ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/4348/13-а
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.,
при секретарі - Пшенишному В.С.,
за участю:
представника позивача - Шапошника Р.Ф.,
представника відповідача - Голуб О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Фірма "Владлеон" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
25 березня 2013 року позивач ПП "Фірма "Владлеон" (далі за текстом - позивач, платник податків) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ (далі за текстом - відповідач, податковий, контролюючий орган) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 березня 2013 року № 0001722204.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на помилковість висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог пунктів 201.1 та 201.6 статті 201, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт". Позивач вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину порушення, які фактично не мали місця в його господарській діяльності. Разом із тим, позивач зазначає, що отримані ним на виконання договорів поставки продукції податкові накладні та первинні бухгалтерські документи оформлені належним чином та дають всі правові підстави для врахування сум, передбачених цими документами, при формуванні податкового кредиту підприємства-позивача.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, дії Кременчуцької ОДПІ вважає правомірними, а спірне податкове повідомлення-рішення - таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ході перевірки податковим органом встановлено заниження ПДВ за вересень 2011 року - грудень 2011 року на загальну суму 158419,00 грн. внаслідок віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за договорами поставки контрагентам, діяльність яких має ряд ознак фіктивності.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ПП "Фірма "Владлеон" 12 травня 1994 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 21075189) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, свідоцтво серії А00 № 127805 (том І а.с. 29). Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ та є платником ПДВ, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 26 вересня 2012 року № 200072238 серії НБ № 567600 (том І а.с. 32).
Відповідачем з 11 лютого 2013 року по 13 лютого 2013 року проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача по взаємовідносинам з ТОВ "Продсервіс 2012" (код 38066089), ТОВ "Самі Груп" (код 37026307), ТОВ "Леда-Ком" (код 37740565), ТОВ "Сі Гейт" (код 37265617), ТОВ "Всеукраїнська творча спілка" (код 32921777), ТОВ "Анві Продукт" (код 37106984), ТОВ "Арвет" (код 24370523), ТОВ "Стар Прайм" (код 37403093), ТОВ "Печерський міст ЛТД" (код 19015286), ПП "Дан-Кремінь" (код 35328465), ТОВ "Чєнгун" (код 36520455), ТОВ "Економ-Ресурс" (код 36581701), ТОВ "Імпекс Продгарант" (код 37142844), ТОВ "Верес Груп" (код 37400946), ТОВ "Спецпродсервіс" (код 37024734), ТОВ "ПГ "Інтексторг" (код 37144143), ТОВ "Реал Інвест" (код 36088493) за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2012 року, у зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 16 листопада 2012 року № 36066/10/22-112.
За результатами перевірки 13 лютого 2013 року складено акт № 363/22.4-09/21075189 (том І том І а.с. 16-27), в якому зафіксовано порушення позивачем пунктів 201.1 та 201.6 статті 201, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 158419,00 грн., в тому числі:
за вересень 2011 року - на 12545,00 грн.,
за жовтень 2011 року - на 17075,00 грн.,
за листопад 2011 року - на 33355,00 грн.,
за грудень 2011 року - на 7633,00 грн.,
за січень 2012 року - на 20474,00 грн.,
за лютий 2012 року - на 20804,00 грн.,
за березень 2012 року - на 9839,00 грн.,
за квітень 2012 року - на 11699 грн.,
за травень 2012 року - на 8329,00 грн.,
за червень 2012 року - на 8689,00 грн.,
за липень 2012 року - на 7704,00 грн.
На підставі акта перевірки від 13 лютого 2013 року № 363/22.4-09/21075189 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 березня 2013 року № 0001722204 (том І а.с. 12), яким позивачу збільшено зобов'язання з ПДВ на суму 158146,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 79073,00 грн.
ПП "Фірма "Владлеон", вважаючи висновки, викладені в акті перевірки від 13 лютого 2013 року № 363/22.4-09/21075189, упередженими, такими, що не відповідають фактичним обставинам та виходять за межі компетенції відповідача; не погоджуючись із позицією податкового органа щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій, вважає спірне податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, безпідставним, таким, що суперечить законодавству з питань оподаткування, обмежує та порушує права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняте без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого звернувся до суду з вимогою визнати протиправним та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення від 29 березня 2013 року № 0001722204.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 29 березня 2013 року № 0001722204, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновків податкового органа, що у свою чергу стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, стали відомості про те, що господарська діяльність контрагентів ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформований за рахунок вказаних підприємств податковий кредит позивача відповідачем правомірним не визнаний.
Як свідчать матеріали справи, між ПП "Фірма "Владлеон" (Покупець) та ТОВ "Стар Прайм" (Постачальник) 15 серпня 2011 року укладено договір поставки № 15-08 (том І а.с. 40-42) згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (Товар), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами в Рахунках-фактурах або Специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором.
На підставі Договору від 15 серпня 2011 року № 15-08 ТОВ "Стар Прайм" здійснено поставку, а позивачем оплачено та прийнято визначений у відповідних рахунках-фактурах товар згідно видаткових накладних. Належним чином завірені копії зазначених документів наявні в матеріалах справи (том І а.с. 43-102).
Копіями банківських виписок, які наявні в матеріалах справи (том І а.с. 103-137), підтверджено, що позивач оплатив визначений у видаткових накладних товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, а на підставі зазначених видаткових накладних належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, отримав товарно-матеріальні цінності у ТОВ "Стар Прайм".
Для документального оформлення угоди з поставки ТОВ "Стар Прайм" складено податкові накладні (том І а.с. 43-102). Суми ПДВ за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.
Судом встановлено, що транспортування товару за вказаним договором забезпечувалось вантажним транспортом, про що свідчать належним чином оформлені ТТН (том І а.с. 43-102). Даний факт не заперечувався сторонами в судовому засіданні та знайшов своє підтвердження у матеріалах справи.
Між ПП "Фірма "Владлеон" (Покупець) та ТОВ "Сі Гейт" (Постачальник) 02 липня 2012 року укладено договір поставки № СІ 107/2012 (том І а.с. 138) згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити комплектуючі та обладнання (Товар), партіями, в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами.
На підставі Договору від 02 липня 2012 року СІ 107/2012 ТОВ "Сі Гейт" здійснено поставку, а позивачем оплачено товар, визначений у відповідних рахунках-фактурах (том І а.с. 139-144.
Копіями банківських виписок, які наявні в матеріалах справи (том І а.с. 171-177), підтверджено, що позивач оплатив визначений у видаткових накладних товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, а на підставі видатковиих накладних (том І а.с. 139-144) отримав товарно-матеріальні цінності у ТОВ "Сі Гейт".
Для документального оформлення угоди з поставки ТОВ "Сі Гейт" складено податкові накладні (том І а.с. 139-144). Суми ПДВ за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.
Судом встановлено, що транспортування товару за вказаним договором забезпечувалось вантажним транспортом про що свідчать належним чином оформлені ТТН (том І а.с. 139-144) .
ПП "Фірма "Владлеон" (Покупець) та ТОВ "Леда-ком" (Продавець) 01 березня 2011 року укладено договір поставки № 01/0312 (том І а.с. 178) згідно умов якого Продавець поставляє Покупцю товар, а Покупець приймає та оплачує його.
На підставі Договору від 01 березня 2011 року № 01/0312 ТОВ "Леда-ком" здійснено поставку, а позивачем оплачено товар, визначений у рахунках-фактурах (том І а.с. 180-216).
Копіями банківських виписок, які наявні в матеріалах справи (том І а.с. 217-228), підтверджено, що позивач оплатив визначений у рахунках товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, а на підставі акта видаткових накладних (том І а.с. 180-216) отримав товарно-матеріальні цінності у ТОВ "Леда-ком".
Для документального оформлення угоди з поставки ТОВ "Леда-ком" складено податкові накладні (том І а.с. 180-216). Суми ПДВ за зазначеною податковою накладною включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.
Судом встановлено, що транспортування товару за вказаним договором забезпечувалось вантажним транспортом про що свідчать належним чином оформлені ТТН (том І а.с. 180-216). Даний факт не заперечувався сторонами в судовому засіданні та знайшов своє підтвердження у матеріалах справи.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт") підтверджується господарсько-правовими договорами, видатковими та податковими накладними, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, ТТН, банківськими виписками, платіжними дорученнями, актами прийому-передачі товару, у зв'язку із чим наявність наведених доказів суд вважає достатньою підставою для визнання факту придбання ТМЦ у ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт" реальним. Судом встановлено, що вищезазначені угоди з поставки виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.
Аналізуючи наявні у справі докази, надані на підтвердження правомірності здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку позивачем, суд дійшов висновку, що первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаного договору між позивачем та ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт", що стала підставою для формування податкового кредиту позивача, оформлена належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при її оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.
В ході судового розгляду встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач використовував придбаний у ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт" товар безпосередньо у власній господарській діяльності шляхом реалізації останнього іншим суб'єктам господарювання (том І а.с. 228-250, том ІІ а.с. 1-250, том ІІІ а.с. 1-250, том ІV а.с. 1-250), що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи. Зазначений факт судом оцінюється як логічний та послідовний з урахуванням того, що торгівля машинами та устаткуванням (КВЕД-2010 46.69) є одним з основних видів господарської діяльності підприємства позивача.
Судом встановлено, що ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт" на момент укладення договору та складення податкової накладної значилось у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, серед яких, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.
Таким чином, усі первинні документи складені контрагентами позивача ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт" з дотриманням вимог чинного законодавства та дають всі правові підстави для їх використання у бухгалтерському обліку ПП "Фірма "Владлеон".
Відповідно до вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) податком на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість отриманих товарів, є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання. У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Аналізуючи вищевикладене, та враховуючи факт правомірного отримання позивачем податкових накладних від своїх контрагентів на підтвердження підстав включення до складу податкового кредиту сум, передбачених цими документами, використання придбаного товару в господарській діяльності позивача, суд погоджується із правомірністю віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за господарськими операціями з ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт".
Суд вважає посилання податкового органу в акті перевірки на нікчемність правочинів, що укладені між позивачем та ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт" неправомірними, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року наголошено на наступному: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку із цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, згідно вимог частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.
Відповідачем не надано доказів, а так само не встановлено і судом, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт" правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Відповідачем також не обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є лише припущенням.
Крім того, посилання контролюючого органа на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку із чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Згідно вимог частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
31 січня 2011 року Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. У рішенні Верховного суду України у зазначеній справі зауважено, що у постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Приписами частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язано суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги Приватного підприємства "Фірма "Владлеон" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області від 29 березня 2013 року № 0001722204.
Стягнути на користь Приватного підприємства "Фірма "Владлеон" (ідентифікаційний код 21075189) з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38742715) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 03 вересня 2013 року.
Суддя А.О. Чеснокова
Суд | Полтавський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.08.2013 |
Оприлюднено | 05.09.2013 |
Номер документу | 33285153 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Полтавський окружний адміністративний суд
А.О. Чеснокова
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні