Ухвала

від 27.08.2013 по справі 908/1239/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 13/34/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

УХВАЛА

27.08.2013 Справа № 908/1239/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алкогольні традицій», Донецька область, м. Горлівка

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Кардіал», м. Запоріжжя

про : стягнення 5 400 234,00 грн.

Суддя Топчій О.А.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Рудюк В.О., на підставі належно оформленої довіреності б/н від 01 серпня 2013 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Протоколом перерозподілу справи між суддями автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області, враховуючи відпустку судді-доповідача у справі № 90/1239/13 Серкіза В.Г., справу № 908/1239/13 для розгляду заяви про затвердження мирової угоди на стадії виконавчого провадження передано судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 19.08.2013 р. заява про затвердження мирової угоди стадії виконавчого провадження прийнята суддею до розгляду, судове засідання призначено на 27.08.2013 р.

Розгляд заяви здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неможливості з'явитись в судове засідання суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на затвердженні поданої до суду мирової угоди на стадій виконавчого провадження по справі № 908/1239/13. Також в ході судового засідання в усному порядку просив суд відкласти розгляд заяви про затвердження мирової угоди на іншу дату.

Клопотання про відкладання судового засідання судом відхилено, оскільки відповідно до положень ст. 121 ГПК України, суд повинен розглянути заяву сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою у десятиденний строк. Враховуючи, що заява про затвердження мирової угоди прийнята до розгляду судом 19.08.2013 р. (ухвала суду), то відповідно до приписів діючого законодавства, суд повинен до 29.08.2013 розглянути питання та прийняти відповідну ухвалу. Судове засідання відбуло 27.08.2013 р. і у сторін було достатньо часу для належної підготовки до об'єктивного, повного та всебічного розгляду заяви.

При розгляді заяви про затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення по справі № 908/1239/13, судом встановлене наступне:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13 травня 2013 р. у справі № 908/1239/13 (суддя Серкіз В.Г.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Алкогольні традиції» задоволено, з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Кардіал» стягнуто на користь ТОВ «Алкогольні традиції» борг за договором фінансової позики у розмірі 5 400 243,00 грн. На виконання рішення суду у відповідності до ст. 116 ГПК України 27.05.2013 р. виданий наказ про примусове виконання рішення - стягнення з боржника на користь позивача 5 400 243,00 грн. суми заборгованості та 68 820,00 грн. судового збору.

10 червня 2013 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області у відповідності до ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» було відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 908/1239/13 виданого 27.05.2013 р. господарським судом Запорізької області.

В процесі виконання судового рішення, сторони виконавчого провадження уклали мирову угоду, яку у відповідності до ст. 121 ГПК України надали до суду для її затвердження.

Згідно з умовами мирової угоди (п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3, п. 1.1, п. 2) боржник та стягувач, з метою мирного врегулювання існуючого спору, вирішили укласти дану Мирову угоду на стадії виконання рішення суду про таке: боржник зобов'язується погасити існуючу заборгованість перед стягувачем у розмірі 5469063,00 грн. наступним чином:

В рахунок часткового погашення заборгованості, що існує відповідно до рішення суду, боржник передає стягувачеві у власність нерухоме майно: інв. №281 літ.Б, Б', виробничий цех, цегла нежилою площею 243 кв.м.; інв. №285 літ. Д - котельна, цегла, нежилою площею 60,5 кв.м.; інв.№286 1 - замощення; інв. №287 пд - підвал; інв. №779, літ. Ж - цех виробництва, цегла, нежилою площею 169,0 кв.м.; інв. №1280 літ. Л - магазин, фундамент блоки, нежилою площею 61,9 кв.м., які знаходяться по вул. Чекістів, 12, у м.Запоріжжі (далі - нерухоме майно). Вартість нерухомого майна оцінена сторонами в розмірі 1 524039,00 (один мільйон п'ятсот двадцять чотири тисячі тридцять дев'ять) грн., які зараховуються в рахунок часткового погашення боргу. Вартість вказаного нерухомого майна відповідає його незалежній експертній оцінці проведеної фізичною особою підприємцем Туровою І.Г., яка діє на підставі Сертифіката суб'єкта оціночної діяльності №11337/11 від 01.02.2011 р. та викладеної у звіті від 07.08.2013 р. про оцінку нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чекістів, 12. Нерухоме майно належить боржникові на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2002 року посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Остренко А.В. 31.07.2002 року, зареєстрованому у реєстрі за №1464.

В рахунок часткового погашення заборгованості, що існує відповідно до рішення суду, боржник передає стягувачеві у власність технологічне обладнання, що входить до лінії розливу вина, яка складається з 23 частин (вузлів), найменування та кількість яких наведено у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даної мирової угоди (далі - Обладнання). Загальна вартість Обладнання оцінена Сторонами в розмірі 995080,00 (дев'ятсот дев'яносто п'ять тисяч вісімдесят) грн., які зараховуються в рахунок часткового погашення боргу Боржника. Вартість Обладнання відповідає його незалежній експертній оцінці, проведеної фізичною особою підприємцем Туровою І.Г., яка діє на підставі Сертифіката суб'єкта оціночної діяльності №11337/11 від 01.02.2011 р. та викладеної у звіті від 09.08.2013 р. про оцінку технологічного обладнання, що входить в лінію розливу.

В рахунок часткового погашення заборгованості, що існує відповідно до рішення суду, боржник передає стягувачеві у власність рухоме майно, найменування та кількість якого наведено у Додатку №2, що є невід'ємною частиною даної Мирової угоди (далі - рухоме майно). Загальна вартість рухомого майна оцінена Сторонами в розмірі 383568,58 (триста вісімдесят три тисячі п'ятсот шістдесят вісім гривень) 58 копійок, які зараховуються в рахунок часткового погашення боргу боржника. Вартість вказаного рухомого майна відповідає його балансовій вартості, згідно даних довідки боржника.

Залишок заборгованості у розмірі 2 566 375,42 (два мільйони п'ятсот шістдесят шість тисяч триста сімдесят п'ять гривень) 42 копійки погашається Боржником протягом 365 календарних днів з моменту набрання законної сили ухвалою господарського суду Запорізької області про затвердження даної Мирової угоди.

Згідно з ч. 4 ст. 121 ГПК України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Мировам угомда - формальна письмова домовленість сторін судового процесу, що укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і стосується прав та обов'язків сторін та предмета позову. Це угода, якою сторони замінюють свої спірні зобов'язання іншими, більш для них прийнятними.

Відповідно до частини 3 статті 11-1 Закону України «Про виконавче провадження» сторони мають право, зокрема, укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом.

В свою чергу, поняття та критерії, що застосовуються при затвердженні мирової угоди передбачені статтею 78 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Укладення мирової угоди сторонами господарського спору - право, яким вони можуть скористатися на будь-якій стадії розгляду відповідної справи судом або на стадії виконання судового рішення, але її виконання це не цивільні чи господарські права та обов'язки, а господарсько-процесуальні права та обов'язки.

В мировій угоді обов'язково повинні бути вказані відомості про умови, розмір і строки виконання зобов'язань, які мають бути погоджені сторонами.

При цьому, перш ніж затвердити мирову угоду, господарський суд повинен з`ясувати, чи мають представники сторін право на укладання мирової угоди, чи не порушує укладання мирової угоди закон або права і охоронювані законом інтереси інших осіб. Також суд повинен з`ясувати, що мирова угода стосується прав і обов`язків сторін лише відносно предмета позову і не виходить за його межі.

Із наданого представником відповідача тексту мирової угоди вбачається, що мають місце обставини, які роблять неможливим виконання судового рішення, а тому відповідач за цією угодою має намір передати у власність позивачу нерухоме майно перелічене у підпункті 1.1.1 пункту 1.1 мирової угоди, яке належить боржникові на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Остренко А.В. 31.07.2002 р., технологічне обладнання (п.п 1.1.2 мирової угоди) та рухоме майно, перелік якого наведений у додатку 1, 2 до мирової угоди.

Для всебічного та об'єктивного розгляду заяви про затвердження мирової угоди на стадії виконавчого провадження суд ухвалою від 19.08.2013 р. відповідача було зобов'язано надати суду письмове нормативне і документальне обґрунтування заяви.

Заслухавши пояснення представника відповідача (боржника у виконавчому провадженні), оцінивши зміст мирової угоди від 13.08.2013 р., суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні виходячи з наступного:

Чинним законодавством передбачена можливість та врегульовано укладення мирової угоди між сторонами на стадії виконання ухваленого рішення суду, а також вчинення відмови стягувача від його примусового виконання. Оскільки визначені у ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» права й обов'язки сторін у виконавчому провадженні, у тому числі право стягувача подати заяву про відмову від стягнення та право сторін укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, стосуються всіх виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Специфіка цієї мирової угоди пов'язана із тим, що на відміну від дефініції частини 7 статті 80 ГПК України, де сформульовано поняття мирової угоди на стадії до вирішення спору судом, мирова угода в процесі виконання не може укладатись з метою врегулювання спору. Передбачається, що спір вже врегульований певним судом рішенням, яке набрало законної сили, за цим рішенням видано виконавчий документ, що надійшов для примусового виконання державному виконавцю. З огляду на це, мирова угода в процесі виконання не може стосуватись питань про визначення фактичних обставин та відповідних правовідносин, основною метою такої угоди є встановлення (зміна) способу та порядку виконання ухваленого судового рішення, що може ґрунтуватись на взаємних поступках і, безумовно, стосуватись лише прав та обов'язків сторін й предмета спору. Така мирова угода не може виходити за межі спірних правовідносин, стосуватися прав та обов'язків осіб, які не є сторонами у спорі, створювати права та обов'язки для них тощо. Мирова угода, що розглядається, покликана сприяти закінченню виконавчого провадження, зокрема шляхом визначення конкретних заходів, дій, рішень тощо, що сторони беруться вчинити. Така правова позиція викладена у п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Аналіз вищевикладеного свідчить, що умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не можуть включатися до цього предмету.

Як вже було зазначено вище, предметом розгляду справи № 908/1239/13 було стягнення суми заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором фінансової позики № 070910 від 10.09.2007 р.

Зі змісту наданої до суду мирової угоди вбачається, що відповідач за цією угодою має намір передати у власність позивачу нерухоме майно, технологічне обладнання та рухоме майно.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У цій дефініції слід відрізняти два аспекти:

По-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти.

По-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки сторони виконавчого провадження домовилися про зміну способу виконання судового рішення, замість грошових коштів боржник має намір передати у власність стягувачу нерухоме та рухоме майно, технологічне обладнання та в майбутньому сплатити частину грошових коштів, то відповідач враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства повинен документально підтвердити право власності на вказане ним у мировій угоді майно.

З огляду на зазначене, приймаючи до увагу положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідач на підтвердження своєї позицій щодо наявності у нього права володіння, користування та права розпорядження майном, яке зазначене у мировій угоді, повинен був надати, зокрема, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, виписку з Державного реєстру речових прав щодо наявності (відсутності) обмежень та обтяжень стосовно майна, інші докази, які б свідчили про наявність у боржника права власності на нерухоме майно, а також докази того, що технологічне обладнання та рухоме майно, яке боржник має намір передати у власність стягувачу, дійсно належить відповідачу.

Договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 31.07.2002 р., який надано до заяви не свідчить про те, що нерухоме майно, яке вказано в договорі та зазначено в мировій угоді, на час подання до суду заяви про затвердження мирової угоди дійсно належить боржнику.

Щодо переліку технологічного обладнання, слід зауважити наступне, заявник повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняються від подібних (ідентифікуючи ознаки, номер, серія, модель тощо).

Таким чином, відповідачем не надано суду належних доказів наявності саме у нього права власності на нерухоме майно, згідно п. 1.1.1 мирової угоди, відсутні ідентифікуючи ознаки на технологічне обладнанням та рухоме майно, яке має бути передано стягувачу, а також відповідачем не надано жодний доказів того, що обладнання та рухоме майно належить боржнику, а не третім особам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку відмовити учасникам виконавчого провадження (стягувачу та боржнику) у затвердженні мирового угоди на стадії виконання судового рішення по справі № 908/1239/13 від 13.08.2013 р.

Керуючись ст.ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у затвердженні мирового угоди на стадії виконання судового рішення по справі № 908/1239/13 від 13.08.2013 р.

Суддя О.А. Топчій