Постанова

від 02.09.2013 по справі 903/519/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" вересня 2013 р.                                                           Справа № 903/519/13   Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий  суддя                                                     Мельник О.В. суддя                                                                             Савченко Г.І. ,  суддя                                                                             Грязнов В.В. при секретарі судового засідання Яремі Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Луцьккондитер" на  рішення господарського суду Волинської області від 12.06.2013 р. у справі № 903/519/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Охоронна компанія "Фортеця" до  товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Луцьккондитер" про стягнення 63795, 63 грн. за участю представників сторін: позивача - не з'явився; відповідача -  не з'явився; ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю Охоронна компанія "Фортеця" звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Луцьккондитер" про стягнення 63795,63 грн. заборгованості за договором надання охоронних послуг. Рішенням господарського суду Волинської області від 12.06.2013 року (суддя Гарбар І.О.  ) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Луцьккондитер" на користь товариства з обмеженою відповідальністю Охоронна компанія "Фортеця" 56795,63грн., з яких: 52630,15 грн. - основного боргу, 3471, 23 грн. пені, 694,25 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору. В частині стягнення 7000 грн. провадження по справі припинено. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач допустив заборгованість по оплаті наданих позивачем послуг за договором в сумі 59630,05 грн., з яких частково погасив борг в сумі 7000 грн., у зв'язку з чим, суд у відповідній частині припинив провадження у справі. Крім того, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 694,25 грн. – 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та 3471,23 грн. пені на підставі п. 7.4. договору. Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати його в частині стягнення пені в сумі 32,62 грн. з підстав проведення позивачем та судом невірного розрахунку пені. При цьому, відповідач зазначає, що позивачем було обраховано пеню двічі за один і той самий період. Вважає, що суд порушив норми процесуального права, відмовивши в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи. Позивач своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Сторони участь повноважних представників під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не забезпечили, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином. Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази,  перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Апеляційним судом встановлено, що 15.05.2012 р. між ТОВ Охоронна компанія "Фортеця" (виконавець) та ТОВ "Торговий дім "Луцьккондитер" (замовник) було укладено договір № 15/05 про надання охоронних послуг, за яким замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати за плату послуги по охороні майна (рухомого нерухомого) замовника вказаного у дислокації, що наведена  у додатку № 1 до даного договору  та є його невід'ємною частиною і знаходиться за адресою вул. Володимирська, 57А, м. Луцьк. Судами першої та апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, й це підтверджується також і актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), що позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав повністю. Натомість, відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань з оплати наданих послуг, допустивши заборгованість в сумі 59630,15 грн., що підтверджується також актом звірки станом на 16.05.2013 р.. Відповідно до п. 8.2. договору, кожна із сторін має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку порушення іншою стороною хоча б однієї з умов договору. Сторона, яка має намір розірвати договір в односторонньому порядку, зобов'язана повідомити про це іншу сторону не менш, як за три доби до дати розірвання договору. 13.05.2013 р. з підстав порушення зобов'язань за договором по оплаті наданих послуг, листом № 28 відповідача було повідомлено про розірвання договору №    15/05 та зняття постів. Угодою про розірвання договору № 15/05 від 15.05.2013 року про надання охоронних послуг сторони домовились, що відповідач зобов'язаний не пізніше трьох банківських днів повністю розрахуватись із позивачем (а.с. 57). У виконання зобов'язань за договором, відповідачем було проведено часткове погашення боргу в сумі 7000 грн. 21.05.2013 року та 29.05.2013 року. Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно враховував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 52630,15 грн. У відповідності до п. 4.4. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року, припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі Судом апеляційної інстанції встановлено, що 2000 грн. було сплачено відповідачем в рахунок боргу 21.05.2013 року, а 5000 грн. – 29.05.2013 року. Враховуючи те, що ухвалою суду провадження у даній справі було порушене 28.05.2013 року, в частині стягнення боргу в сумі 2000 грн. суду слід було відмовити в задоволенні позову, а не припиняти провадження у справі на підставі ч. 1 п. 1-1 ст. 80 ГПК України, в частині ж стягнення 5000 грн. суд вірно припинив провадження у справі. У зв'язку з цим, рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у справі щодо стягнення боргу в сумі 2000 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України  694,25 грн. 3% річних. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Як слідує із змісту п. 7.4. договору, у випадку несвоєчасної сплати щомісячної суми нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла  у період, за який  сплачується пеня. Розмір пені обчислюється  від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення до повного розрахунку. Перевіривши розрахунок пені, поданий позивачем, з яким погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає його арифметично вірним, а доводи апелянта у відповідній частині такими, що не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається із вказаного розрахунку, позивачем не було допущено подвійного нарахування пені за один і той же період. Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність для вимог про стягнення неустойки, яка є скороченою до одного року. Враховуючи те, що з позовною заявою позивач звернувся до суду до 27.05.2013 року, а початок прострочення боргу та відповідно початок періоду нарахування пені припадає на 05.06.2012 року, колегія суддів не вважає відповідні доводи апелянта такими, що заслуговують на увагу. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції з урахуванням положень ч. 3 ст. 104 ГПК України не знаходить підстав для скасування прийнятого рішення. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо забезпечення права та можливості відповідача ознайомитись із матеріалами справи в суді. Наявність у відповідача не підписаної копії позовної заяви, яка за змістом ідентична поданій до суду, не позбавляло його права захисту від заявленого позову та не позбавляло можливості забезпечити явку свого представника до суду для ознайомлення з матеріалами справи з огляду на те, що відповідач був завчасно та належним чином повідомлений про дату та час судового засідання. Суд першої інстанції вірно оцінив подане відповідачем клопотання, як затягування розгляду справи, тобто зловживання процесуальними правами. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 49 ГПК України, з урахуванням того, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, колегія суддів вважає за необхідне обов'язок по оплаті судового збору покласти на останнього. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку, за виключенням припинення провадження у справі в частині 2000 грн. основного боргу. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції у відповідній частині, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, за виключенням припинення провадження у справі щодо стягнення 2000 грн. боргу, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Луцьккондитер" задоволити частково. Рішення господарського суду Волинської області від 12.06.2013 р. у справі №903/519/13 в частині припинення провадження про стягнення боргу в сумі 2000 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення. У позові відмовити. У решті рішення - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку. Справу №903/519/13 повернути до господарського суду Волинської області. Головуючий суддя                                                                       Мельник О.В.   Суддя                                                                                              Савченко Г.І.   Суддя                                                                                              Грязнов В.В.