Ухвала

від 29.08.2013 по справі 2а-312/10/1870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 року м. Київ К-36565/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010

у справі № 2а-312/10/1870

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001001702/0 від 23.09.2009.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.07.2007 по 30.06.2009 та складено акт № 555-1702/26001909811 від 17.09.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001001702/0 від 23.09.2009, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 15826, 08 грн.: 10550, 72 грн. основний платіж 5275, 36 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено неправомірно було сформовано позивачем податковий кредит за правочинами укладеними з Приватним підприємством „ГПТ" щодо перевезення вантажу та купівлі-продажу пестицидів, внаслідок чого було завищено податковий кредит на суму 10550,72 грн. за квітень 2008 року.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП „ГТП", оскільки відсутні всі первинні бухгалтерські документи про фактично виконані роботи.

За вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачу.

Відсутність ліценцій на господарську діяльність з надання послуг з перевезення вантажів не перешкоджає реальності виконання угоди.

Проте суди попередніх інстанцій оцінивши докази, зробили вірний висновок, що позивач не надав доказів купівлі товару та надання послуг з перевезення вантажу його контрагентом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 у справі № 2а-312/10/1870 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 у справі № 2а-312/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко