Постанова

від 24.11.2006 по справі 6/530ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/530ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24.11.06                                                                                 Справа № 6/530ад.

Суддя господарського суду Луганської області Василенко Т.А., при розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Приватного підприємства «Амбасадор», м. Луганськ

про стягнення  1 709 грн. 09 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –Щербакові Ю.В., дов. № 03-01/4436 від 19.09.06.;

від відповідача –Калашников С.О. - директор;

В судовому засіданні 02.11.2006. було оголошено перерву до 24.11.2006.

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення несплачених адміністративно –господарських санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005 рік в розмірі  1 709 грн. 09 коп.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 1 вересня 2005 року, до початку  діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України,  вирішуються відповідним господарським  судом  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

Тому,  та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснюється  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву, за якими позовні вимоги не визнає, посилаючись, зокрема, на те, що створення робочого місця для інваліда здійнюється на ідставі Положення про робоче місце інваліда, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995., відповідно до якого атестація робочого місця для інваліда здійснюється спеціальною атестаційною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядуохоронпраці, спілкою ілвалідів та іншіх.

Відповідач зазначає, що дійсно у 2005 році на підприємстві не працювало жодного інваліда, оскільки починаючи з лютого 2005 року підприємство створювало робоче місце для працевлаштування, яке після узгодження з необхідними органами було створено 01.04.2005 року, а починаючи з червня 2005 року відповідач систематично надавав до центру зайнятості звіти форми №-ПН, де зазначав необхідність в працевлаштуванні 1 інваліда, тсакож відповідачем Були направлені відомості щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда  у Обласний центр професійної медицини і соціальної реабілітації інвалідів та Голові міського товариства інвалідів «Промінь».

Також відповідач вважає, що позивачем невірно здійснений розрахунок штрафноїсанкції за несворення робочого місця для інваліда за весь 2005 рік, оскільки фактично таке місце було створене з 01.04.2005 р. і сума санкцій повинна складати 427 грн. 27 коп.

          Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення.

Під час попереднього розгляду справи, сторони подали заяву про перехід до судового розгляду, вказана заява була судом задоволена.

Сторони не досягли примирення.

Дослідивши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників сторін,  суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 286 від 28.09.05., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.05 за № 1442/11722 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна), затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.04 № 338,  за 2005 рік (а. с. 11) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу – 11 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –37,6 тис. грн. Фактично на підприємстві відповідача  у 2005 році не був працевлаштований жодний інвалід у зв'язку з чим за розрахунком позивача відповідач перерахувати  штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі  1 709 грн. 09 коп.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2005 році у розмірі 1 709 грн. 09 коп.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві та наведених вище.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями),  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.                           

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом по підприємству №6 від 01.02.2005., відповідач, в особі директора, наказав здійснити атестацію одного робочого місця для інваліда та призначив відповідну комісію, а також визначив необхідність залучення до атестації відповідних фахівців.

Відповідно до протоколів №1 та №2 від 01.04.2005. атестаційної комісії за участю відповідних спеціалістів, на підприємстві було створене робоче місце для працевлаштування інваліда та рекмоендовано проведення атестації робочого місця вже зайнятого інвалідом.

Про створення робочого місця для інваліда, відповідачем були направлені відомості до Обласного центру професійної медицини і соціальної реабілітації інвалідів та Міського товариства інвалідів «Промінь».

В той же час, починаючи з червні 2005 року, відповідач систематично надавав до місцевого центру зайнятості звіти форми 3-ПН (щомісячно) з позначкою, щодо необхідності у працевлаштуванні 1 інваліда (у графі 4 звіту, підкреслюючи категорію «інваліди»), що підтверджується довідкою Луганського міського центру зайнятості № 01/07-2320 від 29.05.2006. та копіями звітів;

Однак, визначеними вище органами, інваліди не направлялись на працевлаштування до відповідача. Безпосередньо інваліди не звертались до відповідача для працевлаштування,  та їм не було відмовлено у працевлаштуванні.

З огляду на викладене, слід визначити, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України).  Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів які бажають працевлаштуватись та у задоволені позову слід відмовити.

 Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Згідно ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що повний текст постанови буде виготовлений та підписаний протягом 5 днів.

          На підставі викладеного, ст. 218 ГК України, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 121,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

      п о с т а н о в и в :

  У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 27.11.2006.

Суддя                                                                                                        Т.А.Василенко

Спеціаліст                                                                                         Т.В.Шкуть