Постанова

від 28.08.2013 по справі 922/2018/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2013 року Справа № 922/2018/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Євтушенку В.В.

за участю представників:

позивача - Тамазликара Л.Й., довіреність без номера від 27.05.2013 р.

відповідача - Чуб Л.Т., довіреність № 1 від 27.01.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2289 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі № 922/2018/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія", м. Харків

до приватного сільськогосподарського підприємства "Феона", смт. Білий Колодязь Вовчанського району Харківської області

про стягнення 98 590,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Феона", в якому ( з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог № 114 від 10.06.2013 р.) просить суд стягнути з відповідача 98590,77 грн., в тому числі: 74 787,00 грн. заборгованості по оплаті поставленого за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 товару; 351,49 грн. процентів за користування товарним кредитом; 7388,50 3% річних за період з 01.01.2010 р. по 17.04.2013 р.;10470 інфляційних за період з 01.01.2010 р. по 17.04.2013 р.;5 593,60 грн. пені за період з 01.01.2010 р. по 07.06.2010 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі № 922/2018/13 (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 74 787,00 грн. заборгованості, 351,49 грн. процентів за користування товарним кредитом; 7388,50 -3% річних 10470 грн. інфляційних, 5 593,60 грн. пені та 1971,82 грн.витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції частково не погодився та подав на нього апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення змінити в частині стягнення 7388,50 грн 3% річних, стягнувши з відповідача 66787 грн. суми основного боргу, 297,55 грн. процентів за користування товарним кредитом, 1000 грн. пені та 3552,00 грн. інфляційних.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції при стягненні з відповідача 74 787,00 грн. заборгованості по оплаті поставленого за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 товару не врахував здійснену відповідачем поставку позивачу за договором купівлі-продажу № 31-01-2013/1 товару- насіння еспрацету у кількості 2 т. на суму 8000 грн., який останнім сплачено не було, а тому на думку відповідача заборгованість, що підлягає стягненню з нього слід зменшити на 8000 грн. до 66 787 грн. та відповідно зменшити нараховані на заборгованість проценти за користування товарним кредитом-до 297,55 грн., пені -до 1000 грн. та інфляційних -3552,00 грн.

Також відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції в порушення ч. 2 статті статті 625 Цивільного кодексу України стягнув з нього 3% річних за наявності передбачених в пункті 2.7. договору від 07 травня 2009 року № 213 поцентів за користування товарним кредитом.

Окрім цього в апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про надання відстрочки виконання рішення до 15 грудня 2013 року, у зв'язку з тим, що він є сільськогосподарським підприємством, яке має сезонний дохід від діяльності, пов'язаної із збиранням врожаю, реалізація якого можлива лише після його збирання, обробки, видержування у відповідних умовах та перерахування грошових коштів з боку переробних виробничих підприємств, які в свою чергу одержуть грошові кошти від торговельної діяльності.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу та клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги щодо зменшення заборгованості відповідача по оплаті поставленого за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 товару на 8000 грн. у зв'язку з поставкою позивачу товару за іншим договором купівлі-продажу № 31-01-2013/1, оскільки між сторонами не укладалось угоди про зарахування цієї вимоги.

Крім цього позивач вказує не безпідставність доводів апеляційної скарги щодо неправомірного стягнення судом 3% річних на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та процентів за користування товарним кредитом, оскільки 3% річних є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, а проценти за користування товарним кредитом відповідно до статей 536, 694 Цивільного кодексу України є платою за користування чужими грошовими коштами, а тому їх одночасне нарахування не суперечить чинному законодавству.

Також позивач заперечує проти клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення, оскільки він не заявляв цього клопотання під час розгляду справи в суді першої інстанції, а відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.Вказує на скрутний фінансовий стан підприємства.

В судовому засіданні було оголошено перерву з 14.08.2013 р. до 10 год, 00 хв. 16.08.2013 р. для надання відповідачем доказів на підтвердження його клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції,07.05.2009р. між позивачем -Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" та відповідачем -Приватним сільськогосподарським підприємством "Феона" було укладено договір купівлі-продажу на умовах товарного кредиту № 213, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а саме: насіння вівса "Райдужний", еліта у кількості 5,5т., насіння еспарцету у кількості 3,0т., насіння ячменю ярового "Водограй", 1-ї репродукції у кількості 11,470т., насіння ячменю ярового "Казковий", 1-ї репродукції у кількості 11,470т., насіння ячменю ярового "Вакула", еліта у кількості 26,5т., а відповідач - прийняти та оплатити його на умовах даного договору.( а.с. 16-17)

Відповідно до розділу 2 договору загальна сума договору складає 120 915,00грн., остаточна сума визначається по видатковим накладним (рахункам-фактур). Відповідач розрахунки за товар здійснює на підставі рахунків, пред'явлених позивачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Дата кінцевого розрахунку за поставлений товар визначена сторонами 31.12.2009р., за наданий кредит нараховуються проценти в розмірі 0,01% суми договору за кожен місяць відстрочки, сума процентів сплачується одночасно з розрахунком за товар.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується відповідачем в апеляційній скарзі, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 120 915,00грн., що підтверджується копіями накладних № 200 та № 201 від 07.05.09р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серія ЯОВ № 051925 від 07.05.09р., оформленими належним чином та наявними у матеріалах справи( а.с. 18-20).

Як зазначає позивач, відповідач на підставі накладної на повернення № 46 від 30.09.09р. повернув частину товару на суму 1 904,00грн. Таким чином, позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 119 011,00грн.

Колегія суддів зазначає, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 2.6. договору відповідач зобов'язався оплатити поставлений позивачем товар до 31.12.2009 р.

Однак відповідач своє зобов'язання по оплаті поставленого за договором товару не виконав.

21.12.2012р. між сторонами було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог № ЗЗОВ-21-12-2012/1, відповідно до умов якої суму боргу за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 було зменшено на 44 224,00грн. ( а.с. 25-26).

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування.Для зарахування достатньо заяви однієї із сторін.

Таким чином, враховуючи вказану угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог № ЗЗОВ-21-12-2012/1, несплаченою відповідачем за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 залишилась сума боргу в розмірі 74 787,00грн.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України серед способів захисту прав суб'єктів господарювання передбачено примусове виконання обов'язку в натурі.

Зважаючи на наведені обставини та норми, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 74 787,00 грн. заборгованості по оплаті поставленого за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 товару.

При цьому колегія суддів відхиляє як безпідставне посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарський суд першої інстанції при визначенні суми заборгованості за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 не врахував здійснену відповідачем поставку позивачу за договором купівлі-продажу № 31-01-2013/1 товару- насіння еспрацету у кількості 2 т. на суму 8000 грн., оскільки сторонами відповідно до наведених норм статті 601 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 203 Господарського кодексу України не робилось заяв та не укладалось угод про зарахування вказаної суми, а тому і зобов'язання відповідача за договором купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 на вказану суму не припинялось.

Щодо стягнення з відповідача 351,49 грн. процентів за користування товарним кредитом; 7388,50 3% річних за період з 01.01.2010 р. по 17.04.2013 р.;10470 інфляційних за період з 01.01.2010 р. по 17.04.2013 р.;5 593,60 грн. пені за період з 01.01.2010 р. по 07.06.2010 р. колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення, виходячи з наступного.

Як було наведено вище, сторони в пункті 2.7 договору купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 передбачили, що за наданий товарний кредит нараховуються проценти в розмірі 0,01% суми договору за кожен місяць відстрочки.

Як правильно послався господарський суд першої інстанції, включення до умов договору плати за товарний кредит не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Зважаючи на наведене, враховуючи наявність несплаченої відповідачем у встановлений строк заборгованості, позовні вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, позивач виконав свій обов'язок по договору з поставки товару відповідачу, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар у встановлені договором строк, що останнім не було здійснено.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настаються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.5.2 договору купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 сторони погодили, що у разі порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов'язань, визначених цим договором, останній сплачує позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч.3 цієї статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня)яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період , за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування позивачем відповідачу пені в розмірі 5 593,60 грн. за період з 01.01.2010 р. по 07.06.2010 р. відповідає вимогам ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та умовам договору купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 .

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином позивач правомірно на підставі зазначеної статті нарахував відповідачеві три відсотки річних в сумі 7 388,50грн. та інфляційні в сумі 10 470,18грн.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарський суд першої інстанції неправомірно стягнув з нього на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних за наявності в п. 2.7 договору купівлі-продажу від 07 травня 2009 року № 213 умови про сплату процентів за користування товарним кредитом.

Колегія суддів зазначає, що 3% річних, стягнення яких передбачено ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України є видом відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, тоді як проценти за користування чужими грошовими коштами, що передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України мають іншу правову природу, оскільки не є видом відповідальності, а є платою за користування чужими грошовими коштами.

Тому одночасне нарахування 3% річних та процентів за користування товарним кредитом не суперечить чинному законодавству.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Розглянувши заяву відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду, колегія суддів залишає її без задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд , який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, поставнови, змінити спосіб і порядок виконання рішення.

Вищий господарський суд в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9«Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» роз'яснив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан , ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до прийняття постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання відповідної постанови має міститися в її резолютивній частині.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після прийняття постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

В судовому засіданні 14.08.2013 р. оголошувалась перерва для надання відповідачем доказів на підтвердження його клопотання про надання відстрочки

виконання рішення суду, в тому числі щодо його скрутного фінансового стану.

В обґрунтування клопотання відповідач надав копію рішення апеляційного суду Харківської області від 18.08.2013 р. за позовом Маля О.М. до ПСП «Феона» про визнання права власності на автомобілі та витребування майна з чужого незаконного володіння та зустрічним позовом ПСП «Феона» до Маля О.М. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, а також довідку відповідача № 37 від 17.07.2013 р. про знаходження на його балансі сільськогосподарської техніки та копію статистичного звіту про наявність сільськогосподарської техніки.

Відповідач посилається на те, що вказаним рішенням суду визнано право власності на сільськогосподарську техніку та автотранспортні засоби, що знаходяться на його балансі за іншою особою, у зв'язку з чим він втратив всю сільськогосподарську техніку, яка необхідна йому для збирання врожаю.

Однак, вказані документи не підтверджують скрутного фінансового стану відповідача, який не дозволяє чи утруднює виконання рішення суду та можливості отримання доходу для його виконання лише від збирання врожаю.

Натомість позивачем в обґрунтування своїх заперечень проти вказаного клопотання надано докази його скрутного фінансового стану: копія балансу(звіту про фінансовий стан) та копія звіту про фінансови результати, з яких вбачається наявність у нього за перше півріччя збитку на суму 1 602 000 грн.

Таким чином, відповідачем не надано доказів на підтвердження виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у встановлений строк, тоді як через скрутний фінансовий стан позивача відстрочка виконання рішення суду порушує його матеріальні інтереси.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі № 922/2018/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 28.08.2013 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н.В.