Постанова

від 22.08.2013 по справі 826/5796/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2013 року № 826/5796/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк електроніки" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000592201, №0000602201 від 21.12.2012 р. ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк електроніки», (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000592201, №0000602201 від 21.12.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» (код ЄДРПОУ 37740366) за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності, в силу чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, у зв'язку з чим, судом за згодою сторін було ухвалено продовжувати розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість ТОВ «Парк електроніки» при взаємовідносинах з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» (код ЄДРПОУ 37740366) за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р., за результатами якої відповідачем було складено Акт №834/22-10/35018886 від 22.10.2012 р. (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, позивачем порушено вимоги:

- п.138.1 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та ст.626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1, 2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, та занижено податок на прибуток в сумі 27 378 грн. за другий квартал 2012 року;

- п. 198.6 ст.198, п. 200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України та ст.626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1, 2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, та занижено податок на додану вартість за квітень 2012 року на суму 26 074 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.11.2012 р.:

- №0000592201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 34 223 грн. (у т.ч. 27 378 грн. за основним платежем та 6 845 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0000602201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32 593 грн. (у т.ч. 26 074 грн. за основним платежем та 6519 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк електроніки» зареєстровано Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.08.2009 р., 07.09.2009 р. зареєстровано платником податку на додану вартість, основними видами діяльності позивача, згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зокрема, є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту та неспеціалізована оптова торгівля.

З матеріалів справи вбачається, що за період, що перевірявся, ТОВ «Парк електроніки» здійснювало господарські правовідносини з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» (код ЄДРПОУ 37740366), яке, на думку відповідача, має ознаки фіктивності.

Судом встановлено, що між ТОВ «Парк електроніки» (Покупець) та ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» (Продавець) було укладено договір № 1-0401/12 від 02.04.2012 р., згідно з умовами якого, Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар - комп'ютерну та цифрову техніку, комплектуючі до неї, найменування, одиниця виміру, кількість та ціна якого вказується у накладних. Також між тими ж сторонами укладено договір б/н від 12.04.2012 р. купівлі-продажу комп'ютерної та цифрової техніки, комплектуючих до неї.

За результатами виконання своїх зобов'язань ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» було надано позивачу видаткові накладні №309 від 27.04.2012 на загальну суму з ПДВ 18 209,00 грн., №306 від 24.04.2012 на загальну суму з ПДВ 67 797,91 грн., №305 від 27.04.2012 на загальну суму з ПДВ 44 229,88 грн., №28-0401 від 28.04.2012 на загальну суму з ПДВ 26 209,75 грн.

ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» було виписану на адресу позивача податкові накладні: №108 від 28.04.2012 на суму ПДВ 4368,29 грн., №86 від 27.04.2012 на суму ПДВ 3034,83 грн., №85 від 27.04.2012 на суму ПДВ 7371,65 грн., №65 від 24.04.2012 на суму ПДВ 11299,63 грн.

Судом встановлено, що зазначені документи містили всі реквізити, передбачені для первинних документів, що не заперечувалось відповідачем.

ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» на час існування спірних правовідносин був зареєстрований платником податку на додану вартість, відповідно до Свідоцтва №200006232 від 17.10.2011 р.

Здійснення позивачем оплати за отриманий товар за вищезазначеними договорами підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками, дослідженими судом.

Згідно з дослідженою судом наданою позивачем податковою декларацією з ПДВ з додатками, зокрема, в розрізі контрагентів, господарсько-фінансові операції позивача із ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що зазначений вище контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає висновки Акту перевірки щодо порушення позивачем вимог Цивільного кодексу України, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вищевказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави чи таких, які свідчать про порушення інших норм Цивільного кодексу України.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Позивачем надано суду докази використання придбаного за вказаними договорами у власній господарській діяльності. Так, згідно видаткових накладних, разхунків на оплату, податкових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, вбачається, що придбана у ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» комп'ютерна та цифрова техніка, комплектуючі до неї були реалізовані іншим контрагентам позивача (ОСОБА_1, ДП «Будівельно-монтажне управління державного управління справами», ТОВ «Етиленсервіс», ТОВ «Архітектурне мистецтво», ОСОБА_2, ТОВ «ЛРП Україна ПАМ»).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу, що висновків про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України податковий орган дійшов на підставі акту ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС від 03.07.2012 №440/22-317/37740366 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» (код за ЄДРПОУ 37740366) щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.04.2012 по 30.04.2012. З приводу зазначеного суд приймає до уваги наступне.

Згідно абзацу 2 пункту 3 розділу І "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" (№984 від 22.12.2010; далі - Порядок), акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно абзацу 3 пп.5.2. п.5. розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Суд звертає увагу, що посилань на порушення податкового законодавства саме позивачем та обставини вчиненого порушення зазначений Акт перевірки не містить. Також відповідачем не надано доказів визнання недійсними вищевказаних договорів між позивачем та ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» чи доказів притягнення посадових осіб позивача чи вказаного контрагента за порушення вимог законодавства при здійснення господарської діяльності.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог п.138.1 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та ст.626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1, 2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, що спричинило заниження податку на прибуток в сумі 27 378 грн. за другий квартал 2012 року, а також п. 198.6 ст.198, п. 200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України та ст.626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1, 2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, що спричинило заниження податку на додану вартість за квітень 2012 року на суму 26 074 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Позивачем надано суду достатні докази в обґрунтування позовних вимог.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк електроніки» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 21.11.2012 р. №0000592201, №0000602201.

3. Судові витрати в сумі 668,16 грн. (шістсот шістдесят вісім гривень шістнадцять копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк електроніки» (ідентифікаційний код 36630156) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко