Постанова

від 04.09.2013 по справі 825/3127/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/3127/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача Карети О.О.,

представника відповідача Скепської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бард-Реал» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

15.08.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бард-Реал» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області від 06.03.2013: № 0001302200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 81 627,00 грн. та № 0001312200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 88 725,00 грн. (70 980,00 грн. за основним платежем та 17 745,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що на протязі вересня-грудня 2011 року останній мав господарські взаємовідносини з контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю БК «Київбудмонтаж» (далі - ТОВ «БК Київбудмонтаж») та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» (далі - ТОВ «Будівельне управління 26») з приводу надання послуг. Так, між позивачем та вищезазначеними контрагентами укладено ряд договорів щодо виконання оздоблювальних та ремонтних робіт на об'єкті замовника. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, видаткові накладні та банківські виписки. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 21.02.2013 № 475/22/35195103, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Державною податковою інспекцією у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС) проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності за вересень 2011 року в складі податкового кредиту операцій з ТОВ «БК Київбудмонтаж», з ТОВ «Будівельне управління 26» за жовтень 2011 року та в деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди з вищевказаними контрагентами, за результатами якої складено акт від 21.02.2013 № 475/22/35195103. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього на 70 980,00 грн., в тому числі за вересень 2011 року в сумі 62 480,00 грн., за жовтень 2011 року в сумі 8 500,00 грн.; пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, занижено податок на прибуток у загальній сумі 81 627,00 грн., у тому числі за 2-3 квартал 2011 року встановлено його заниження на суму 71 852,00 грн., за 2-4 квартал 2011 року в сумі 81 627,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 № 0001302200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 81 627,00 грн. та № 0001312200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 88 725,00 грн. (70 980,00 грн. за основним платежем та 17 745,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Також податковий орган посилається на 1. Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 20.04.2012 № 961/22-2/37143832 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БК Київбудмонтаж» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за квітень, серпень та вересень 2011 року, яким встановлено, що ТОВ «БК Київбудмонтаж» за податковою адресою згідно реєстрації не знаходиться. Не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «БК Київбудмонтаж» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Враховуючи те, що у ТОВ «БК Київбудмонтаж» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то ТОВ «БК Київбудмонтаж» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні пп.14.1.36 ПК України. ТОВ «БК Київбудмонтаж» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період квітень, серпень та вересень 2011 року. 2. Акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС від 02.12.2011 № 7974/7/07-020/36192653 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельне управління 26» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2011 по 31.10.2011, яким встановлено порушення ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ «Будівельне управління 26» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. ТОВ «Будівельне управління 26» є вигодо транспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодо формуючим суб'єктом та вигодо набувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна (+-0,5%), економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій, що вони здійснюють, - відсутня. В судовому засіданні представник відповідача підтримала вищезазначену позицію та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Позивач (код 35195103) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 16.07.2007, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 17.07.2007, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.38).

Згідно свідоцтва № 100260605 НБ № 227662 про реєстрацію платника ПДВ, позивач з 23.12.2009 є платником податку на додану вартість (а.с.39).

Відповідно до довідки АА № 818538 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель; 43.33 покриття підлоги й облицювання стін; 43.39 інші роботи із завершення будівництва; 43.91 покрівельні роботи; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 74.10 спеціалізована діяльність із дизайну (а.с.40).

Також, згідно ліцензії Серії АВ № 359203 державної архітектурно-будівельної інспекції, позивач займається будівельною діяльністю згідно з переліком (а.с.52).

ДПІ у м. Чернігові ДПС на підставі направлення від 08.02.2013 № 548, згідно із пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 07.02.2013 № 524, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності за вересень 2011 року в складі податкового кредиту операцій з ТОВ «БК Київбудмонтаж», з ТОВ «Будівельне управління 26» за жовтень 2011 року та в деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди з вищевказаними контрагентами, за результатами якої складено акт від 21.02.2013 № 475/22/35195103 (далі - акт перевірки) (а.с.14-35).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього на 70 980,00 грн., в тому числі за вересень 2011 року в сумі 62 480,00 грн., за жовтень 2011 року в сумі 8 500,00 грн.;

пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, занижено податок на прибуток у загальній сумі 81 627,00 грн., у тому числі за 2-3 квартал 2011 року встановлено його заниження на суму 71 852,00 грн., за 2-4 квартал 2011 року в сумі 81 627,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013:

№ 0001302200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 81 627,00 грн. (а.с.37);

№ 0001312200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 88 725,00 грн. (70 980,00 грн. за основним платежем та 17 745,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.36).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що позивачем укладено ряд договорів Генерального підряду, а саме:

28.01.2011 позивачем (Підрядник) укладено договір № 01-2011 з ТОВ «Ярославів Вал» (Замовник), відповідно до якого Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по виготовленню і монтажу ліпного декору згідно проектної документації на об'єкті Замовника: «Будівництво отельного комплексу по вул. Набережно-Крещатицькій, 1-А (Боричів спуск,13) житлового будинку з підземною автостоянкою і належними приміщеннями громадянського призначення по вул. Ігоревської, 14 в Подільському районі м. Києва» та здати їх результат Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його (а.с.173-175);

17.08.2011 між позивачем (Підрядник) та акціонерним товариством «Солді і Ко» (Замовник) укладено договір № 02-2011, відповідно до якого Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт згідно проектної документації на об'єкті Замовника за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 28/2 та здати їх результат Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його (а.с.197-199);

Також, позивачем (Підрядник) 01.09.2011 укладено договір № 03-2011 з Приватним акціонерним товариством «Українська горно-металургійна компанія» (Замовник), відповідно до якого Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по ремонту покрівлі адміністративної споруди з матеріалів Замовника на об'єкті за адресою м. Київ, вул. Лісна, 1-Д, а Замовник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його (а.с.182-184);

12.09.2011 позивачем (Підрядник) укладено договір № 04-2011 з ТОВ «Ярославів Вал» (Замовник), відповідно до якого Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт згідно проектної документації на об'єкті Замовника: «Будівництво отельного комплексу по вул. Набережно-Крещатицькій, 1-А (Боричів спуск,13) житлового будинку з підземною автостоянкою і належними приміщеннями громадянського призначення по вул. Ігоревської, 14 в Подільському районі м. Києва» та здати їх результат Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його (а.с.190-192).

На виконання умов вищезазначених договорів позивачем (Замовник) укладено ряд договорів Субпідряду, а саме: з ТОВ «БК Київбудмонтаж» (Підрядник) та ТОВ «Будівельне управління 26» (Субпідрядник):

01.09.2011 договір № 010911 з ТОВ «БК Київбудмонтаж» (а.с.99-101). Відповідно до вказаного договору Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по виготовленню і монтажу ліпного декору згідно проектної документації на об'єкті Замовника «Будівництво отельного комплексу по вул. Набережно-Крещатицькій, 1-А (Боричів спуск,13) житлового будинку з підземною автостоянкою і належними приміщеннями громадянського призначення по вул. Ігоревської, 14 в Подільському районі м. Києва» та здати їх результат Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його;

02.09.2011 договір № 020911 з ТОВ «БК Київбудмонтаж» (а.с.144-146). Відповідно до вказаного договору Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по ремонту покрівлі адміністративної споруди з матеріалів Замовника на об'єкті за адресою м. Київ, вул. Лісна, 1-Д, а Замовник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його;

05.09.2011 договір № 050911 та додаткове погодження з ТОВ «БК Київбудмонтаж» (а.с.154-156, 159). Відповідно до вказаного договору Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт згідно проектної документації на об'єкті Замовника за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 28/2 та здати їх результат Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його;

27.09.2011 договір № 270911 та додаткове погодження з ТОВ «Будівельне управління 26» (а.с.73-75, 79). Відповідно до вказаного договору Субпідрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по виготовленню і монтажу ліпного декору згідно проектної документації на об'єкті Підрядника «Будівництво отельного комплексу по вул. Набережно-Крещатицькій, 1-А (Боричів спуск,13) житлового будинку з підземною автостоянкою і належними приміщеннями громадянського призначення по вул. Ігоревської, 14 в Подільському районі м. Києва» та здати їх результат Підряднику, а Підрядник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його;

03.10.2011 договір № 031011 та додаткове погодження з ТОВ «Будівельне управління 26» (а.с.62-64,106). Відповідно до вказаного договору Субпідрядник зобов'язується виконати комплекс робіт згідно проектної документації на об'єкті Підрядника за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 28/2 та здати їх результат Підряднику, а Підрядник зобов'язується прийняти виконаний належним чином результат робіт та оплатити його;

Реальність виконання господарських операцій з ТОВ «БК Київбудмонтаж» та ТОВ «Будівельне управління 26» підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: додатками про перелік виконаних робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними, довідками про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/, актами прийому виконаних будівельних робіт, (а.с.65-72, 76-78, 80-89, 102-105, 107-143, 147-153, 157-158, 160-171).

Виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Ярославів Вал», ПАТ «Українська горно-металургійна компанія» та АТ «Солді і Ко» підтверджується актами прийому-передачі робіт, договірними цінами, актами приймання виконаних будівельних робіт, витягом з реєстру оплат замовниками позивача за вересень-жовтень 2011 року (а.с.176-181, 185-189, 193-196, 200-209), що в свою чергу підтверджує використання в господарській діяльності послуг, отриманих від ТОВ «БК Київбудмонтаж» та ТОВ «Будівельне управління 26».

Вказані операції належними чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується журналом-ордером і відомістю по рахунку 631 (а.с.61, 98).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеними контрагентами відповідач посилається на 1. Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 20.04.2012 № 961/22-2/37143832 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БК Київбудмонтаж» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за квітень, серпень та вересень 2011 року, яким встановлено, що ТОВ «БК Київбудмонтаж» за податковою адресою згідно реєстрації не знаходиться. Не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «БК Київбудмонтаж» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Враховуючи те, що у ТОВ «БК Київбудмонтаж» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то ТОВ «БК Київбудмонтаж» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні пп.14.1.36 ПК України. ТОВ «БК Київбудмонтаж» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період квітень, серпень та вересень 2011 року. 2. Акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС від 02.12.2011 № 7974/7/07-020/36192653 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельне управління 26» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2011 по 31.10.2011, яким встановлено порушення ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ «Будівельне управління 26» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. ТОВ «Будівельне управління 26» є вигодо транспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодо формуючим суб'єктом та вигодо набувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна (+-0,5%), економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій, що вони здійснюють, - відсутня (а.с.215-222).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Також, необхідно зазначити, що одним із контрагентів позивача оскаржені дії ДПІ у Печерському районі ДПС з приводу проведення зустрічної звірки ТОВ «БК Київбудмонтаж».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2012 задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «БК Київбудмонтаж» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за квітень, серпень та вересень 2011 року (223-226). Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2012 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2012 залишено без змін (227-232).

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача - ТОВ «Будівельне управління 26» та ТОВ «БК Київбудмонтаж» зареєстровані як юридичні особи та мають відповідні ліцензії на зайняття господарською діяльністю, пов'язаною із створенням об'єктів архітектури, що підтверджується матеріалами справи (а.с.53-55, 90-92).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини позивача з вищезазначеними контрагентами укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару (послуг), невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові ДПС не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1 750,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 750,00 грн., що підтверджується квитанцією № 118 від 09.08.2013 (а.с.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 1 750,00 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові від 06.03.2013 № 0001312200 та № 0001302200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бард-Реал» (код ЄДРПОУ 35195103) судовий збір в розмірі 1 750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 185, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко