Постанова

від 29.08.2013 по справі 820/5837/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 серпня 2013 р. справа № 820/5837/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого -Судді Архіпової С.В.

при секретарі - Пєнцові М.В.,

за участю: представників позивача - Межирицький А.О.,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Система-производство" до Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень , В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Система-производство» звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача - Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби , правонаступником якого на час розгляду справи є Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, та просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000172202 від 04.03.2013р. та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000182202 від 04.03.2013р.

В обґрунтування заявленого позову зазначив, що згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0000172202 від 04.03.2013р. позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 461929,0 грн. (в тому числі за основним платежем - 409878,0 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями - 52051,0 грн.). Згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000182202 від 04.03.2013р. позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 467073,0 грн. (в тому числі за основним платежем 373658,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 93415,0 грн.).

Позивач вважає оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, виходячи із доводів, що викладені в позовній заяві. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити, керуючись наступним.

Так, судом встановлено, що фахівцями ДПІ в Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС в січні-лютому 2013 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Сторас-М» (код ЄДРПОУ 37263363) за період з 01.07.2011р. по 31.03.2012р. За наслідками проведеної перевірки складено акт від 08.02.2013р. № 592/22-206/32235462 (а.с. 21-33 том 1), згідно висновків якого встановлено порушення п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Сторас-М» на суму 405878,0 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року на суму 42018,0 грн., IV квартал 2011 року на суму 155657,0 грн., І квартал 2012 року на суму 208203,0 грн.; порушення п. 185.1 ст. 185, ст., ст. 186,187, п. 188.1 ст. 188, ст. 196, ст., ст. 197, 198, 199 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість, чим занижено податок на додану вартість на суму 373658,20 грн., в тому числі за вересень 2011 року на суму 40016,0 грн., жовтень 2011 року на суму 78796,0 грн., листопад 2011 року на суму 23420,20 грн., грудень 2011 року на суму 33137,60 грн., січень 2012 року на суму 34085,20 грн., лютий 2012 року на суму 23143,20 грн., березень 2012 року на суму 141060,0 грн.; порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «Сторас-М», внаслідок чого вказані операції є нікчемними.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення № 0000172202 від 04.03.2013р. (а.с. 8 том 1), згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 461929,0 грн. (в тому числі за основним платежем - 409878,0 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями - 52051,0 грн.), а також податкове повідомлення-рішення № 0000182202 від 04.03.2013р. (а.с. 9 том 1), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 467073,0 грн. (в тому числі за основним платежем 373658,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 93415,0 грн.).

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень, а також необхідність визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість, нарахування штрафних санкцій, відповідач виходив з того, що податковими органами встановлено відсутність ТОВ «Сторас-М» за податковою адресою. За висновками податкових органів документів, які підтверджують фінансово-господарську діяльність ТОВ «Сторас-М» надано не було, що, за висновком податкових органів, свідчить про їх відсутність, а також нереальність здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сторас-М».

Підсумовуючи зібрану інформацію та беручи до уваги, що у перевіреному періоді позивач укладав з ТОВ «Сторас-М» господарські договори, відповідач дійшов висновку про їх нікчемність та, відповідно, відсутність у позивача законних підстав щодо формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, а також заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Проте суд з такими висновками відповідача не погоджується та зазначає, що судовим розглядом встановлено укладення позивачем (покупець) та ТОВ «Сторас-М» (постачальник) договору постачання від 01.09.2011р. № 01-09/11 (а.с. 34-37 том1), згідно якого ТОВ «Сторас-М» зобов'язувався передати у власність позивача продукцію, згідно визначеної специфікації до договору, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити вказану продукцію. Позивачем до матеріалів справи надано належним чином засвідчену копію вказаного договору, який викладено у формі єдиного письмового документа, підписано обома сторонами та скріплено їх печатками. Підстав щодо сумнівів у достовірності вказаного договору у суду не виникає.

Щодо продукції, яка продавалася за зазначеним договором, судом з матеріалів справи встановлено, що її найменування, кількість та асортимент було визначено згідно специфікацій №№ 1-32 (а.с. 39-71 том 1).

Фактичне постачання товару підтверджується копіями рахунків-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, наявність яких та їх належне документальне оформлення сторонами у справі не заперечується.

В зв'язку із здійсненим господарськими операціями ТОВ «Сторас-М» на адресу позивача виписано податкові накладні , які також містять всі необхідні визначені законодавством реквізити. Факт оплати за поставлений товар підтверджується виписками установи банку про рух коштів на рахунках.

Також судом встановлено, що придбані позивачем у ТОВ «Сторас-М» матеріальні цінності в подальшому були використані позивачем у власній господарській діяльності під час виконання замовлень за контрактами, укладеними позивачем з замовниками (а.с. 225-249 том 2).

Таким чином, доводи відповідача про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Сторас-М» не впливає на визначення реальності вчинених між позивачем та даним контрагентом господарських операцій.

Доводи про нереальність здійснення зазначених операцій не підтверджується зібраними у справі доказами та обґрунтовуються відповідачем лише інформацією викладеною в актах та довідках за наслідками перевірок ТОВ «Сторас-М», складених податковими органами.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні спірних угод дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом, при виконанні вимог ст. 11 КАС України, не виявлено.

Судом встановлено, що позивачем отримано від його контрагента належним чином оформлені податкові накладні на весь обсяг поставленого товару, які оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами з урахуванням суми ПДВ та у безготівковому порядку.

Факт належної оплати позивачем отриманого товару та послуг сторонами у справі не заперечується.

При цьому покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця, а наявність порушення ведення бухгалтерського обліку, вимог податкового обліку або інші порушення умов ведення господарської діяльності контрагента не може бути підставою для позбавлення права добросовісного платника податку на додану вартість на віднесення сплачених ним у ціні наданих послуг (поставленого товару) відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту за умови, що він виконав усі передбачені законом умови щодо цього.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Аналогічні положення містяться в п. 2.2 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

Частиною 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Аналогічні положення містяться в п. 2.4 розділу 2 зазначеного вище Положення.

Досліджені судом первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зокрема мають обов'язкові реквізити: найменування платника податків та його контрагента, назву документа, дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, відповідачем в акті перевірки від 08.02.2013р. № 592/22-206/32235462 не спростовується достовірність відомостей, що містяться у первинних документах, наданих до перевірки та, в подальшому, до суду.

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем податковий кредит в даній справі сформований на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально та є належним чином виконані, та в подальшому правомірно відповідні суми заявлені до бюджетного відшкодування.

Так само в зв'язку з вищенаведеним необґрунтованими суд вважає доводи податкового органу про наявність порушення позивачем вимог п.п. 138.4 ст. 138 ПК України, який передбачає, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Оскільки висновки відповідача щодо відсутності реального характеру угод, за якими позивачем сформовано витрати, передбачені ст. 138 ПК України спростовано доказами, зібраними у справі, відсутніми є підстави вважати необґрунтованим формування позивачем вказаних витрат. Інших доводів, крім наведених, відповідач на обґрунтування своєї правової позиції стосовно порушення вимог п.п. 138.4 ст. 138 ПК України не наводить.

Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що відповідно до приписів ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, у той час як позивачем подано переконливі докази в обґрунтування своєї позиції, з аналізу яких судом зроблено вичерпні висновки.

В зв'язку з наведеним суд відзначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача з урахуванням наведеної норми, суд дійшов висновку, що відповідачем при їх прийнятті, невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим такі рішення підлягають скасуванню.

Згідно ч. 1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8, 11, 94, 104, 159, 160-162 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Система-производство» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,- задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000172202 від 04.03.2013р.;

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000182202 від 04.03.2013р.;

Стягнути з державного бюджету (п/р 31217206784011 УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Система-производство» (код ЄДРПОУ 32235462) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2295,0 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 02 вересня 2013 року.

Головуючий суддя (підпис) С.В. Архіпова