Ухвала

від 19.08.2013 по справі 2а-12783/12/0170/28

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12783/12/0170/28

19.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 2а-12783/12/0170/28 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко Г.Б. ) від 03.06.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-600" (вул. Бородіна, 20, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.13р. задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-600" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 30.10.2012 р. № 0008662204.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-600" (м. Сімферополь, вул. Бородіна, 20, код ЄДРПОУ 05465643) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 598,22 грн. (Одна тисяча п'ятсот дев'яносто вісім гривень 22 копійки) шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферпополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-600" (м. Сімферополь, вул. Бородіна, 20, код ЄДРПОУ 05465643) судові витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи у розмірі 9 501,00 грн. (Дев'ять тисяч п'ятсот одна гривня 00 копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферпополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПМК-600" (далі - позивач, ТОВ "СПМК-600") звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 30.10.2012 р. № 0008662204.

У період з 28.09.2012р. по 04.10.2012р. посадовими особами відповідача проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "СПМК-600" по взаємовідносинам з ТОВ "Промпроектбуд" за червень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 11.10.2012 р. №7419/22-3/05465643. (а.с.31-35) (далі - акт перевікри)

За висновками перевірки встановлено порушення позивачем: пп.14.1.185 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 2 кварталі 2011 року на загальну суму 694 878,00 грн., в результаті чого донараховано податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на загальну суму 159 822,00 грн.

За результатами акту перевірки відповідачем 30.10.2012 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0008662204, згідно з яким донараховано податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на загальну суму 159 822,00 грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби (п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби (пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Згідно п. 79.2 ст.79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то, відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 ГК України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; здійснюється суб'єктами підприємництва для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6-138.9, пп. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, згідно з пп. 138.1.1, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п. 140.2-140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пп. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами. (п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України)

У якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з постачання товарів позивачем надані документи бухгалтерської та податкової звітності.

Між ТОВ "СПМК-600" (Покупець) та ТОВ "Промпроектстрой" (Постачальник) укладений договір постачання від 25.06.2011р. №25-06/11 про придбання позивачем у вказаного контрагента товарів: електроустаткування, електроматеріалів, будматеріалів, станків (в асортименті та по ціні, узгодженій та вказаній в накладних постачальника.

На виконання умов вказаного договору протягом червня 2011 року сторонами підписані накладні на загальну суму 833 854,02 грн., а саме: податкова накладна від 29.06.2011 р. №80 на загальну суму 321 242,65 грн., в тому числі ПДВ - 53 540,44 грн.; видаткова накладна від 29.06.2011 р. № 629/01 на загальну суму 321 242,65 грн., в тому числі ПДВ - 53 540,44 грн.; податкова накладна від 29.06.2011 р. № 81 на загальну суму 4 076,16 грн., в тому числі ПДВ - 679,36 грн.; видаткова накладна від 29.06.2011 р. № 629/02 на загальну суму 4 076,16 грн., в тому числі ПДВ - 679,36 грн.; податкова накладна від 29.06.2011 р. № 82 на загальну суму 35 283,60 грн., в тому числі ПДВ - 5 880,60 грн.; видаткова накладна від 29.06.2011 р. № 629/03 на загальну суму 35 283,60 грн., в тому числі ПДВ - 5 880,60 грн.; податкова накладна від 29.06.2011 р. № 83 на загальну суму 57 315,74 грн., в тому числі ПДВ - 9 552,62 грн.; видаткова накладна від 29.06.2011 р. № 629/04 на загальну суму 57 315,74 грн., в тому числі ПДВ - 9 552,62 грн.; податкова накладна від 29.06.2011 р. № 84 на загальну суму 91 777,31 грн., в тому числі ПДВ - 15 296,22 грн.; видаткова накладна від 29.06.2011 р. № 629/05 на загальну суму 91 777,31 грн., в тому числі ПДВ - 15 296,22 грн.; податкова накладна від 29.06.2011 р. № 85 на загальну суму 131 892,76 грн., в тому числі ПДВ - 21 982,13 грн.; видаткова накладна від 29.06.2011 р. № 629/06 на загальну суму 131 892,76 грн., в тому числі ПДВ - 21 982,13 грн.; податкова накладна від 29.06.2011 р. № 86 на загальну суму 192 265,80 грн., в тому числі ПДВ - 32 044,30 грн.; видаткова накладна від 29.06.2011 р. № 629/07 на загальну суму 192 265,80 грн., в тому числі ПДВ - 32 044,30 грн. (а.с.58,59,61,62,64,65,67,68,70,7173,74,76,77)

Оплата придбаного товару на зазначену суму, в тому числі ПДВ, підтверджується відповідними платіжними дорученнями та відповідними банківськими виписками, а саме: платіжне доручення від 11.07.2011 р. № 69 на загальну суму 321 242,65 грн., в тому числі ПДВ - 53 540,44 грн. та банківська виписка з особового рахунку ТОВ "СПМК-600" за 11.07.2011 р.; платіжне доручення від 25.07.2011 р. № 385 на загальну суму 4 076,16 грн., в тому числі ПДВ - 679,36 грн. та банківська виписка з особового рахунку ТОВ "СПМК-600" за 25.07.2011 р.; платіжне доручення від 25.07.08.2011 р. № 386 на загальну суму 35 283,60 грн., в тому числі ПДВ - 5 880,60 грн. та банківська виписка з особового рахунку ТОВ "СПМК-600" за 25.07.2011 р.; платіжне доручення від 28.07.2011 р. № 87 на загальну суму 176 568,50 грн., в тому числі ПДВ - 29 428,08 грн. та банківська виписка з особового рахунку ТОВ "СПМК-600" за 29.07.2011 р.; платіжне доручення від 04.08.2011 р. № 416 на загальну суму 91 777,31 грн., в тому числі ПДВ - 15 296,22 грн. та банківська виписка з особового рахунку ТОВ "СПМК-600" за 04.08.2011 р.; платіжне доручення від 29.07.2011 р. № 89 на загальну суму 192 265,80 грн., в тому числі ПДВ - 32 044,30 грн. та банківська виписка з особового рахунку ТОВ "СПМК-600" за 01.08.2011 р.; платіжне доручення від 25.07.2011 р. № 384 на загальну суму 12 640,00 грн., в тому числі ПДВ - 2 106,67 грн. банківська виписка з особового рахунку ТОВ "СПМК-600" за 25.07.2011 р.(а.с.79,81,83,84,86,88)

Колегія суддів враховуючи викладене вказує, що первинними документами бухгалтерського обліку підтверджено фактичне здійснення сторонами умов угоди.

Щодо зазначення податковим органом в акті перевірки про ненадання позивачем до перевірки довіреностей, за якими ТОВ "СПМК-600" одержувало товари від ТОВ "Промпроектбуд", відповідно з пунктом 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318), при відпуску цінностей довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Отже, законодавство передбачає оформлення довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей у постачальника лише у одному примірнику, який залишається у постачальника. Зазначена вище Інструкція не передбачає обов'язку отримувача ТМЦ оформляти більше ніж один примірник довіреності або залишати себе копію, тому вимога податкового органу про надання для перевірки довіреностей, за якими ТОВ "СПМК-600" одержувало товари від ТОВ "Промпроектбуд" є безпідставною.

Стосовно висновку податкового органу, що операції з придбання товару не підтверджені товарно-транспортними накладними, які повинні підтверджувати отримання товару з перевезення, не відповідають дійсності.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Більш того, складання ТТН не є обов'язковим у разі здійснення перевезень власними силами без залучення перевізника.

Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).

Отже на перевезення, які здійснюються власними силами підприємства без залучення перевізника, вимоги вказаного Наказу №363 не розповсюджуються.

Більш того, сам по собі факт відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними.

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження відсутності реального виконання умов договору та права на формування податкового кредиту є необґрунтованими, оскільки відсутність товарно-транспортної накладної, за умови наявності інших первинних документів, та відсутності у даному випадку підстав для оформлення товарно-транспортних накладних, не може бути беззаперечним доказом обґрунтованості викладених висновків відповідача.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 18.04.2012 р. у справі К/9991/74763/11, від 02.02.2012 р. у справі К-20170/09.

Також судова колегія приймає до уваги висновки проведеної по справі судово-економічної експертизи від 20.05.2013 р. №15/13, відповідно до якої даними бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "СПМК-600" підтверджується фактичне здійснення фінансово-господарських операцій позивачем та ТОВ "Промпроектбуд" в червні 2011 року щодо придбання товарів на загальну суму 833 854,02 грн., в тому числі вартість без ПДВ - 694 878,35 грн. та ПДВ - 138 975,67 грн. та повної оплати вартості придбаних товарів в липні-серпні 2011 року.

Щодо використання позивачем товарів у господарській діяльності.

На вартість реалізації товарів, що придбані у ТОВ "Промпроектбуд", позивачем нараховано дохід та податкові зобов'язання. Оскільки витрати, пов'язані з придбанням електротоварів, повністю підтверджені первинними документами, то заниження об'єкту оподаткування та податку на прибуток не підтверджено. Розбіжність із визначенням суми податку на прибуток підприємств з актом перевірки складає 159 822,00 грн. за рахунок заниження на думку відповідача прибутку, що підлягає оподаткуванню у розмірі 694 878,00 грн. в результаті заниження витрат, які правомірно сформовані позивачем.

Таким чином, використання позивачем товарів, отриманих від ТОВ "Промпроектбуд", в господарській діяльності підтверджується документами первинного та регістрами бухгалтерського та податкового обліку (договори, головні книги, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, оборотно-сальдові відомості по рахункам, договори, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, виписки банку, та інше).

Також експерт у висновку проведеної судово-економічної експертизи від 20.05.2013р. №15/13 вказує, що заниження податку на прибуток в сумі 159822,00 грн. документами бухгалтерського і податкового обліку позивача не підтверджено.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.13р. по справі № 2а-12783/12/0170/28 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко