Постанова

від 30.08.2013 по справі 816/4545/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/4545/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Клочка К.І.,

при секретарі - Іванюк Є.В,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Ярмош В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицього районного управління юстиції Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

29 липня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області № 3719676 від 06 липня 2013 року про відмову у здійсненні державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 130,10 га кадастровий номер 5323684600:00:006:0103 сільськогосподарського призначення, розташованої на території Райозерської сільської ради за межами населеного пункту; зобов'язання здійснити державну реєстрацію вищезазначеної земельної ділянки

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Розпорядженням Голови Оржицької райдержадміністрації № 848 від 12.12.2012 їй передано в довгострокову оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 130,1000 га ріллі для ведення фермерського господарства, але відповідач відмовився зареєструвати отримане в установленому законом порядку право оренди земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди земельної ділянки є похідним правом і реєструється після державної реєстрації права власності на таке майно. При цьому державна реєстрація права держави на земельні ділянки здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із ст. 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або користування. Земельним кодексом в редакції чинній під час прийняття оскаржуваного рішення правом передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності наділено центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

20 червня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області з письмовою заявою про реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 130,10 га кадастровий номер 5323684600:00:006:0103 сільськогосподарського призначення, розташованої на території Райозерської сільської ради за межами населеного пункту.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області № 3719676 від 06 липня 2013 року позивачу відмовлено у здійсненні державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки у зв'язку з тим, що документи подані не в повному обсязі.

Позивач не погодився із зазначеним рішенням та оскаржив його до суду.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення державного реєстратора суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи.

Згідно ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор є державним службовцем, який приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав та у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема, право оренди земельної ділянки .

При цьому згідно частини 2 цієї статті речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтею 4 1 цього Закону.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 4 - 1 цього Закону рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки , крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель держави та комунальної власності» № 5245 - VІ від 06.09.2012 року державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування , до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності , здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою , за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут), крім випадків, коли рішенням відповідного органу про затвердження документації із землеустрою передбачено здійснення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки.

Абзацом 7 Частини 1 ст. 16 цього закону в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення визначено, що у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда , користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку .

Згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності , крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Разом з тим, ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції чинній на момент передачі в оренду спірної земельної ділянки позивачу повноваженнями щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання було наділено районні державні адміністрації .

Приймаючи розпорядження № 848 від 12.12.2012 про передачу у довгострокову оренду спірної земельної ділянки ОСОБА_3 (а.с. 68) Оржицька райдержадміністрація діяла в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України в чинній на той час редакції, тобто земельну ділянку позивачу було передано в оренду в установленому законом порядку, уповноваженим на те органом.

Цим же розпорядженням було затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Райозерської сільської ради (за межами населеного пункту) Оржицького району Полтавської області» як того вимагає частина 3 ст. 4 - 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Правомірність передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 відповідачем не заперечувалася.

27 грудня 2012 року Оржицькою райдержадміністрацією та ОСОБА_3 укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки (а.с. 21 - 24).

З аналізу вищевикладених приписів законодавства слід дійти висновку, що рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування (уповноваженого ст. 122 Земельного кодексу України) про передачу земельної ділянки у користування вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у державній реєстрації права оренди земельної ділянки не врахував зазначеного положення абзацу 7 Частини 1 статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Той факт, що на момент звернення позивача із заявою до державного реєстратора Оржицька райдержадміністрація вже не мала повноважень передавати в оренду такі земельні ділянки не спростовують права оренди ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку і не може бути підставою для повторного звернення позивача до уповноважених органів для передачі їй земельної ділянки.

Окрім того, суд звертає увагу на статтю 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою передбачено, що у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі , передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника .

Частиною 1 пунктом 5-4 ст. 24 цього закону встановлено, що підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень є неусунення заявником обставин, що стали підставою для зупинення розгляду заяви після завершення п'ятиденного строку.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач для отримання додаткових документів не зупинив розгляд заяви та, відповідно, не повідомив про це заявника, що в свою чергу свідчить про передчасність та протиправність оскаржуваного рішення № 3719676 від 06 липня 2013 року.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області №3719676 від 06 липня 2013 року є правомірними і підлягають задоволенню. При цьому суд враховує те, що оскаржуване рішення державного реєстратора є правовим актом індивідуальної дії, який згідно ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується.

Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання здійснити державну реєстрацію права оренди вищезазначеної земельної ділянки є передчасною та не підлягає задоволенню з огляду відсутність факту державної реєстрації права власності на неї.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене позовні вимоги є частково правомірними і підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області №3719676 від 06 липня 2013 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 15,57 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 04 вересня 2013 року.

Суддя К.І. Клочко