Рішення

від 27.08.2013 по справі 910/14366/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14366/13 27.08.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасний Факторинг"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбікс"

про стягнення 13361,98 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Ганькевич В. В. (дов. б/н від 04.10.2012 р.)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 27.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірбікс» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 13 361, 98 грн., з яких 9 950, 00 грн. кошти сплачені за відступлення права вимоги за генеральним договором відступлення права вимоги № СФ - 2011471 від 08.11.2011 року, 2 274, 67 грн. не одержані позивачем доходи, 137, 31 грн. штрафу, 1 000, 00 грн. оплата послуг адвоката, також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 31.07.2013 року, позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/14366/13, розгляд справи призначено на 27.08.2013 року.

В судове засідання 27.08.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представником позивача в судовому засіданні надано усні пояснення по справі, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, надано оригінали документів для огляду суду, копії яких додані до позовної заяви.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за генеральним договором відступлення права вимоги № СФ - 2011471 від 08.11.2011 року, в частині передачі документів, що підтверджують право вимоги, що передається.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Василя Блюхера, буд. 12-Г, кв. 59.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2011 року між позивачем, як цесіонарієм, та відповідачем, як цедентом, укладений генеральний договір відступлення прав вимоги № СФ 2011471 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 2.1 якого цесіонарій зобов'язався передати грошові кошти у власність цедента в обмін на права вимоги до боржників, а цедент зобов'язався відступити цесіонарію в повному об'ємі своє право вимоги по основному (-ним) договору (-ам) до боржника (-ів) у відповідності до доповнень до генерального договору відступлення прав вимоги (додаток № 1) в повному розмірі.

Відповідно до п. 2.3. договору цемент відповідає перед цесіонарієм за дійсність вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником.

Згідно з п. 3.2.1.цедент має право вимагати перерахування грошових коштів, відповідно додатку № 2 до дійсного договору.

Згідно п. 3.3.1 цесіонарій зобов'язується оплатити цеденту грошові кошти, передбачені п. 3.2.1 дійсного договору в передбачені дійсним договором строк і порядок.

Відповідно до п.п. 3.4.2., 3.5. договору цедент зобов'язаний по акту передати цесіонарію всі документи, що підтверджують право вимоги до боржника. Сторони в день відступлення права вимоги боржника формують (в двох екземплярах, по одному для кожної із сторін) та підписують доповнення до генерального договору відступлення права вимоги. Сторони домовились, що цедент протягом 3 календарних днів з дати відступлення передає належним чином оформлений в дату відступлення акт для погодження та підписання цесіонарію. Цесіонарій у вказаний день, розглядає його або підписує та повертає 1 екземпляр акта цементу, або відхиляє з письмовими зауваженнями та повертає цементу обидва екземпляри акту.

Згідно п. 3.6. договору з моменту підписання цесіонарієм акта, права вимоги до боржника вважаються відступленими від цедента до цесіонарія.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення цедентом строків передачі цесіонарію документів та інформації передбачених п. 3.4.2. цемент оплачує цесіонарію штраф в розмірі 0, 01 % від вартості відступлених вимог передбачених п. 5.1. дійсного договору за кожний день прострочки передачі.

В матеріалах справи наявний акт прийому - передачі № 000419 від 08.12.2011 року, підписаний сторонами, відповідно до якого цедент передав, а цесіонарій прийняв право вимоги по договору, а також наступні документи щодо боржника Павленко Дениса Миколайовича: заява № 000419, анкета до заяви № 000419, основний договір, акт прийому - передачі/товарна накладна, копія паспорту та ідентифікаційний номер боржника.

09.12.2011 року позивач сплатив на користь відповідача 9 950, 00 грн. за відступлення права вимоги згідно генерального договору № СФ2011471 від 08.11.2011 року (Павленко М. М.), що підтверджується платіжним дорученням № 307.

28.11.2012 року позивач направив відповідачу вимогу № 1 про повернення коштів від 20.11.2012 року, відповідно до якої повідомляв, що відповідачем порушено умови договору, не надано у встановлений строк документів, підтверджуючих виконання ним своїх зобов'язань перед клієнтом, та вимагав підписати додаткову угоду та перерахувати суму боргу 9 550, 00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що пунктом 3.5. договору сторони погодили, що цедент протягом 3 календарних днів з дати відступлення передає належним чином оформлений в дату відступлення акт для погодження та підписання цесіонарію, який у вказаний день, розглядає його та або підписує та повертає цеденту 1 екземпляр акта цеденту, або відхиляє з письмовими зауваженнями та повертає цеденту обидва екземпляри.

Враховуючи, що в матеріалах справи наявний акт прийому - передачі № 000419 від 08.12.2011 року, підписаний сторонами, зокрема позивачем, та що матеріали справи не містять письмових зауважень позивача (цесіонарія) направлених відповідачу до акту прийому - передачі, суд дійшов висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав належним чином і передав позивачу документи підтверджуючі права, що передаються.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Із наведених норм законодавства вбачається, що такі правові наслідки, як відшкодування збитків, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки настають у випадку порушення зобов'язання обумовленого договором.

Оскільки, судом встановлено, що відповідачем умови договору визначені п.п. 3.4.2., 3.5. порушені не були, підстав для настання наслідків передбачених за його порушення законом та договором не має.

Доказів недійсності переданого відповідачем позивачу права вимоги за договором матеріали справи не містять, як не містять доказів розірвання або визнання недійсним, укладеного між сторонами спору договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Так, враховую загальний принип правомірності правочину, встановлений ст. 204 ЦК України, а також не доведення з боку позивача факту істотного порушення умов договору відповідачем, що стало б підставою для розірвання такого договору позивачем в порядку застосування оперативно-господарської санкції.

Крім того, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності позивачеві у справі необхідно довести наявність всії елементів цивільного правопорушення. Позивач ні в позовній заяві, ні в поданих доказів взагалі не обгрунтовує правоі підстави для стягнення збитків з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами, і відповідно є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.09.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко