Рішення

від 28.08.2013 по справі 1522/974/2012

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/603/13

Справа № 1522/974/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2013 року , Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого судді - Турецького О.С.,

при секретарі - Гасуляк С.Г.,

за участю позивача - ОСОБА_1, представників відповідача - Мастістого І.А., Астафурова С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського комерційного підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, уточненим 07.11.2012 року, про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував наступним.

06 квітня 2011 року на підставі власної заяви про прийняття на посаду начальника юридично - правового відділу, та наказу по підприємству від 06 квітня 2011 року № 14-П позивач був прийнятий на посаду начальника відділу юридично-правової та кадрової роботи в Одеське комерційне підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» (далі - ТОВ «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ») по строковому трудовому договору терміном на два місяці.

20 червня 2011 року генеральний директор підприємства ОСОБА_4 запропонував позивачу написати заяву про звільнення за власним бажанням по причині незгоди позивача по факту грубого порушення законодавства про працю, відносно робітників підприємства, які не були належним чином оформлені.

20 червня 2011 року позивачем була написана заява про звільнення за власним бажанням, цього ж дня був виданий наказ про звільнення позивача з посади начальника відділу юридично-правової та кадрової роботи в Одеському комерційному підприємстві у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ».

Трудова книжка позивачу була повернута Головою товариства ОСОБА_5 21 червня 2011 року, при цьому у трудовій книжці був відсутній запис про трудову діяльність ОСОБА_1 на вищезгаданому підприємстві. Керівником підприємства ОСОБА_4 було відмовлено позивачу у видачі копії наказу про звільнення та довідки про середню заробітну плату за час роботи на підприємстві.

На час звільнення з позивачем не був проведений розрахунок, зокрема не була виплачена заробітна плата за час його роботи на підприємстві за квітень-червень 2011 року.

Генеральний директор підприємства ОСОБА_4 повідомив, що розрахунок з позивачем буде проведений 07.07.2011 року під час виплати заробітної плати працівникам підприємства.

07 липня 2011 року головний бухгалтер підприємства ОСОБА_6 відмовила позивачу у виплаті заборгованості по заробітній платі, пояснюючи це вказівкою генерального директора підприємства ОСОБА_4 та відсутністю будь-яких документів які підтверджують факт знаходження в трудових відносинах позивача на підприємстві.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати відповідача вчинити певні дії, встановити факт його знаходження у трудових відносинах з відповідачем, про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач уточнений 07.11.2012 року позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представники відповідача заперечували проти задоволення уточненого позову та просили суд відмовити у його задоволенні, до суду надали заперечення на позов.

З'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, та правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, вислухавши учасників цивільного процесу, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, дослідивши матеріали справи, надавши їм правову оцінку, суд вважає, що у позові слід відмовити з наступних підстав.

Як випливає з матеріалів справи, 06.04.2011 року ОСОБА_1 на ім'я генерального директора Одеського комерційного підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» написав заяву про прийняття на посаду начальника відділу юридично-правової та кадрової роботи з 06.04.2011 року до 06.06.2011 року роботу.

06.04.2013 року було підготовлено наказ про прийняття ОСОБА_1 на вказану вище посаду, але голова Одеського комерційного підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» ОСОБА_5 не затвердив проект наказу і не надав згоди на призначення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу юридично-правової та кадрової роботи.

Так, згідно повноважень закріплених у підпункті 6.8.6. Статуту ТОВ «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ»: «Заступники Генерального директора Товариства, головний бухгалтер Товариства, керівники структурних підрозділів та провідні спеціалісти призначаються на посаду і звільняються з посади - Генеральним директором за погодженням з Головою Товариства».

Судом у судовому засіданні встановлено, що наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 в книзі наказів по підприємству не реєструвався, копія наказу до бухгалтерії не направлялася. Також позивач не реєструвався в книзі обліку виходів на роботу працівників підприємства, в табелях обліку робочого часу та у відомостях нарахування та видачі заробітної плати ОСОБА_1 не значиться.

У відповідності до ст. 29 КЗпП України: «до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови/праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами та проінструктувати працівника з техніки безпеки виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони».

Умови допущення до роботи, встановлені ст. 29 КЗпП не виконані, Позивач не знайомився з умовами праці та своїми посадовими обов'язками, не ознайомлювався з правилами внутрішнього трудового розпорядку, робочого місця йому не виділялось.

Положення про відділ юридично-правової та кадрової роботи та Посадова інструкція начальника відділу окреслюють чітке коло посадових обов'язків.

В матеріалах справи відсутні відомості про ознайомлення Відповідачем з посадовими обов'язками начальника відділу, зокрема про це свідчить той факт, що на посадовій інструкції начальника відділу відсутній підпис Відповідача, які і на положенні про відділ юридично-правової та кадрової роботи.

Позивач також не надав відомостей, які б свідчили про виконання саме посадових обов'язків, покладених на начальника відділу.

Згідно акту перевірки № 15-01-062/0293 від 10.08.2011 року, проведеної Територіальною інспекцією праці в Одеській області, ініційованої за зверненням ОСОБА_1 не виявлено жодних порушень трудового законодавства з боку Відповідача по відношенню до Позивача та не встановлено факту наявності трудових відносин Позивача з Відповідачем.

Територіальною інспекцією праці в Одеській області не підтверджено наявність трудових відносин ОСОБА_1 з Одеським комерційним підприємством у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ».

Крім того, прокуратурою Малиновського району м. Одеси також не знайдено підтверджень доводів ОСОБА_1 щодо наявності трудових відносин між ним та Відповідачем, викладених в його зверненні.

Вищенаведені обставини дають підстав вважати, що між Відповідачем на Позивачем трудових правовідносини не існувало.

Так, характерними рисами трудових відносин, які відрізняють їх від інших, насамперед, - цивільно-правових правовідносин є те, що робітник дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку, і повинен виконувати роботу, визначену його посадовими обов'язками, а роботодавець повинен сплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Обставини, які б свідчили саме про виконання доручень в рамках трудових відносин, як-то: ознайомлення Позивача з правилами внутрішнього трудового розпорядку та слідування їм, ознайомлення з посадовими обов'язками, проведення інструктажу з правил охорони праці, та саме головне - доказів систематичного виконання трудових обов'язків, а не епізодичних доручень в матеріалах справи відсутні і Позивачем не надані.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України вказано, що трудовий договір вважається укладеним тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які є штатними працівниками ТОВ «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ», не підтвердили той факт, що ОСОБА_1 фактично був допущений до роботи на Одеському комерційному підприємстві у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ».

Учасниками трудових відносин є робітник та роботодавець. Трудові відносини виникають на підставі трудового договору. Поняття трудового договору визначене в ст. 21 КЗпП України, де зазначено, що «трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.».

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.».

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 фактичний допуск до роботи може бути прирівняний до укладення трудового договору тільки у тому разі, якщо робітник допущений до роботи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Також слід зазначити наступне, відповідно до ч. 1. ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, у вимозі про встановлення факту перебування у трудових відносинах слід відмовити за спливом строку встановленого для звернення до суду, оскільки з відповідною позовною вимогою Позивач звернувся до суду лише 17.01.2012 року, в той час як про порушення (на думку Позивача) свого права він заявив до територіальної інспекції праці ще 07.07.2011 року. Тобто з часу, коли Позивач заявив про порушення свого права до моменту подання позову до суду пройшло більш ніж 6 місяців.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 , встановлені статтями 228 та 223 КЗпПУ строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеського комерційного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» зобов'язати відповідача вчинити певні дії, встановити факт його знаходження у трудових відносинах з відповідачем, про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні задоволенню не підлягають.

Також, Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 р. (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, пункт 4 Постанови передбачає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно Позивачевам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У відповідності до п. 9 Постанови, розмір відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачам моральних і фізичних страждань, з урахуванням їх характеру і тривалості, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках.

Позивач до суду не надав жодних доказів того, що діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, а тому заявлена вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеського комерційного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118-119, 208-209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Одеського комерційного підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди- залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.С.Турецький

28 серпня 2013 року