Постанова

від 27.08.2013 по справі 804/10063/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 р. Справа № 804/10063/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судових засідань - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представників позивача - Черкасова А.А., Грек О.С.,

представника відповідача - Немченко К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флекс-Менеджмент» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Флекс-Менеджмент», звернувся до суду з позовом до Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.07.13 №0002142220, про визнання протиправними дії щодо здійснення в акті перевірки від 21.16.13 №2432/22-4/36053240 висновків про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 662, 655, 656 ЦКУ та про порушення п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.7, 201.4 і 201.10 ст. 201 ПКУ, а також щодо коригування показників податкової звітності ТОВ "ФЛЕКС-МЕНЕДЖМЕНТ" з ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь" та ПАТ "Царичанський завод мінводи", зроблених на підставі акту перевірки від 21.16.13 № 2432/22-4/36053240 в електронній базі даних деталізованої інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України та про зобов'язання відновити показники податкової звітності ТОВ "ФЛЕКС- МЕНЕДЖМЕНТ" з ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь" та ПАТ "Царичанський завод мінводи", зроблені на підставі акту перевірки в електронній базі даних. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними правові угоди і дані, вказані платником податків у податкових деклараціях. Відповідач в акті перевірки зазначає, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. В той же час в акті перевірки вказано протилежне - для перевірки надано договори, накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні та ін. Означені документи докладно описані та зазначено, що вони оформлені належним чином. Також безпідставними, на думку позивача, є доводи відповідача, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ УП «Укрпромресурс», адже в дійсності у позивача не було відносин з ТОВ "УП Укрпромресурс". В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених позові.

Відповідач, Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яка є правонаступником Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську, котра припинена за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 14.03.12, просила відмовити в задоволені позову. Мотиви незгоди зводяться до того, що податковим органом від ДПІ у Бабушкінському районі отримані акти перевірок контрагентів позивача ТОВ «Старт Д», та ТОВ «Ангстрем Континенталь», за якими встановлено відсутність виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності. На підставі вказаних актів відповідачем зроблений висновок, що правочини, укладені позивачем з вказаними підприємствами - контрагентами у відповідні періоди не спричинили реального настання правових наслідків, а тому є недійсними. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову з підстав, наведених в письмових запереченнях.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем на підставі наказу від 06.06.13 №647 та відповідно до п.79.2. ст.79, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ривс» за березень, квітень, травень, серпень 2012 року, ТОВ «Старт - Д» за лютий, березень 2012р., ТОВ «Ангстрем Континенталь» за липень, серпень, жовтень 2012р. Результати перевірки оформлені Актом від 21.06.13 №2432/22-4/35053240 (том 1 а.с.158-250, том 2 а.с.1-29). За висновками вказаного Акту проведеної перевіркою встановлено порушення позивачем: - ч.1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 662, 655, 656 ЦКУ в частині недотримання в момент здійснення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з ПАТ «Царичанський завод Мінводи"; - п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.. 198, п.200.1, п.201.7, п.201.4, п.201.10 ст.201 ПКУ внаслідок чого завищений податковий кредит за мазунко включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість ТОВ «Старт Д», ТОВ «Ангстрем Контіненталь» за лютий, березень, липень, серпень, жовтень, 2012р. на загальну суму 23 787,62 грн.

Вивченням змісту Акту перевірки судом встановлено, що наведені висновки зроблені відповідачем на підставі матеріалів перевірок ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.12 №7203/224/32694059 відносно ТОВ «Старт Д», від 21.12.12 №7208/224/33906299 відносно ТОВ «Ангстрем Континенталь», від 21.12.12 №7211/224/34914473 відносно ТОВ «Ривс», за якими не встановлено факту реального здійснення господарський операції, в тому числі з позивачем.

На підставі Акту перевірки позивача податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.07.13 №0002142220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 29 734,53 грн., в т.ч. за основним платежем 23 787,62 грн., за штрафними санкціями - 5 946,91 грн. (том. 1 а.с.11).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі таких висновків спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Як встановлено судом, визначена відповідачем завищеною сума податкового кредиту в розмірі 23 787,62 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту за лютий, березень, липень, серпень, жовтень 2012р. за взаємовідносинами з ТОВ «Старт Д» в сумі 5 324,79 грн. та з ТОВ «Ангстрем Контіненталь» в сумі 18462,84 грн.

Сторонами визнано, що податковий кредит в означеному розмірі сформований позивачем на підставі наявних договорів, актів виконаних робіт та податкових накладних від 16.02.12 №191, від 22.02.12 №192, від 30.03.12, від 31.07.12 №264, від 23.08.12 №345, від 03.08.12 №344, від 03.10.12 №430, від 04.10.12 №431, від 08.10.12 №432, від 10.10.12 №433, від 17.10.12 №434, від 26.10.12 №435, від 30.10.12 №436, які були досліджені перевіряючими в ході перевірки позивача, як і платіжні доручення, за якими розрахунки проведені позивачем у безготівковій формі згідно платіжним дорученням (а.с.170, 197). В матеріалах справи наявні копії означених первинних документів (а.с.74-95), судовим оглядом яких не виявлено недотримання в оформленні означених податкових накладних вимог ст.201 ПКУ, чітких зауважень з приводу оформлення зазначених податкових накладних з порушеннями ст. 201 ПК України відповідачем не наведено.

За змістом п.185.1 ст.185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

За правилами, визначеними п 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст.198 ПКУ). Положення ст.198.2 ст.198 ПКУ визначають, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Одночасно законодавцем застережено, що не можуть бути віднесені до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПКУ).

З огляду на наведені положення податкового кодексу, враховуючи наявність відповідних первинних документів, в тому числі податкових накладних, за взаємовідносинами позивача з ТОВ «Старт Д» в сумі 5 324,79 грн. та з ТОВ «Ангстрем Контіненталь», порушень в оформлені яких чи невідповідності вимогами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не встановлено, суд доходить до висновку про наявність у позивача права на податковий кредит за вказаними операціями всього на суму 23 787,62 грн., відтак включення позивачем суми ПДВ за відповідними податковими накладеними в розмірі 23 787,62 до складу податкового кредиту за лютий, березень, липень, серпень, жовтень 2012р. є правомірним.

Посилання відповідача на висновки актів перевірки ДПІ у Бабушкінському районі відносно контрагентів позивача, в тому числі ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Ангстрем Континенталь» щодо безтоварності операцій та нікчемності правочинів а також на БД «автоматизоване співставлення ПЗ та ПК у розрізі контрагентів» суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Порушення платниками податків - контрагентами позивача податкової дисципліни тягне відповідальність та негативні наслідки саме для таких контрагентів. Також суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Висновки податкового органу про порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦКУ в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з ПАТ «Царичанськиій завод Мінводи» є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, саме законом, а не актами, в тому числі актами перевірок податкових органів, які б факти в таких актах не були відображені.

Суд відмічає, що в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 звернено увагу на наступне: «... вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Окрім того, суд зважує на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслуговують на увагу і положення ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до яких господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Наведена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Суд відмічає, що відповідачем не надано доказів, а судом не встановлена наявність фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентом ПАТ «Царичанський завод Мінводи» правочину. Суд зауважує, що відповідачем не заперечується факт укладення та виконання такого правочину, відповідні первинні документи, як-то: договори, видаткові та податкові накладні, факт оплати отриманих товарів, послуг були дослідженні посадовими особами ДПІ в ході перевірки, що вбачається з акту перевірки.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій, відповідних рішень суду про визнання спірних правочинів між позивачем та його контрагентами недійсними ДПІ до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено. Між тим, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Таким чином, посилання відповідача на ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. На користь вказаного свідчать і положення ст. 20 ПК України, відповідно до яких органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Слід також зауважити, що зазначаючи про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності з означеним в акті контрагентами, податковим органом не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Недійсність фіктивних правочинів, тобто встановлення факту відсутності наміру створити правові насідки, а отже реально здійснити господарську діяльність, визначається тільки судом. Рішень суду про визнання спірних правочинів між позивачем та його контрагентами недійсними ОДПІ до суду не надано, в акті перевірки про наявність таких рішень не зазначено.

Разом з тим, позовні вимоги про визнання протиправними дії ОДПІ щодо здійснення в акті перевірки від 21.16.13 №2432/22-4/36053240 висновків про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 662, 655, 656 ЦКУ та про порушення п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.7, 201.4 і 201.10 ст. 201 ПКУ, задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За змістом ч.8 ст.3 КАС України позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов. За приписами ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Виходячи із системного аналізу наведених норм КАС України, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом має довести наявність порушення оскаржуваними діями суб'єкту владних повноважень її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.

Відповідно до пп. 20.1.4. п.20.1 ст. 20 ПКУ органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Під час проведення перевірок органи державної податкової служби мають право вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (пп. 20.1.8. п.20.1 ст. 20 ПКУ). Відповідно до п.86.1. ст. 86 ПКУ у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.10 №984, визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно з п. 4, п.5, п.6 вказаного Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Висновок акту документальної перевірки складається з опису виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень, про що зазначено у п.6 Порядку.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що складання акту перевірки та зазначення у ньому певних висновків належить до повноважень органу державної податкової служби, проте акт перевірки, в тому числі його висновки, не містять у собі будь-яких владних приписів до перевіряємого суб'єкту, не впливає на його права і обов'язки, та не несе собою правові наслідки. Отже, висновки відповідача, викладені в Акті перевірки від 21.06.13, є думкою перевіряючих, яка не містить у собі обов'язкових приписів до її виконання.

Актом застосування норм права або правозастосовним актом, у даному випадку, є рішення, викладене у формі податкового повідомлення-рішення, яке приймається на підставі нормативно-правових актів та висновків перевірки і наділено такими характерними ознаками як категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави та є персоніфікованим.

Враховуючи викладене, суд відзначає, що дії ОДПІ щодо здійснення в акті перевірки від 21.16.13 №2432/22-4/36053240 висновків про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 662, 655, 656 ЦКУ та про порушення п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.7, 201.4 і 201.10 ст. 201 ПКУ не спричинили порушення прав позивача, адже не поклали на нього будь-які обов'язки, а тому позовні вимоги з визнання таких дій протиправними задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог щодо коригування показників податкової звітності ТОВ "ФЛЕКС-МЕНЕДЖМЕНТ" з ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь" та ПАТ "Царичанський завод Мінводи", зроблених на підставі акту перевірки від 21.06.13 № 2432/22-4/36053240 в електронній базі даних деталізованої інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України та про зобов'язання відновити показники податкової звітності ТОВ "ФЛЕКС- МЕНЕДЖМЕНТ" з ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь" та ПАТ "Царичанський завод Мінводи", зроблені на підставі акту перевірки в електронній базі даних, суд зазначає наступне.

Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом. Контроль за поданням платниками податків податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірка їх достовірності є одними з основних функцій органів державної податкової служби. З метою удосконалення системи адміністрування податку на додану вартість та визначення порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів ДПА України своїм Наказом «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» від 18.04.08 № 266 затвердила відповідні Методичні рекомендації (далі - Методичні рекомендації №266).

Згідно з п. 1.3 Методичних рекомендацій №266 створені такі програмні продукти: система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів; система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні; система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

За змістом п. 2.12. Методичних рекомендацій №266 інформація податкової звітності з податку на додану вартість надсилається до центральної бази даних податкової звітності та підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Аналіз змісту Методичних рекомендації №266 дає підстави для висновку, що висновки щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку як підстави для внесення змін до вказаної бази даних можуть бути зроблені податковим органом лише після визначення платнику податкових зобов'язань відповідним податковим повідомлення-рішенням та їх узгодження у встановленому законом порядку. Наведені положення кореспондують приписам ст.54 ПКУ. Так, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

На підставі наведеного суд доходить до висновку, що електрона база даних деталізованої інформації по платнику податків на додану вартість є допоміжним програмним продуктом, створеним з метою виконання податковими органами функцій щодо контролю за дотриманням податкового законодавства шляхом застосування наявної в базі інформації під час проведення податкових перевірок.

Отже, наявна в такій електронній базі інформація, за умови прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення відносно платника податків, сама по собі не впливає на права та інтереси позивача, не створює для нього додаткових обов'язків, не визначає правову поведінку позивача, тобто прав та інтересів позивача не порушує. Відтак здійснення податковим органом на підставі податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами перевірки платника податків, будь-якого коригування в даній Системі сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ, не призводить до настання для позивача будь-яких негативних наслідків. Адже, з огляду на положення ПК України, такими негативними наслідками для позивача можуть стати лише прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо коригування показників податкової звітності ТОВ "ФЛЕКС-МЕНЕДЖМЕНТ" з ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь" та ПАТ "Царичанський завод мінводи", зроблених на підставі акту перевірки від 21.06.13 № 2432/22-4/36053240 в електронній базі даних деталізованої інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України та про зобов'язання відновити показники податкової звітності ТОВ "ФЛЕКС- МЕНЕДЖМЕНТ" з ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь" та ПАТ "Царичанський завод Мінводи", зроблені на підставі акту перевірки в електронній базі даних, є безпідставними, а відтак в їх задоволенні належить відмовити.

З огляду на викладене, враховуючи, що судовим розглядом справи встановлено, що позивачем протягом перевіреного періоду правомірно сформований податковий кредит в розмірі 23 787,63 грн. за господарськими операціями з ТОВ «Старт Д» та ТОВ «Ангстрем Контіненталь» за лютий, березень, липень, серпень, жовтень 2012р., відповідні послуги отримані від останніх, оплачені та використані у власній господарській діяльності позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги ТОВ «Флекс-Менеджмент» підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС від 05.07.13 №0002142220.

Відмовити в задоволені іншої частини позовних вимог.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флекс-Менеджмент» (код ЄДРПОУ 36053240) витрати по сплаті судового збору в розмірі 262 грн. (двісті шістдесят дві гривні) 93 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 02.09.13

Суддя А.О. Коренев