Ухвала

від 19.11.2013 по справі 816/4545/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 р.Справа № 816/4545/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Подобайло З.Г., Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційні скарги Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В с т а н о в и л а:

29 липня 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання незаконним і скасування рішення відповідача - державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області (далі - відповідач, державний реєстратор) від 06.07.2013 року про відмову у здійсненні державної реєстрації права оренди земельної ділянки, площею 130,1 га, кадастровий номер № 5323684600:00:006:0103 сільськогосподарського призначення, розташованої на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області, та про зобов'язання відповідача здійснити таку державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перехід її права на оренду зазначеної земельної ділянки настав у 2012 році, оскільки договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов (що відповідає вимогам ст. 638 Цивільного кодексу України), а не реєстрація договорів правових наслідків не тягне. Позивачка, також, посилається на порушення відповідачем Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року N 703.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Так, судовим рішенням визнано протиправним і скасовано рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 06.07.2013 року № 3719676 і відмовлено в задоволені вимог щодо зобов'язання державного реєстратора здійснити державну реєстрації прав позивачки.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду в тій частині, якої судом відмовлено в задоволенні її позовних вимог з прийняттям нового судового рішення їх задоволення.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду в тій частині, якої судом задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 з прийняттям нового судового рішення про відмову в їх задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідно до положень ст. 200 КАС України задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Оржицької районної державної адміністрації № 848 від 12.12.2012 року позивачці ОСОБА_1 у довгострокову оренду, терміном на 10 років, передана земельна ділянка, площею 130,1 га ріллі для ведення фермерського господарства (згідно із КВЦПЗ - 01.01.02) в контурі № 284 згідно із «Технічною документацією по перерозподілу земель між землевласниками та землекористувачами на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області» від 1992 року (а.с. 68).

27.12.2012 року орендодавцем (Оржицькою РДА) і орендарем (позивачкою ОСОБА_1) підписаний договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення (а.с. 21-24), який державну реєстрацію не пройшов.

Частиною 5 ст. 126 Земельного кодексу України (у редакції, що була чинною до 01.01.2013 року) визначалось, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. За положеннями ст. 20 вказаного Закону (у редакції, що була чинною до 01.01.2013 року) договір оренди землі вважається укладеним з дати його державній реєстрації.

Відповідно до п. 136 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року № 1021 (втратив чинність з 01.01.2013 року), під час державної реєстрації земельної ділянки здійснюється державна реєстрація державного акта або договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 року N 1878-VI, зокрема, викладено в новій редакції Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року N 1952-IV.

Згідно із законодавчими змінами систему органів державної реєстрації прав на нерухоме майно становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав (стаття 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з пунктами 2, 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 року N 1878-VI новий порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запроваджується з 01.01.2013 року.

Відтак з 01.01.2013 року реєстратори бюро технічної інвентаризації втрачають повноваження щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Такі повноваження здійснюються виключно реєстраторами органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та, у передбачених законом випадках, - нотаріусами.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Оскільки реєстрація прав позивачки ОСОБА_1 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, проведена не була, 20.06.2013 року позивачка звернулась до відповідача з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 20).

Підставою для проведення державної реєстрації прав є документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав, нотаріусу як спеціальному суб'єкту, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, разом із заявою (ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

06.07.2013 року державним реєстратором Ярмош В.І. прийняте рішення № 3719676 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с. 19).

Підставою для прийняття такого рішення послугував висновок державного реєстратора про те, що документи, подані для проведення державної реєстрації прав «подані не в повному обсязі, згідно ст. 4-1 ЗУ «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 (із змінами від 16.05.2013) повинно бути прийнято рішення органу виконавчої влади про передачу земельної ділянки у користування, п. 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб».

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції щодо часткової обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною, на час прийняття Оржицькою РДА розпорядження № 848 від 12.12.2012 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з вимогами абзаці 1 п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною, на час прийняття Оржицькою РДА розпорядження № 848 від 12.12.2012 року) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 Земельного кодексу України, відповідно до ч. 4 якої (у редакції, яка була чинною до 01.01.2013 року) районним державним адміністраціям на їх території надано право передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) та за межами населених пунктів для, зокрема, для сільськогосподарського використання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи зазначене розпорядження Оржицькою РДА діяла в межах своїх повноважень. Судам першої та апеляційної інстанції не надано доказів, які б безспірно свідчили про те, що це розпорядження скасовано, визнано незаконним, тощо.

Зміни редакції ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, внесені Законом України від 06.09.2012 року N 5245-VI, з 01.01.2013 року передбачають, що передача земельних ділянок у користування (в тому числі, укладання договорів оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності здійснюється територіальними органами Держземагентства України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав, які б обумовлювали необхідність повторного звернення позивачки ОСОБА_1 до територіального органу Держземагентства України з питання прийняття рішення про передачу їй в оренду земельної ділянки, площею 130,1 га, сільськогосподарського призначення, розташованої на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

Також, колегія суддів зазначає, що законом визначені особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, які полягають, зокрема, в одночасності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку з державною реєстрацією похідного речового права на неї (ст. 4-1 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

При цьому, у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на вказані земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку (абзац сьомий ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону в редакції, що є чинною з 16.06.2013 року).

Таким чином, Законом України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено імперативну норму щодо обов'язковості проведення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку, яка сформована із земель державної чи комунальної власності, за відсутності такої реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), одночасно з державною реєстрацією речового права на таку земельну ділянку, що є похідним від права власності. При цьому документи для державної реєстрації права власності та іншого речового права подаються виключно до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратора.

Державна реєстрація права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку одночасно з державною реєстрацією речового права на неї проводиться на підставі рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування, до якого додаються: витяг з Державного земельного кадастру (пункт 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»); документ, за яким виникає речове право на земельну ділянку, зокрема договір оренди, користування земельною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування разом із іншими зазначеними документами подається правонабувачем (користувачем, орендарем), який є уповноваженою особою власника земельної ділянки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», одночасно з заявою про державну реєстрацію речового права, що є похідним від права власності.

Відтак, висновки державного реєстратора в оскаржуваному рішенні про неможливість здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень з підстав відсутності рішення територіального органу Держземагентства України про передачу вищезазначеної земельної ділянки у користування позивачці ОСОБА_1 суперечать вищезазначеним вимогам закону.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, наданої їй розпорядженням Оржицькою РДА.

Так, згідно з ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законодавчим актом у сфері орендних відносин, предметом яких виступає земельна ділянка, є Закон України «Про оренду землі».

Статтею 13 вказаного Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 14 вказаного Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджена постановою Кабінетом Міністрів України від 03.03.2004 року N 220. Відповідно до абзаців шостого та сьомого частини четвертої ст. 15 Закон України «Про оренду землі» невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Згідно з підпунктами 1, 12 і 13 пункту 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року N 703, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно, відносяться до документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, встановлення наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») є виключною компетенцією державного реєстратора, а не суду.

З урахуванням обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт неправомірності оскаржуваного рішення відповідача, не є безумовною підставою для прийняття судом рішення про захист (відновлення) порушеного права шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення без виконання інших дій, обов'язок виконання яких покладений на нього приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 160, 167, 185, 195, 196, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Оржицького районного управління юстиції Полтавської області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги на протязі двадцяти днів.

Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) З.Г. Подобайло

(підпис) А.М. Григоров

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 25 листопада 2013 року.

З оригіналом згідно: Л.В. Мельнікова