідоцтво про державну перереєстрацію господарського формування №13798927.

Згідно пп.7.2. Статуту Малого приватного підприємство-фірма «Глудно» від 13.06.1991р., припинення діяльності підприємства проводиться за ухвалою його правління, яке визначає порядок та строки його проведення. Позивач звертає увагу, що Мале приватне підприємство-фірма «Глудно» ніколи не приймало такого рішення про припинення діяльності. Згідно ч.2 ст.104 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року юридична особа є такою, що припинила своє існування, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Позивач звертає увагу суду, що в Єдиному державному реєстрі відсутній запис про припинення діяльності фірми «Глудно», натомість, як видно з Витягу з єдиного державного реєстру, фірма «Глудно» створена 13.06.1991р. і діє до дня подачі позову.

Всі ці обставини підтверджують той факт, що ТзОВ фірма «Глудно» створене 13.06.1991р. і існує по сьогоднішній день, ніколи не припиняло своєї діяльності.

З вказаних документів, на думку позивача, вбачається, що Мале підприємство фірма «Глудно» ніколи не припиняло своєї діяльності, а лише було перереєстровано, оскільки тільки змінило своє найменування, як того вимагало тогочасне законодавство.

Позивач зазначає, що 29.09.2011 року Львівська міська рада прийняла Ухвалу №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею», якою ухвалила, зокрема:

« 1. Вважати такими, що втратили чинність:

Розпорядження в.о. голови міської адміністрації № 858 «Про надання малому підприємству фірма «Глудно» земельної ділянки, дозволу на проектування і будівництво виробничої бази в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєровиробників».

Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, зареєстрований 27.10.1993 (Книга записів державних актів на право постійного користування землею 1-3, №1).

2. Припинити малому підприємству фірмі «Глудно» право користування земельною ділянкою площею 5,6 га у Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників»

Позивач вважає, що Ухвала Львівської міської ради №825 прийнята з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є незаконною і підлягає скасуванню, оскільки Львівська міська рада (надалі - відповідач) своєю ухвалою безпідставно позбавила позивача права користування земельною ділянкою, яке було набуто останнім на законній підставі, порушивши тим самим Європейську конвенцію з прав людини та Конституцію України.

Позивач наголошує, що, згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту. Оскільки відповідач не визнає право позивача на користування земельною ділянкою площею 5,6 га у Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників, позивач вважає, що таке право має бути відновлено та визнано судом.

Позивач наголошує, що вказана Ухвала №825 була прийнята на основі листа-відповіді Головного управління статистики у Львівській області №20-09/1401 від 05.08.2011 р., в якому зазначається, що Мале підприємство фірма «Глудно» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Львівській області не числиться.

Позивач зазначає, що в своєму відзиві представник відповідача зазначає, що листом Головного управління статистики у Львівській області №20-09/1401 від 05.08.2011р. (копія є в матеріалах справи), повідомлено Львівську міську раду, що в юридичної особи за назвою Мале підприємство фірма «Глудно» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Львівській області не значиться, що було достатньо для прийняття рішення щодо припинення постійного користування земельною ділянкою по вул. Конвеєробудівників у м. Львові, з чим погодитись не можна, оскільки у вказаному листі вказано, що інформація про Мале підприємство фірма «Глудно» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України відсутня, але у вказаному листі не вказано, що зазначене підприємство припинило свою діяльність,

Позивач звертає увагу на те, що Головне управління статистики у Львівській області не здійснює державної реєстрації підприємств, оскільки не є реєструючим органом, а відтак, не може надавати офіційних відповідей про існування та діяльність того чи іншого підприємства. Єдиною особою, яка може надавати офіційні документи з ЄДРПОУ є державний реєстратор.

Також, позивач зазначає, що запит був навмисне складений некоректно без зазначення ЄДРПОУ Малого підприємство фірма «Глудно», в інакшому випадку Головне управління статистики у Львівській області вказало б, що вказане підприємство тепер називається ТзОВ фірма «Глудно».

Крім того, позивач наголошує, що, як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фірма «Глудно» з моменту своєї реєстрації по сьогоднішній день не припиняла свого існування, відтак, вказана відповідь органу статистики є неправдивою і безпідставною, і не могла братися за основу для прийняття спірної ухвали.

Позивач наголошує, що, при прийнятті Львівською міською радою спірної ухвали, відповідачем не додержано вимог ст.ст. 140-149 Земельного кодексу України, щодо підстав та порядку припинення права користування земельною ділянкою.

Позивач наголошує, що підстави припинення права користування, передбачено у ст. 141 Земельного кодексу України, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, або у зв'язку з порушенням землекористувачем норм земельного законодавства, які до вказаних правовідносин не можуть застосовуватись, оскільки ТзОВ фірма «Глудно» жодних порушень законів не допускало, а також добровільно не відмовлялося від права користування вищезгаданою земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що, згідно п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Також, позивач наголошує, що при прийнятті оскаржуваної ухвали був порушений порядок припинення права користування земельною ділянкою. Позивач зазначає, що згідно п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку , недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Таким чином, на думку позивача, Львівська міська рада, прийнявши ухвалу №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р., вийшла за межі своєї компетенції.

Позивач зазначає, що, згідно п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, способом захисту прав на земельну ділянку є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до ч.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої, невідповідності Конституції або законам України в судовому порядку визнаються незаконними.

На думку позивача, з викладеного випливає обґрунтований висновок про те, що вищевказана Ухвала №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. порушує норми земельного законодавства, права і законні інтереси позивача, є незаконною, а відтак підлягає скасуванню.

Позивач наголошує, що під час судового розгляду його представник неодноразово задавав відповідачу запитання, чому в спірній ухвалі Львівської міської ради №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. замість адреси розташування земельної ділянки в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників вказано Конвеєровиробників, можливо ця ухвала стосується зовсім іншої земельної ділянки, відповідно немає підстав для спору, чи це чиясь груба помилка. Однак на вказане питання представник відповідача жодного разу не відповів.

Також, позивач зазначає, що не погоджується з твердженням відповідача про те, що у законі передбачено, що рішення виконкому з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень, однак не враховує пп.7 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.05.2009р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), де вказано, що ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. На думку позивача, Розпорядження міської адміністрації № 858 «Про надання малому підприємству фірма «Глудно» земельної ділянки, дозволу на проектування і будівництво виробничої бази в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєровиробників» і Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, зареєстрований 27.10.1993 р. не є ненормативні акти, а є актами індивідуальної дії, вони виконані і не можуть бути скасовані радою, якою також не доведено, що вони не відповідають Конституції чи Законам України.

Позивач звертає увагу суду, що відповідач не виконав свої обов'язки при підготовці своєї незаконної ухвали №825, не з'ясував чи припинило свою діяльність Мале приватне підприємство фірма «Глудно», подав запит в орган статистики з порушенням реквізитів назви, коду ЄДРПОУ і юридичної адреси фірми «Глудно», хоча Головне управління статистики у Львівській області не здійснює державної реєстрації підприємств, оскільки не є реєструючим органом, і самостійно скасував розпорядження міської адміністрації Львівської міської ради народних депутатів від 04.08.1993 року № 858, а не звернувся з цим питанням до суду.

На думку позивача, з викладеного випливає обґрунтований висновок про те, що вищевказана Ухвала №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. порушує норми земельного законодавства, права і законні інтереси позивача, є незаконною, а відтак підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Позивач наголошує, що всі повноваження по стягненню земельного податку та обліку земельних ділянок з 1990 року делеговані податковим органам. МП фірма „Глудно" та ТзОВ фірма „Глудно" з 1993 року по сьогоднішній день справно сплачує земельний податок: у всіх перевірках, які проводила податкова служба про це зазначено, але відповідач знову ж таки, не робить жодного запиту в даний орган. Найцікавіший факт, що фізично існує виробнича база фірми „Глудно" за адресою промвузол Рясне, вул. Конвеєробудівників 6, в м. Львові куди відповідач також не звертається, та й не дивно, бо він навіть в своїй ухвалі плутає найменування вулиці: замість Конвеєробудівників, зазначає Конвеєровиробників і усвідомлює дану помилку аж на шосте засідання Господарського суду.

Також, в порядку ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Тому, 20.08.2013 року, позивач зменшує розмір позовних вимог та просить суд визнати недійсною та скасувати, Ухвалу Львівської міської ради №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р., а також визнати (поновити) за ТзОВ фірма «Глудно» право постійного користування земельною ділянкою площею 5,6 га в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників. Судові витрати покласти на відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Львівська міська рада дані позовні вимоги не визнає, вважає безпідставними та необгрунтованими , оскільки, відповідно до ч.2 ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідач зазначає, що відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення), що, на думку відповідача, відбулося із позивачем у справі. Згідно п. в ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельними ділянками є відповідно припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Таким чином, на думку відповідача, у разі припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, їх право постійного користування земельною ділянкою припиняється і в порядку правонаступництва не переходить.

Відповідач звертає увагу на те, що статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що документом, який засвідчує право постійного користування земельною ділянкою є Державний акт. Порядок оформлення та видачі державних актів регулюється Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, яка затверджена наказом Держкомзему від 04.05.99р. № 43. Вказана Інструкція не передбачає внесення будь - яких змін до державних актів стосовно зміни власника або назви власника земельної ділянки.

Відповідач наголошує, що, враховуючи вищевикладене, у разі перетворення підприємства, право користування земельною ділянкою набувається новоствореним підприємством на загальних підставах, визначених Земельним законодавством України. Львівською міською радою не порушено прав позивача при прийнятті оскаржуваної ухвали, оскільки таке право припинилося при реорганізації, а ст. 93 ЗК України унеможливлює перебування земель комунальної власності у постійному користуванні товариств з обмеженою відповідальністю.

Відповідач зазначає, що юридичною особою, згідно приписів ч.1 ст.80 ЦК України, є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Відповідач наголошує, що Листом Головного управління статистики у Львівській області від 05.08.2011р. №20-09/1401 повідомлено Львівську міську раду, що юридичної особи під назвою Мале підприємство фірма «Глудно» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Львівській області не значиться. Вказаних даних, на його думку, було достатньо для прийняття рішення щодо припинення постійного користування земельною ділянкою по вул. Конвеєробудівельників у м. Львові для будівництва виробничої бази.

Відповідач зазначає, що статтею 104 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб припинення юридичної особи як реорганізація. Згідно з цією нормою - припинення юридичної особи відбувається в результаті передачі свого майна, обов'язків та прав іншій юридичній особі або особам правонаступникам одним із способів - поділ, перетворення, злиття, приєднання. Перетворення - зміна організаційно-правової форми юридичної особи (п. 1 ст. 108 ЦК).

Відповідач зазначає, що відповідно до ч. 8 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 р. №118 (зі змінами та доповненнями), у разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код, однак це не означає, що юридична особа та сама. На підставі наведеного, з листа від 07.07.2005 р. №5486 Держпідприємництва вбачається, що у свідоцтві про держреєстрацію проставляється первинна дата реєстрації. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, всі права й обов'язки колишньої юридичної особи, без зміни величини (п. 2 ст. 108 ЦК).Відповідач звертає увагу на те, що, Земельний кодекс України не містить жодної норми, що дозволяла б правонаступництво прав на землю комунальної власності, оскільки це виключне право Львівської міської ради.

Відповідач звертає увагу на те, що частиною 1 ст. 149 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель комунальної власності можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування. Пункт 2 цієї ж статті вказує на те, що вилучення земельної ділянки провадиться за згодою землекористувача. Однак, зважаючи на відомості, надані управлінням статистики щодо відсутності юридичної особи за назвою Мале підприємство фірма «Глудно» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Львівській області, отримувати згоду міській раді не було у кого.

Згідно ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відтак, за твердженням відповідача, Львівська міська рада, приймаючи ухвалу від 29.09.2011р. №825, діяла виключно у межах повноважень та спосіб передбачений законодавством України.

Стосовно визнання права постійного користування за позивачем, відповідач зазначає, що слід звернути увагу суду на те, що згідно з частиною першою ст.92 ЗК України, чинної на момент прийняття оспорюваної ухвали, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Відповідач зазначає, що, у даному випадку, позивач - ТзОВ «Глудно», що не є ані підприємством, установою, організації, що належать до державної та комунальної власності; ані громадською організацією інвалідів України, ані релігійною організацією, однак, просить суд визнати за ним право постійного користування земельною площею 5,9 га по вул. -Конвеєробудівельників у м. Львові (що суперечить вимогам ст.93 ЗК України) та без відповідного рішення уповноваженого власника, Львівської міської ради (що суперечить встановленій процедурі набуття земель у користування).

Відповідач наголошує, що, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 Кодексу).

Відповідно до ст. 1 ГПК України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні та фізичні особи, права і охоронювані законом інтереси яких порушені. Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На переконання Львівської міської ради, позивачем не доведено порушення його прав шляхом прийняття ухвали від 29.09.2011р. №825, а тим більше права на визнання за ним постійного користування земельною ділянкою, що належить до комунальної власності, у судовому порядку.

У своїх поясненнях третя особа 1 - Відділ Держземагенства у м. Львові (надалі - третя особа 1) зазначає, що згідно земельно-кадастрових даних, земельна ділянка на вул. Конвеєробудівельників, площею 5,6 га, у м. Львові знаходиться в постійному користуванні МПФ «Глудно» для будівництва виробничої бази в Рясненькому промвузлі (державний акт на право постійного користування землею зареєстрований 27.10.1993р. за № 1 в кн. Записів 1-3).

Третя особа 1 зазначає, що інформація щодо відміну реєстрації вказаного державного акту у відділі відсутня. Крім того, у відповідності до рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі з конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункт 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.

Відповідно, за твердженням третьої особи 1, документи, які дають право користування земельною ділянкою і були отримані на підставі діючого на той час законодавства є чинними і не потребують переоформлення.

Третя особа 1 стверджує, що при прийнятті Львівською міською радою спірної ухвали № 825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. не додержано вимог ст.ст. 140-149 Земельного кодексу України, щодо підстав та порядку припинення права користування земельною ділянкою. Як зазначено у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Враховуючи наведене, Відділ Держземагентства у місті Львові Львівської області не заперечує щодо позовної вимоги щодо визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради № 825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р.

Третя особа 2 - Головне управління статистики у Львівській області (надалі - третя особа 2) у своїх поясненнях по суті справи зазначає, що Мале приватне підприємство фірма «Глудно» зареєстроване розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 13.06.1991 № 738. Підприємству присвоєно Ідентифікаційний код 13798927.

Третя особа 2 наголошує, що зазначене підприємство перереєстроване Шевченківською районною адміністрацією м. Львова в ТзОВ фірма «Глудно» 01.03.1995 року за № 1378927 (копія свідоцтва знаходиться в матеріалах справи). Ідентифікаційний код підприємства - 13798927, при перереєстрації збережено. Перереєстрація проведена у зв'язку із зміною назви підприємства, відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 р. № 276.

Третя особа 2 звертає увагу на те, що інформація щодо скасування державної реєстрації підприємства чи його припинення від органу державної реєстрації до Головного управління статистики у Львівській області не надходила. Крім того, у 1995 році до Львівського обласного управління статистики від органу державної реєстрації надійшла реєстраційна картка з ідентифікаційним кодом 13797927 на Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма «Глудно». Інформація з реєстраційної картки була внесена в базу даних Державного реєстру звітності (статистичних одиниць України).

Третя особа 2 зазначає, що на запит Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради від 21.07.2011 року № 558/2403 до Головного управління статистики у Львівській області щодо реєстрації та форми власності Малого приватного підприємства фірми «Глудно» інформація у відповіді від 05.08.2011 № 20-09/1401 не була надана у зв'язку з відсутністю підприємства з такою назвою в ЄДРПОУ. При цьому, за твердженням третьої особи 2, зазначену інформацію Львівська міська рада могла отримати від органу державної реєстрації. Проте, цього зроблено не було.

Також, третя особа 2 зазначає, що посилання в ухвалі на ст. 141 Земельного кодексу України також є безпідставним, оскільки ні одна з Підстав припинення права користування земельною ділянкою, наведених у статті, не має відношення до позивача.

Третя особа 3 - Державний реєстратор реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (м. Львів) (надалі - третя особа 3) зазначає, що 01.07.2004 р. набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (надалі - Закон), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців. Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі ЄДР) надаються у вигляді витягу з ЄДР, довідки про наявність або відсутність в ЄДР інформації, яка запитується та є відкритими та загальнодоступними (ст.20 Закону). Відповідно до частини 1 ст. 18 Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до ЄДР, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. Згідно відомостей ЄДР, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Глудно" (далі-Товариство) зареєстрована 13.06.1991р., а 09.11.2012р. зареєстровано зміни до установчих документів названої вище юридичної особи у зв'язку зі зміною місцезнаходження товариства на адресу Львівська область, Яворівський р-н, с.Новий Яр. Відповідно до ст.14 Закону, реєстраційну справу ТОВ фірми "Глудно" передано в орган державної реєстрації за новим місцезнаходженням, тому державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції не має можливості долучити до справи матеріали реєстраційної справи.

Беручи до уваги дані установчих документів ТОВ фірми "Глудно", надані позивачем суду, та враховуючи відомості з ЄДР третя особа 3 повідомляє, що вищевказана юридична особа 01.03.1995р. була перереєстрована з Малого підприємства фірми "Глудно" у ТОВ фірму "Глудно". Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності", затвердженого постановою Кабміну від 29.04.1994р. №276 перереєстрація проводилась у разі зміни назви. Підприємство не припиняло свою діяльність, тому до товариства перейшов ідентифікаційний код 13798927 , який було присвоєно МП фірмі "Глудно" , а датою реєстрації товариства є дата реєстрації малого підприємства.

Третя особа 4 - Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради, незважаючи на неодноразові вимоги суду, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, відзиву на позов не подала.

Третя особа 5 - Державний реєстратор реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області, незважаючи на вимоги суду, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, відзиву на позов не подала.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених ст. 13 Конституції України.

Пунктом 5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, відповідно до закону, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю.

Відповідно до вимог п. 5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Львівська міська рада, у відповідності до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі -Закон України), є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Згідно ст. 80 Закону України, територіальні громади, які реалізують право власності через органи місцевого самоврядування, є суб'єктами права власності на землю, що є комунальною власністю.

Згідно п. 1 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо.

Відповідно до положень ст.12 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), до повноважень міських рад належать розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до вимог ст. 116 Земельного кодексу України, - підставами для набуття права на землю є рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Разом з тим, згідно ст.133 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Згідно ст. 140 ГК України, правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.

Згідно ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:

з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;

внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;

з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 142 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При визначенні питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, слід враховувати висновки, що викладені у Постанові Вищого Господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року « Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (із змінами та доповненнями), де зазначено, що таке питання повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності. У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати, що, як зазначено вище, виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК, підвідомчі господарським судам.

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах, з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Отже, спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами ГПК. Зокрема, відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України, визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника або користовача, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Тому, у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України: - щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"); - пов'язані із захистом права на земельні ділянки; - про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства; - інші спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки тощо.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України). Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, які стосуються відповідних державних актів, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Отже, слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому, з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України, захист прав осіб на земельні ділянки може здійснюватися шляхом визнання недійсним відповідного рішення.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, Мале приватне підприємство-фірма «Глудно» ЄДРПОУ 13798927 є заснованим 13.06.1991 року, на підставі угоди його засновників від 27.05.1991 року та Постанови Ради Міністрів Української РСР від 22 вересня 1990 р. N 278 «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств».

Згідно ч. 4 ст. 5 Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР», який діяв на той час, будь-яке підприємство набуває прав юридичної особи від дня державної реєстрації. Тобто, з моменту юридичного факту - державної реєстрації, підприємство вважається створеним.

13.06.1991 року Розпорядженням Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №738 «Про реєстрацію Малого приватного підприємства фірми «Глудно», зареєстровано Мале приватне підприємство-фірма «Глудно» (копія додається до матеріалів справи). Згідно вказаного розпорядження, Малому приватному підприємству - фірмі «Глудно» було видано Свідоцтво про реєстрацію № 04505, а також поставлено відмітку про реєстрацію на Статуті підприємства з таким же номером 04505. Згідно з поданими установчими документами, Обласним управлінням статистики Львівської області підприємству присвоєно код ЗКПО 13798927 та інші коди, що підтверджується листом останнього від 18.06.1991р. №467 (копія додається до матеріалів справи).

04.08.1993 року Міська адміністрація Львівської міської ради народних депутатів прийняла розпорядження № 858 «Про надання малому підприємству фірма «Глудно» земельної ділянки, дозволу на проектування і будівництво виробничої бази в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників». На підставі вказаного розпорядження, Мале підприємство - фірма «Глудно» виготовило Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, що зареєстрований 27.10.1993р., та проектно-кошторисну документацію на будівництво власної виробничої бази та здійснило будівництво першої черги промислової бази на вказаній земельній ділянці у м. Львові, у промвузлі Рясне по вул. Конвеєробудівників.

У зв'язку зі змінами національного законодавства України в сфері підприємництва, а саме, прийняттям Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року, а також Положення «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. N 276, 01.03.1995 року Мале приватне підприємство - фірма «Глудно» привело установчі документи відповідно до вимог норм вищезазначених змін законодавства України, а саме: внесло зміни та перереєструвало Статут в частині назви підприємства, отримало назву ТзОВ фірма «Глудно» зі збереженням присвоєного раніше коду ЗКПО, тобто код ЗКПО залишився - 13798927, що підтверджується Статутом ТзОВ фірма «Глудно» 1995 року, де зазначено, що дата реєстрації (створення) підприємства є 13.06.1991р. (копії долучено до матеріалів справи).

29.09.2011 року Львівська міська рада прийняла Ухвалу №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею», (надалі - Ухвала № 825), якою ухвалила, зокрема:

« 1. Вважати такими, що втратили чинність:

Розпорядження в.о. голови міської адміністрації № 858 «Про надання малому підприємству фірма «Глудно» земельної ділянки, дозволу на проектування і будівництво виробничої бази в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєровиробників».

Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, зареєстрований 27.10.1993 (Книга записів державних актів на право постійного користування землею 1-3, №1).

2. Припинити малому підприємству фірмі «Глудно» право користування земельною ділянкою площею 5,6 га у Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників».

Як зазначено в Ухвалі № 825, вона прийнята на підставі листа Головного управління статистики у Львівській області від 05.08.2011 року № 20-09/1401, розпорядження в.о. глави міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 «Про надання малому підприємству фірма «Глудно» земельної ділянки, дозволу на проектування і будівництво виробничої бази в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєровиробників», Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, зареєстрованого 27.10.1993 року у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 1-3, № 1, а також керуючись ст.144 Конституції України, п.п. 34 п. 1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 141 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п.п. 34 п. 1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст.141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Крім того, слід звернути увагу на те, що відповідач, мотивуючи причини прийняття Ухвали № 825, зазначає, що, відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення), що й відбулося із позивачем у справі. Перетворення - зміна організаційно-правової форми юридичної особи (п. 1 ст. 108 ЦК). Згідно п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельними ділянками є, відповідно, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. Таким чином, у разі припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, їх право постійного користування земельною ділянкою припиняється і в порядку правонаступництва не переходить.

Одночасно, відповідач звертає увагу на те, що листом Головного управління статистики у Львівській області від 05.08.2011р. №20-09/1401 повідомлено Львівську міську раду, що юридичної особи під назвою Мале підприємство фірма «Глудно» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Львівській області не значиться та вважає, що вказаних даних було достатньо для прийняття рішення щодо припинення постійного користування земельною ділянкою по вул. Конвеєробудівників у м. Львові для будівництва виробничої бази на підставі пп.34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п.п. «б», «в» ст.141 Земельного кодексу України.

Однак, з цим твердженням погодитись не можна, оскільки, по-перше, у вказаному листі вказано, що інформація про Мале підприємство фірма «Глудно» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України відсутня, але у вказаному листі не вказано, що зазначене підприємство припинило свою діяльність. Відсутність інформації в ЄДРПОУ ще не означає, що підприємство припинило свою діяльність, оскільки, згідно ч.2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», в редакції, що діяла на час прийняття відповідачем Ухвали №825, юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до ЄДРПОУ запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Однак, такого запису в ЄДРПОУ не було ні на час прийняття відповідачем Ухвали №825, ні на час судового розгляду справи. По-друге, Головне управління статистики у Львівській області не здійснює державної реєстрації підприємств, оскільки не є реєструючим органом, а відтак, не може надавати офіційних відповідей про діяльність того чи іншого підприємства, про що зазначено у його листі №18-02/196 від 28.05.2012р (копія додається). По-третє, запит був складений некоректно без зазначення Коду ЄДРПОУ фірми «Глудно», а Львівська міська рада перед прийняттям спірної ухвали не з'ясувала чи припинило діяльність підприємство, якому було надано у постійне користування земельну ділянку за адресою по вул. Конвеєробудівників в Рясненському промвузлі в м. Львові, де розташоване діюче підприємство зі збудованою виробничою базою (будівлями), персоналом тощо, та не подала запиту до державного реєстратора чи органу, який здійснив Державну реєстрацію Малого приватного підприємство фірма «Глудно». Як видно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України, копія якого долучена до матеріалів справи, фірма «Глудно» з моменту реєстрації 13.06.1991 року по день судового розгляду справи не припиняла свого існування. Також, ТзОВ фірма «Глудно» справно платить податки, в тому числі податок на землю, що підтверджується відповідною довідкою ДПІ у Яворівському районі Львівської області від 03.06.2013р. (копія додається).

Разом з тим, відповідач визнає, що, відповідно до ч. 8 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, затвердженого Постановою КМУ від 22.01.1996 р. №118 (зі змінами та доповненнями), у разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. З листа від 07.07.2005 р. № 5486 Держпідприємництва України вбачається, що у свідоцтві про держреєстрацію проставляється первинна дата реєстрації. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, всі права й обов'язки колишньої юридичної особи, без зміни величини (п. 2 ст. 108 ЦК).

Крім того, виходячи із змісту норм законодавства України, що було чинним на час внесення змін до установчих документів позивача, перереєстрація підприємств мала місце при зміні місця знаходження, директора підприємства, одного з засновників, розміру статутного фонду, будь-яких змін в тексті статуту підприємства та в інших випадках. Тобто, дана дія не могла суттєво впливати на майнові та корпоративні права юридичної особи. В тогочасному законодавстві застосовувалися два поняття: перереєстрація і припинення юридичної особи. Поняття «перереєстрація» введено пунктом 15 Положення «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. N 276, згідно якого перереєстрація проводилась в разі зміни: назви суб'єкта підприємницької діяльності; форми власності; організаційної форми суб'єкта підприємницької діяльності в порядку, встановленому для їх реєстрації. У разі зміни власника (власників) суб'єкта підприємницької діяльності, якщо це не призвело до зміни форми власності, перереєстрація не проводилась. Тобто, підприємство не припиняло свого існування, а лише перереєстровувалось, що підтверджується і тим фактом, що код ЗКПО 13798927, який є індивідуальним для кожного підприємства, при цьому не змінювався.

Поняття припинення юридичної особи введено ст. 37 Цивільного Кодексу Української РСР від 18.07.1963 р., в якій зазначено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Тобто, при припиненні юридичної особи виникають обставини, коли або немає правонаступників (ліквідація), або є правонаступники (реорганізація), які мають інші коди ЗКПО. Поняття перетворення в законодавстві до 2004 року (до моменту введенням в дію нового Цивільного кодексу України) не існувало. Однак, відповідач будує свою правову позицію саме на даному понятті.

Згідно ст. 83 Цивільного кодексу України, якою визначено організаційно - правові форми юридичних осіб, юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України «Про господарські товариства», до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України «Про господарські товариства», товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Як видно з аналізу установчих документів позивача, протоколу загальних зборів, Мале приватне підприємство-фірма «Глудно» з моменту своєї реєстрації мало статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, тобто воно фактично було товариством з обмеженою відповідальністю, але, оскільки на момент реєстрації 13.06.1991р. такого поняття, як «господарські товариства» не було, бо не було відповідного закону, його назвали Мале приватне підприємство-фірма «Глудно», а з прийняттям відповідного Закону України «Про господарські товариства» 19.09.1991 року, з'являється це поняття, і фірма «Глудно» перереєстровується в ТзОВ фірма «Глудно». Тобто ТзОВ фірма «Глудно» не змінювало своєї організаційно-правової форми, а лише змінило своє найменування, як того вимагало тогочасне законодавство.

Підтвердженням факту первинної реєстрації ТзОВ фірма «Глудно» 13.06.1991р., на той час з найменуванням Мале приватне підприємство-фірма «Глудно», є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТзОВ фірма «Глудно» від 08.05.2013р., виданий державним реєстратором, довідка Головного управління статистики у Львівській області АА722076 від 12.12.2012р. з Єдиного державного реєстру підприємств України (ЄДРПОУ), а також Розпорядження Шевченківської районної адміністрації Виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів №243 від 01.03.1995р. «Про державну перереєстрацію Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Глудно», згідно якого фірмі «Глудно» було видано Свідоцтво про державну перереєстрацію господарського формування №13798927.

Крім того, згідно пп.7.2. Статуту Малого приватного підприємство-фірма «Глудно» від 13.06.1991р., припинення діяльності підприємства проводиться за ухвалою його правління, яке визначає порядок та строки його проведення. Слід звернути увагу на те, що Мале приватне підприємство-фірма «Глудно» ніколи не приймало такого рішення про припинення діяльності, що підтверджується свідченням учасників процесу, а також відсутністю відповідних належних та допустимих доказів.

Також, згідно ч.2 ст.104 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, юридична особа є такою, що припинила своє існування, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Однак, в Єдиному державному реєстрі відсутній запис про припинення діяльності фірми «Глудно», натомість, як видно з Витягу з Єдиного державного реєстру, фірма «Глудно» створена 13.06.1991р. і діє на час розгляду справи. Одночасно, ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, що відповідає обставинам справи.

Отже, всі ці обставини підтверджують той факт, що ТзОВ фірма «Глудно» було створене 13.06.1991р. і існує на час розгляду справи, ніколи не припиняло своєї діяльності і з 04.08.1993 року постійно користується наданою їй земельною ділянкою.

Також, відповідач в обґрунтування своєї позиції зазначає, що частиною 1 ст. 149 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування. Пункт 2 цієї ж статті вказує на те, що вилучення земельної ділянки провадиться за згодою землекористувача. Однак, всупереч вимогам суду, відповідачем не наведено будь-яких обставин, а також належних та допустимих доказів, якими би підтверджувалось наявність обставин вилучення у позивача земельної ділянки для суспільних та інших потреб.

Одночасно, відповідач звертає увагу на те, що статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що документом, який засвідчує право постійного користування земельною ділянкою є Державний акт. Порядок оформлення та видачі державних актів регулюється Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, яка затверджена наказом Держкомзему від 04.05.1999р. № 43. Вказана Інструкція не передбачає внесення будь - яких змін до державних актів стосовно зміни власника або назви власника земельної ділянки. Відповідач вважає, що право постійного користування земельною ділянкою припинилося при реорганізації позивача, оскільки ст. 92 ЗК України унеможливлює перебування земель комунальної власності у постійному користуванні товариств з обмеженою відповідальністю, якою передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". Однак, ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 року, що підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005.

Крім того, при прийнятті Львівською міською радою спірної ухвали, не було додержано вимог ст.ст. 140-149 Земельного кодексу України, щодо підстав та порядку припинення права користування земельною ділянкою.

Вичерпні підстави припинення права користування земельними ділянками передбачені ст. 141 Земельного кодексу України, якою такої підстави припинення права користування на земельну ділянку, як втрата чинності рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, зазначеним Кодексом не передбачено. Подібну позицію висловив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 8 Постанови від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно з якою, при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Також, при прийнятті оскаржуваної ухвали Львівською міською радою не було взято до уваги рішення Конституційного суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення: пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.

Цю ж позицію висловив Пленум Вищого Господарського Суду України в Постанові «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011р. №6, де зазначено, що:

пп. 2.7. Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". Однак, ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р. (див. Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005).

пп.2.8. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Також, при прийнятті оскаржуваної ухвали порушений порядок припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Таким чином, Львівською міською радою при прийнятті Ухвали №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. не було дотримано вимог норм чинного законодавства України, що регулюють відповідні правовідносини.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України способом захисту прав на земельну ділянку є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України в судовому порядку визнаються незаконними.

Також, під час судового розгляду справи позивач неодноразово звертався до відповідача з запитанням, чому в спірній ухвалі Львівської міської ради №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. замість адреси розташування земельної ділянки в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників вказано вул. Конвеєровиробників, припускаючи, що ця ухвала стосується зовсім іншої земельної ділянки, а, отже, відповідно, немає підстав для спору. На вказане питання представник відповідача визнав наявність помилки, однак, не підтвердив належними доказами вжиття належних заходів щодо її виправлення.

В своєму відзиві відповідач зазначає, що у законі передбачено, що рішення виконкому з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень. Однак, відповідачем не враховано пп.7 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.05.2009р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), де вказано, що ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, відповідач не виконав свої обов'язки при підготовці своєї Ухвали №825, не з'ясував чи припинило свою діяльність Мале приватне підприємство фірма «Глудно», подав запит в орган статистики з вищезазначеними недоліками, що унеможливило отримання належної відповіді, хоча Головне управління статистики у Львівській області не здійснює державної реєстрації підприємств, оскільки не є реєструючим органом, а відтак, не може надавати офіційних відповідей про стан діяльності того чи іншого підприємства, про що воно зазначило в своєму листі №18-02/196 від 28.05.2012р., не подав запит до органу, який здійснював державну реєстрацію підприємства і до державного реєстратора, як того вимагає діюче законодавство України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», самостійно скасував Розпорядження міської адміністрації Львівської міської ради народних депутатів від 04.08.1993 року № 858, а не звернувся з цим питанням до суду.

Про правильність таких тверджень говорить й той факт, що цю позицію підтримують треті особи (в своїх письмових поясненнях): Головне управління статистики у Львівській області, Відділ Держземагенства у місті Львові та Державний реєстратор реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, а Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради не з'явилось в судові засідання на вимогу суду, не надало документів, на підставі яких приймалася спірна ухвала.

З викладеного випливає обґрунтований висновок про те, що вищевказана Ухвала №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. порушує права і законні інтереси позивача, не відповідає чинному законодавству України, а відтак підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Також, відповідач у відзиві наголошує, що згідно законодавчих приписів ст. 12 Земельного кодексу України та п.п.34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження щодо розпорядження землями міста належать до виключних повноважень Львівської міської ради та не властиві суду. Однак, вищезазначені норми чинного законодавства України не підлягають до застосування при вирішенні спору в частині позовних вимог щодо визнання (поновлення) права постійного користування позивачем земельною ділянкою, оскільки у позові йдеться не про надання позивачу такого права, яке позивачем було набуто раніше у встановленому чинним законодавством України порядку, а про відновлення такого, що було порушено неправомірними діями відповідача.

Судом встановлено, що вичерпні підстави припинення права користування земельними ділянками передбачені ст. 141 Земельного кодексу України, однак, такої підстави припинення права користування на земельну ділянку, як скасування рішення органу державної влади чи місцевою самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, зазначеним Кодексом не передбачено.

Виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що Львівська міська рада, прийнявши Ухвалу №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р., позбавила позивача права користування земельною ділянкою, яке було набуто останнім на законній підставі, порушивши тим самим чинне законодавство України.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, або у зв'язку з порушенням землекористувачем норм земельного законодавства до вказаних правовідносин не можуть застосовуватись, оскільки ТзОВ фірма «Глудно» жодних порушень законодавства не допускало, а також добровільно не відмовлялося від права користування вищезгаданою земельною ділянкою.

Слід враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначаються статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України, що підтверджується п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», де зазначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

Оскільки відповідач не визнає право позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 5,6 га у Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, зареєстрованого 27.10.1993 року у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 1-3, № 1, таке право має бути поновлено судом.

Також, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року N 284.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а також уточнено (зменшено) позовні вимоги, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Глудно» (с. Новий Яр, Львівська обл.) до Львівської міської ради (м. Львів), третьої особи 1 - Відділу Держземагенства у м. Львові (м. Львів), третьої особи 2 - Головного управління статистики у Львівській області (м. Львів), третьої особи 3 - Державного реєстратора реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (м. Львів), третьої особи 4 - Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради (м. Львів), третьої особи 5 - Державного реєстратора реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області (м. Новояворівськ, Львівська обл.) про визнання недійсною та скасування Ухвали Львівської міської ради №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р. та визнання (поновлення) права постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ № 31006001, зареєстрованого 27.10.1993 року у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 1-3, № 1 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію №10058765 від 04.06.2013 року на суму 6882,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Уточнені (зменшені) позовні вимоги - задоволити.

2. Визнати недійсною та скасувати Ухвалу Львівської міської ради №825 «Про втрату чинності розпорядження в.о. голови міської адміністрації від 04.08.1993 року № 858 та Державного акта на право постійного користування землею» від 29.09.2011р.

3. Визнати (поновити) за Товариством з обмеженою відповідальністю - фірма «Глудно» право постійного користування земельною ділянкою площею 5,6 га в Рясненському промвузлі по вул. Конвеєробудівників.

4. Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1 код ЄДРПОУ 04055896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Глудно» (81051, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Новий Яр, приміщення ДП НДП «Екотрансенерго», код ЄДРПОУ 13798927) 6882 (шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

5. Наказ видати в порядку статті 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.08.2013 року.