cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"22" серпня 2013 р. Справа № 911/2915/13
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп», с.Мархалівка
Товариства з обмеженою відповідальністю «Кравцівка Агро», смт.Шевченкове
про стягнення 82601,78 грн.
Суддя А.Кошик
за участю представників:
від позивача - Грищенко О.М.
від відповідача-1 - не з'явився;
від відповідача-2 - не з'явився;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (далі - відповідач 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кравцівка Агро» (далі - відповідач 2) про стягнення 82 601,78 грн. заборгованості, з яких 53 194,00 грн. пеня, 9 334,85 грн. 3%-річних, 20 072,93 грн. інфляційних збитків, а також понесені судові витрати: судовий збір в сумі 1 720,50 грн. та послуги адвоката в сумі 4 000,00 грн.
Провадження у справі №911/2915/13 порушено відповідно до ухвали суду від 30.07.2013 року та призначено справу до розгляду на 13.08.2013 року.
08.08.2013 року до Господарського суду Київської області від відповідача 1 - ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» надійшов відзив, в якому відповідач позов визнає та зазначає, що не в змозі сплати наявну заборгованість у зв'язку із скрутним фінансовим становищем та просить суд розглядати справу без участі його представника.
Відповідач 2 - ТОВ «Кравцівка Агро», належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 13.08.2013 року без поважних причин не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 22.08.2013 року.
В судовому засіданні 22.08.2013 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
В судове засідання 22.08.2013 року представники відповідачів не з'явились, відповідач-2 відзив на позов не надав, вимоги суду не виконав.
Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання суд вважає за можливе розглядати справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.
17 січня 2008 року між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «КРАВЦІВКА АГРО», був укладений Договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х, відповідно до умов викладених в ньому.
У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «КРАВЦІВКА АГРО» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х від 17 січня 2008 року, ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення із ТОВ «КРАВЦІВКА АГРО» суми заборгованості та пені, штрафу, 3%-річних та інфляційних витрат за період із 16 жовтня 2008 року по 02 березня 2009 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х від 17 січня 2008 року.
За наслідками розгляду позовної заяви ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» було прийнято Рішення Господарського суду Харківської області від 09 червня 2009 року у справі №55/59-09 про задоволення позову ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ».
Судом встановлено, що зобов'язання ТОВ «КРАВЦІВКА АГРО» перед ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» згідно Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х від 17 січня 2008 року у повному обсязі та належним чином не виконані.
Згідно частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до частини другої статті 35 цього ж кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Системний аналіз вище зазначених норм права свідчить, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Абзац 1 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.
Належне виконання грошових зобов'язань Покупцем забезпечено згідно п. 5.3.1. Договору у вигляді сплати пені в розмірі 0,25%, але не більше розміру встановленого законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Також, даним пунктом Договору для Покупця встановлено відповідальність за порушення терміну оплати у вигляді штрафу в розмірі 30% вартості Договору за кожний факт порушення терміну платежу.
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України не розповсюджується на порядок нарахування неустойки (штрафних санкцій) за прострочення виконання зобов'язань за даним договором.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова від 23.01.2012 року у справі № 37/64). Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення ВСУ, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова від 23.01.2012 року у справі № 37/64).
За таких обставин суд встановив факт наявності права кредитора - ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» нараховувати та стягувати з боржника пеню, 3%-річних та інфляційні витрати згідно Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х від 17 січня 2008 року за період існування заборгованості за отриманий товар, тобто за час існування боргу.
Судом встановлено, що 15 листопада 2012 року між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» було укладено Угоду №15-11/12-24 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України). Розділом 1 даної Угоди, встановлено, що Первісний кредитор (ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ») відступає Новому кредитору (ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»») право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАВЦІВКА АГРО» (код ЄДРПОУ 33970799), зобов'язання щодо сплати пені, 3% - річних та інфляційних витрат за період із 10 червня 2009 року по 15 листопада 2012 року, набутих ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» на підставі Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х від 17 січня 2008 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «КРАВЦІВКА АГРО» грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х від 17 січня 2008 року.
На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» було передано Позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання Відповідачем-2 обумовленого зобов'язання. У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» повідомленням від про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило ТОВ «КРАВЦІВКА АГРО» про зазначені вище обставини.
За Угодою №15-11/12-24 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, позивач одержує право замість ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» вимагати від відповідача-2 сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.
Згідно з статтею 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 511 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з пунктом 1 частини першої стаття 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом перевірено та встановлено, що відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор передав новому кредиторові документи які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка є важливою для їх здійснення, та згідно частини другої статті 518 Цивільного кодексу України боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, дослідивши умови укладеної сторонами угоди та враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за укладеною угодою (про заміну кредитора у зобов'язанні) відбулася заміна нового кредитора у розумінні пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України з дотриманням порядку такої заміни, що відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України свідчить про перехід прав до нового кредитора у зобов'язані, позивача у даній справі.
Згідно з статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Відповідач всупереч положень вищезазначених статей, доказів повної чи часткової оплати боргу суду не надав.
Згідно з статями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Таким чином, судом встановлено, що позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 Цивільного кодексу України.
За розрахунком позивача станом на день розгляду справи сума нарахованої пені за період з 10.06.2009 року по 15.11.2012 року становить 53 194 грн., збитки від інфляції з червня 2009 року по вересень 2012 року складають 20 072,93 грн., 3% річних за період з 10.06.2009 року по 15.11.2012 року складають 9 334,85 грн.
Розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначені вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 пені у сумі 1 000,00 грн. суд зазначає наступне.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою №15-11/12-24 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 15 листопада 2012 року, 21 грудня 2012 року між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (Кредитор) та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (Поручитель) було укладено Договір поруки №21-12-2012-26, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАВЦІВКА АГРО» (код ЄДРПОУ 33970799) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру пені у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та Угоди, передбаченою ст. 2 цього Договору (надалі іменується «основний договір»). - пункт 1.1. Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору поруки, під основним договором в цьому Договорі розуміють Угоду №15-11/12-24 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України) від 15 листопада 2012 року, укладену згідно Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК03/01/08-Х від 17 січня 2008 року.
Судом встановлено, що відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується частковою сплатою суми пені у сумі 1 000 грн.
У разі порушення боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися з вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором (п. 4.1. Договору поруки).
За змістом п. 6.1. Договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.
Статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
В силу приписів статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Положеннями статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Таким чином, господарським судом встановлено, що зобов'язання щодо сплати розміру інфляційних витрат за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу повинно бути виконано солідарно Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАВЦІВКА АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП».
За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в сумі 4 000,00 грн.
На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано договір №25-1/03 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25 березня 2013 року, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 27.06.2013 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009 року, оригінал платіжного доручення на суму 4 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 року передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 року).
Таким чином, понесені позивачем витрати за адвокатські послуги в сумі 4 000 грн. згідно договору №25-1/03 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25 березня 2013 року адвокату Грищенко О.М. є адвокатськими витратами відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, а згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує за рахунок іншої сторони адвокатські витрати.
Витрати за розгляд справи, а також витрати на оплату послуг адвоката відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів солідарно.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу ГПК України, господарський суд,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАВЦІВКА АГРО» (63601, Харківська обл., смт. Шевченкове, вул. Харківська, 2, кв. 1, код ЄДРПОУ 33970799) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, код ЄДРПОУ 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, оф. 23, код ЄДРПОУ 38039872) 1 000 грн. пені, 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору та 4 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАВЦІВКА АГРО» (63601, Харківська обл., смт. Шевченкове, вул. Харківська, 2, кв. 1, код ЄДРПОУ 33970799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, оф. 23, код ЄДРПОУ 38039872) 52 194 грн. пені, 9 334,85 грн. 3% річних та 20 072,93 грн. інфляційних витрат.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Кошик А.Ю.
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 22.08.2013 |
Оприлюднено | 03.09.2013 |
Номер документу | 33228999 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Кошик А.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні