Постанова

від 04.09.2013 по справі 920/596/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ “27” серпня 2013 року                                                      Справа № 920/596/13 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Тихий П.В. при секретарі – Вороні В.С. за участю представників сторін: прокурор – Здор Т.О. посвідчення №013776 від 06.12.2012 р. представник позивача – не з'явився представник 1-го відповідача – не з'явився    представник 2-го відповідача – не з'явився    треті особи – не з'явилися розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Державного підприємства “Сумське лісове господарство”, м. Суми (вх.№1957С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 23 травня 2013 року по справі №920/596/13 за позовом прокурора Сумської області  в інтересах держави в особі Державного підприємства “Сумське лісове господарство”, м. Суми до 1. Сумської міської ради, м. Суми      2. Публічного акціонерного товариства “Аграрник”, м. Суми треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Реєстраційна служба Сумського міського управління юстиції та Управління Держкомзему у Сумському районі. про скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2013 року прокурор подав позовну заяву до суду, в якій просив: 1: Визнати незаконним та скасувати п. 27 додатку № 2 до рішення Сумської міської ради від 30.11.2011 № 966-МР про поновлення ПАТ “Аграрник” терміну оренди земельної ділянки площею 3,4341 га під розміщеним дитячим табором “Дружба”; 2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,4143 га, кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми, укладений 30.05.2012 між Сумської міською радою та Публічним акціонерним товариством “Аграрник”; 3. Застосувати наслідки недійсності договору, а саме – повернути в натурі земельну ділянку площею 3,4143 га, кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 2991787,92 грн., розташовану на території урочища Баранівка, м. Суми, Державному підприємству “Сумське лісове господарство”; 4. Зобов`язати реєстраційну службу Сумського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою площею 3,4143 га, кадастровий номер 5910136600:08:018:0200 за ПАТ “Аграрник”; 5. Зобов`язати Управління Держкомзему у Сумському районі скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 3,4143 га, кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, переданої в оренду ПАТ “Аграрник” на підставі договору оренди вказаної земельної ділянки між Сумською міською радою та ПАТ “Аграрник”, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у м. Суми 03.08.2012 за № 591010004000529. Рішенням господарського суду Сумської області від 23 травня 2013 року (суддя Левченко П.І.) позов задовольнити частково. Визнано незаконним пункт 27 додатку 2 до рішення Сумської міської ради від 30.11.2011р. № 966-МР про поновлення ПАТ “Аграрник” терміну оренди земельної ділянки площею 3,4341 га під розміщеним дитячим табором “Дружба”. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,4341 га, кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми, укладений 30.05.2012 між Сумською міською радою та публічним акціонерним товариством “Аграрник”. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Сумської міської ради в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 1147,00 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Аграрник” в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 1147 грн. 00 коп. Стягнуто з Державного підприємства “Сумське лісове господарство” в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 63850,26 коп. Прокурор з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2013 у справі № 920/596/13 в частині відмови у задоволенні вимоги щодо повернення в натурі земельної ділянки площею 3,4143 га кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми. Скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2013 у справі № 920/596/13 в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права користування земельної ділянки площею 3,4143 га кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми. Скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2013 у справі № 920/596/13 в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 3,4143 га кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми. Прийняти нове рішення про задоволення у повному обсязі позову заступника прокурора Сумської області до Сумської міської ради, ПАТ “Аграрник” про скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки та зобов'язати ПАТ “Аграрник” повернути в натурі земельну ділянку площею 3,4143 га кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми. Скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2013 у справі № 920/596/13 в частині стягнення з ДП “Сумське лісове господарство” судового збору в сумі 58835?76 грн. за подання позову майнового характеру та вирішити питання про розмір судового збору відповідно до позовних вимог, визначених у позовній заяві як до вимог немайнового характеру. 08 липня 2013 року Публічне акціонерне товариство “Аграрник” надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2013 року у справі 920/596/13 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 19.08.2013. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 розгляд справи  відкладено на 27.08.2013. 23.08.2013 Державне підприємство “Сумське лісове господарство” звернулось до суду з заявою в якій просило розглянути справу за відсутності його представника, викладені прокурором вимоги підтримує у повному обсязі. Відповідач та треті особи своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористалися, докази їх належного повідомлення про час та місце розгляду справи знаходяться в матеріалах справи. Оскільки, всі учасники судового процесу      були      належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач, відповідач та треті особи не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників позивача, відповідача та 3-х осіб, за наявними у справі доказами. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101  Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне. Як свідчать матеріали справи, 30.11.2011 року Сумською міською радою (першим відповідачем) прийнято рішення № 966-МР про поновлення ПАТ “Аграрник”(другому відповідачеві) терміну оренди земельної ділянки рекреаційного призначення під розміщеним дитячим табором “Дружба”, урочище Баранівка, площею 3.4341 га на 5 років з моменту прийняття рішення( пункт 27 додатку 2 до рішення від 30.11.2011 р. № 966-МР). На підставі вищезгаданого рішення між відповідачами був укладений договір оренди земельної ділянки від 30.05.2012 року, за яким орендодавець( перший відповідач) передав, а орендар (другий відповідач) прийняв в оренду земельну ділянку( об`єкт оренди), яка знаходиться за адресою: м.Суми, урочище Баранівка, кадастровий номер 5910136600:08:0200, площа 3.4341 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становить 2991787,92 грн. Згідно пункту 2.1 договору, земельна ділянка надається другому відповідачеві під розміщеним дитячим табором “Дружба”,  згідно з класифікацією видів цільового призначення земель – землі оздоровчого призначення. Звертаючись до господарського суду, прокурор у своїй позовній заяві зазначив про те, що згадана земельна лісова ділянка передана в оренду другому відповідачеві незаконно, а рішення, першого відповідача від 30.11.2011 р. № 966-МР ( пункт 27 додатку)  суперечить вимогам ст. 19 Конституції України та принципам діяльності місцевого самоврядування, встановленим ст.4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 84, 116 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 8, 11, 45, 47, 48 Лісового кодексу України. При цьому, судом було взято до уваги, що будь-яких доказів набуття права комунальної власності на ліси (зокрема урочища Баранівка), в порядку, визначеному статтею 11 Лісового кодексу України, перший відповідач суду не надав. Також, з матеріалів справи вбачається, що Управлінням контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Сумській області, зокрема, встановлено, що рішенням Сумської міської ради від 18.04.2001 року надано власнику нерухомого майна дитячого табору  “Дружба” - АТВТ “Аграрник” в тимчасове користування терміном на 5 років земельну ділянку площею 3,43 га громадського призначення на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2000 р. № 1193 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Сумській області. У 2006 році ДП “Сумський інститут землеустрою” розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку АТВТ “Аграрник”, яка була розглянута Сумською міською радою, внаслідок чого було прийнято рішення від 27.09.2006 року № 189-МР про надання земельної ділянки АТВТ “Аграрник” площею 3.4143 га земель оздоровчого призначення під дитячим табором “Дружба” терміном на 5 років за рахунок земель лісового фонду без вилучення зі складу земель Держлісфонду. Таким чином, перший відповідач, у своєму рішенні від 27.09.2006 року № 189-МР визнав той факт, що спірна земельна ділянка надається ним другому відповідачеві за рахунок земель державного лісового фонду без вилучення зі складу земель державного лісового фонду України ( Держлісфонду), тобто 27.09.2006 року спірна земельна ділянка безумовно не перебувала в комунальній власності територіальної громади м. Суми і свідомо надавалася першим відповідачем другому відповідачеві в оренду за рахунок земель лісового фонду України без вилучення зі складу земель Держлісфонду. Отже, перший відповідач своїм рішенням від 27.09.2006 року № 189-МР підтвердив факт перебування спірної земельної ділянки у складі Державного лісового фонду України. На підставі згаданого рішення був укладений договір оренди земельної ділянки від 05.12.2006 року терміном на 5 років. Після закінчення терміну оренди земельної ділянки за договором від 05.12.2006 року рішенням Сумської міської ради від 30.11.2011 р. № 966-МР ( пункт 27 додатку 2 ) другому відповідачеві поновлено термін оренди вищезгаданої земельної ділянки знову на 5 років з моменту прийняття рішення. Будь-яких доказів того, що в період з 27.09.2006 року по 30.11.2011 року відбувалась передача спірної земельної лісової ділянки з державної власності в комунальну відповідачі суду не надали. Натомість, судом першої інстанції встановлено, що перебування спірної земельної лісової ділянки лісового фонду України у постійному користуванні позивача підтверджується планшетами та журналами геодезичної зйомки базового землеустрою 2007 року та матеріалами проекту організації та розвитку лісового господарства ( план лісонасаджень) Державного підприємства “ Сумське лісове господарство” ( позивача). З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про незаконність рішення Сумської міської ради від 30.11.2011р. №966-МР ( п.27 додатку 2 ) щодо поновлення терміну оренди спірної земельної ділянки другому відповідачеві, на підставі якого був укладений між відповідачами договір оренди спірної земельної ділянки від 30.05.2012 року. Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси. В той же час, зважаючи на те, що рішення Сумської міської ради від 30.11.2011р. № 966-МР в частині поновлення ПАТ “Аграрник” терміну оренди земельної ділянки площею 3.4341 га  під розміщеним дитячим табором “ Дружба” ( пункт 27 додатку 2 до рішення) є ненормативним актом, який після поновлення терміну оренди земельної ділянки та надання її в оренду ПАТ “Аграрник” вичерпав свою дію, тому суд першої інстанції вважав, що воно не потребує скасування. Але виходячи з усього вищевикладеного має бути визнано незаконним. Оскільки договір оренди спірної земельної ділянки від 30.05.2012 року, укладений між відповідачами на підставі незаконного рішення Сумської міської ради від 30.11.2011р. № 966- МР (п. 27 додатку 2), тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання його недійсним, так як він укладений на підставі незаконного рішення і його зміст суперечить ЦК України, іншим вищезгаданим актам цивільного законодавства України ( ст.ст. 203, 215 ЦК України). Таким чином, позовні вимоги прокурора щодо визнання незаконним пункту 27 додатку 2 до рішення Сумської міської ради від 30.11.2011р. № 966-МР про поновлення ПАТ “Аграрник” терміну оренди земельної ділянки площею 3.4341 га під розміщеним дитячим табором “Дружба” та щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки визнані судом такими, що задоволенню не підлягають. Що стосується заявленої позовної вимоги про застосування наслідків недійсності договору, а саме – щодо повернення в натурі спірної земельної ділянки позивачеві, місцевий господарський суд визнав її такою, що не підлягає задоволенню з посиланням на положення ст. 216 ЦК України, оскільки сторонами договору є відповідачі, а тому застосовувати наслідки недійсності правочину (договору), передбачені ст. 216 ЦК України, шляхом повернення в натурі земельної ділянки позивачеві, який не є стороною договору, неможливо. Позовні вимоги прокурора щодо зобов'язання Реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції та Управління Деркомзему у Сумському районі вчинити певні дії визнані судом такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги не стосуються відповідачів у даній справі, до яких прокурор звернувся  з позовом. Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та  правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Пунктом 1.1 статті 1 Статуту ДП “Сумське лісове господарство” (скорочена назва – ДП “Сумський лісгосп”) визначено, що ДП “Сумське лісове господарство” створено на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 р. № 133 “Про організаційну структуру управління лісовим господарством України”, засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України” та входить до сфери управління Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства. Згідно ст. 3 Статуту, підприємство створено з метою, зокрема, ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Таким чином, позивач є належним у даній справі, оскільки він є спеціальним державним лісогосподарським підприємством, у якого згідно з матеріалами лісовпорядкування 2007 року на законних підставах (п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України) перебуває у постійному користуванні спірна земельна лісова ділянка державного лісового фонду України. Згідно ст. 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для введення лісового господарства. Статтею 142 Земельного кодексу України визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється за заявою землекористувача до власника земельної ділянки. Позивач не надавав заяви про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою до власника земельної ділянки. Згідно з ст. 18 Лісового кодексу України, довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності  (терміном від 1 до 50 років) здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Перший відповідач не довів суду, що при прийнятті рішення від 30.11.2011 р. № 966-МР (п. 27 додатку) щодо поновлення другому відповідачеві терміну оренди спірної земельної лісової ділянки він діяв в межах свої повноважень, оскільки не довів, що ця земельна лісова ділянка перебуває у комунальній власності. Крім того, відповідачі не подали суду докази погодження з постійним користувачем (позивачем) та територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства надання спірної земельної лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування (оренду) другому відповідачеві без вилучення  тієї земельної лісової ділянки у постійного користувача. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконним рішення Сумської міської ради від 30.11.2011р. №966-МР ( п.27 додатку 2 ) щодо поновлення терміну оренди спірної земельної ділянки другому відповідачеві, на підставі якого був укладений між відповідачами договір оренди спірної земельної ділянки від 30.05.2012 року, а також визнання незаконним спірного договору оренди земельної ділянки площею 3,4341 га, кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми, укладений 30.05.2012 між Сумською міською радою та Публічним акціонерним товариством “Аграрник”,  у відповідності до приписів ст..ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Звертаючись з апеляційною скаргою прокурор не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про повернення в натурі земельної ділянки площею 3,4143 га кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми. При цьому прокурор, посилаючись на ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, вважає, що суд першої інстанції, визнавши недійсним договір оренди земельної ділянки, за яким вона передана у користування «Аграрник», необґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги прокурора про повернення в натурі безпідставно набутого товариством майна (земельної ділянки). Також, прокурор зазначив про те, що на час виникнення спірних правовідносин та на даний час ДП «Сумське лісове господарство» має документи, що посвідчують право постійного користування землями, до складу яких входить і спірна земельна ділянка. З приводу заявлених прокурором вимог про повернення зазначеної земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), слід виходити з того, чи є спір з приводу таких наслідків між сторонами договору. Якщо такий спір відсутній, немає правових підстав зобов'язувати сторін договору вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України, частиною другою статті 208 ГК України. Правовідносини з оренди землі регулюються ЗУ "Про оренду землі", де в ст. 34 зазначено, що в разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Так, при розгляді даної справи судом встановлена недійсність договору оренди земельної ділянки площею 3,4341 га, кадастровий номер 5910136600:08:018:0200, розташованої на території урочища Баранівка, м. Суми, укладений 30.05.2012 між Сумською міською радою та Публічним акціонерним товариством “Аграрник”, так як Сумська міська рада, в порушення вимог ч.2 ст.203 ЦК України перевищила свої повноваження. Отже, при встановленні недійсності такого правочину, з врахуванням приписів ч.1 ст. 216 ЦК України сторони зобов'язані повернути одна одній все, що вони одержали на виконання цього правочину. Однак, в даному випадку судами не встановлено наявність спору між сторонами договору з приводу повернення спірної земельної ділянки. Чинним законодавством не передбачено повернення майна у разі визнання договору недійсним на користь особи, що не є стороною договору. Крім того, відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Слід зазначити, що мова не може йти у даному випадку про повернення земельної ділянки позивачеві, в постійному користуванні якого і на даний час перебуває спірна земельна ділянка, оскільки вона не вилучалася у позивача, не передавалася нікому позивачем, не отримувалася відповідачами від позивача. Посилання прокурора на приписи ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, як на підставу для задоволення позовних вимог в зазначеній частині, колегія суддів вважає неправомірним, оскільки таким чином прокурор на стадії перегляду справи в апеляційному порядку фактично намагається змінити підстави позовних вимог, фактично заявивши вендикаційний позов, який не був предметом розгляду в суді першої інстанції та, що є неприпустимим в розумінні ст. 101 ГПК України. Відтак, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в частині повернення земельної ділянки позивачу. З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення землі позивачу, прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням вимог процесуального права. Підстави для їх скасування відсутні. Доводи прокурора щодо того, що судами порушено приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України, ст.ст. 122,152 ЗК України, ст. 4,47 ГПК України є необґрунтованими та такими, що спростовуються викладеним вище. Позовні вимоги прокурора щодо зобов'язання Реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції та Управління Деркомзему у Сумському районі вчинити певні дії правомірно визнані судом першої інстанції такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги не стосуються відповідачів у даній справі, до яких прокурор звернувся  з позовом. В апеляційній скарзі позивач також не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з позивача судового збору в сумі 58835,76 грн. за подання позову майнового характеру. Так, згідно ст. 49 ГПК України та п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу I Господарського процесуального кодексу України, у разі повної або часткової відмови в позові прокурора судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам). Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що з позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно тим позовним вимогам, в задоволені яких відмовлено, а саме: 59835,76 грн. з позовної вимоги майнового характеру щодо повернення в натурі земельної ділянки вартістю 2991787,92 грн.; 2294 грн. 00 коп. з двох позовних вимог немайнового характеру щодо зобов'язання Реєстраційної служби та Управління Держкомзему вчинити певні дії; 1720,50 грн. за заяву про забезпечення позову, яка міститься в позовній заяві (пункт 7 прохальної частини позову), в задоволенні якої господарським судом відмовлено ухвалою від 13.05.2013 року у даній справі. Всього з позивача в доход державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 63850,26 грн. Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції стосовно покладення на позивача - Державного підприємства “Сумське лісове господарство” витрат по сплаті судового збору в розмірі 58835,76 грн., виходячи з наступного. Звертаючись до господарського суду, прокурор просив у тому числі повернути  земельну ділянку, вартість якої також визначена прокурором у сумі 2991787,92 грн., на підставі ст. 208 Господарського кодексу України. При цьому, у позовній заяві заявлена вимога про повернення натурі земельної ділянки, яка є похідною від вимог про визнання незаконним рішення Сумської міської ради та укладеного між відповідачами на підставі рішення договору оренди земельної ділянки, та є по суті зобов'язальною вимогою. До того ж, вказана вимога не ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом. В даному випадку позивач не є стороною договору та між позивачем та відповідачами відсутнє будь-які зобов'язання з укладеного договору оренди. Судом також не встановлено наявність спору між сторонами договору з приводу повернення спірної земельної ділянки. Отже, заявлена прокурором позовна вимога про повернення земельної ділянки не заснована ані на положеннях ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України, ані на положеннях ст. 1212 Цивільного кодексу України, що виключає можливість розглядати вказану вимогу, як майнову. Таким чином, місцевим господарським судом невірно визначено позовну вимогу про повернення в натурі земельної ділянки, як майнову вимогу та застосовано до неї відповідний розмір судового збору. Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги прокурора і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з позивача судового збору в розмірі 59835,76 грн. З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -                                                           ПОСТАНОВИЛА:         Апеляційну скаргу Прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Державного підприємства “Сумське лісове господарство”, м. Суми задовольнити частково. Рішення господарського суду господарського суду Сумської області від 23 травня 2013 року по справі № 920/596/13 в частині стягнення з Державного підприємства “Сумське лісове господарство”, м. Суми судового збору у сумі 59835,76 грн. скасувати. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.      Повний текст постанови підписано 02 вересня 2013 року. Головуючий суддя                                                                  Пелипенко Н.М.                        суддя                                                                  Камишева Л.М.                        суддя                                                                  Тихий П.В.