Постанова

від 18.03.2009 по справі 50/2

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

50/2

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 березня 2009 р.                                                                                    № 50/2  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                               Коробенко Г.П.- головуючого,

                                               Костенко Т. Ф.,

                                               Рогач Л.І.,

розглянувши матеріали  

касаційної скаргиТОВ "Градобуд 1"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.12.2008

у справігосподарського суду м. Києва

за позовом195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т 0710)

до3-тя особаТОВ "Градобуд 1"Міністерство транспорту та зв'язку України

провизнання правочину недійсним,

за зустрічним позовомТОВ "Градобуд 1"

до

3-тя особа195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т 0710)Міністерство транспорту та зв'язку України

провизнання дійсним договору та зобов'язання вчинити дії,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Глазунов М.Ю. (дов. від 04.02.09 № 130),

відповідача: не з'явились,

3-тої особи: Кирич С.О. (дов. від 10.01.09 № 55/15/14-09),

                                           ВСТАНОВИВ :

Рішенням від 01.08.2008 господарського суду м. Києва у первісному позові відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано дійсним договір про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 21.12.2007 № 8сп/2007, укладений між Військовою частиною Т 0710 Державної спеціальної служби транспорту та Товариством з обмеженою відповідальністю "Градобуд 1". Зобов'язано Військову частину Т 0710 Державної спеціальної служби транспорту виконати у повному обсязі умови даного договору. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Постановою від 01.12.08 Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення скасовано, первісний позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір № 8 сп/2007 про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 21.12.2007 р., укладений між Військовою частиною Т0710 Державної спеціальної служби транспорту та Товариства з обмеженою відповідальністю "Градобуд 1", в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Градобуд 1" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду  справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, на виконання "Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, службових осіб митних органів та членів їх сімей", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.1999 № 2166, щодо військовослужбовців Держспецтрансслужби що проходять службу в місті Києві, за дорученням Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту 195 центральна база Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т 0710) проведено попередню роботу з пошуку інвестора на будівництво житла на території містечка позивача за первісним позовом, за результатами якої 21.12.2007 між позивачем та відповідачем  укладено договір про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 8сп/2007.

Згідно п.2.1 вказаного вище договору його предметом є проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення орієнтовно загальною площею квартир біля 26620 м2 (що уточнюється після розробки проектно-кошторисної документації) згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці військового містечка № 291, розташованого в м. Києві по вул. Магнітогорська 5, орієнтовною загальною площею 7,0 га.

Пунктом 5.4 цього договору передбачено обов'язок позивача наявними засобами допомагати здійснювати демонтаж, перенесення на іншу територію та зборку будівель і споруд, які розташовані на будівельному майданчику і підпадають під пляму  забудови,  затвердження   технічного  завдання   та   проектно-кошторисної  документації, приймання в експлуатацію та відображення оновленої вартості перенесених будівель і споруд в балансі, а обов'язком відповідача встановлено за власний рахунок здійснювати демонтаж, перенесення та зборку будівель і споруд згідно з технічним завданням та проектно-кошторисною документацією. Орієнтовна вартість дій, пов'язаних з переносом будівель і споруд становить біля 6750000 грн. та повинна фінансуватися відповідачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно враховано положення ст. 137 ГК України стосовно майна, закріпленого за Державною спеціальною службою транспорту (позивачем), яке може використовуватися для здійснення некомерційної господарської діяльності, лише в межах, встановлених законодавством, а також власником майна або уповноваженим ним органом.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до суб'єктів управління об'єктами державної власності відносяться міністерства та інші органи виконавчої влади.

Статтею 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" на уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань покладено обов'язок здійснювати погодження підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні.

Згідно ст.1 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у складі центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану.

Статтею 19 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" встановлено, що майно, закріплене за Державною спеціальною службою транспорту, є державною власністю, що перебуває у сфері управління центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, і належить їй на правах оперативного управління.

З врахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновок суду апеляційної інстанції, що спірний договір після його укладання сторонами мав бути погоджений з Міністерством транспорту та зв'язку України як центральним органом державної влади, уповноваженим здійснювати відповідні погодження. Таке погодження позивачу надано не було.

Крім того, апеляційним господарським судом обгрунтовано взято до уваги  п. 1 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 1179 від 21.12.2007 року "Про припинення дій пов'язаних із розпорядженням майном підприємств, установ та організацій, що входять до сфери управління Мінтрансзв'язку", яким передбачено до прийняття окремого рішення необхідність припинення виконання прийнятих, але не виконаних станом на 20.12.2007 рішень щодо продажу, списання, передачі в заставу, передачі у спільну діяльність майна об'єднань, підприємств, установ та організацій, що входять до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №703-р від 7.05.2008р. "Питання укладення деяких договорів" встановлено обов'язок центральних органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності забезпечити укладання підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання) договорів про спільну, зокрема, інвестиційну, діяльність виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України та вжиття заходів по припиненню договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, раніше укладених підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), наслідком яких може бути відчуження державного майна.

При цьому судом апеляційної інстанції правомірно у цьому зв'язку враховано положення ст. 1131 ЦК України, згідно якої на виконання умов договору передбачається виділення майна для спільної діяльності, яким користуються всі учасники, а також п. 4.5 спірного договору, яким передбачено, що за позивачем залишається функція по оформленню спільно з відповідачем в установленому законодавством України порядку користування земельною ділянкою. Однак, згідно державного акту на право користування земельною ділянкою постійним землекористувачем  є саме позивач, а з самого акту вбачається, що цільове призначення (використання) даної земельної ділянки є експлуатація та обслуговування будівель та споруд військової частини. В той же час, п.2.1 спірного договору його предметом вказано проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення орієнтовно загальною площею квартир біля 26620 м2.

           Відповідно  до ст.19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Як було встановлено судами, земельна ділянка, що передавалася позивачем  для спільної діяльності у будівництві житла  згідно оспорюваного договору від 21.12.2007 № 8сп/2007, відноситься до категорії земель транспорту.

Відповідно до ст. 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам і організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

З огляду на викладене, правомірним вбачається висновок суду апеляційної інстанції, що здійснення відповідачем у відповідності до положень п.5.4. оспорюваного договору,  діяльності з демонтажу, перенесення та зборки будівель і споруд згідно з технічним завданням і проектно-кошторисною документацією на даній земельній ділянці призведе до зміни її категорії та використання цієї ділянки не за її цільовим призначенням, що можливо лише за погодженням Міністерства транспорту.

В частині наявності у командира 195 центральної бази відповідних повноважень щодо укладення спірного договору, судом апеляційної інстанції правомірно враховано положення ст.ст. 91, ч. 1 ст.92 ЦК України, а також  п. 11 Положення про 195 центральну базу Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710), згідно якого командир 195 центральної бази має право, у межах своїх повноважень та виділених коштів, укладати господарські договори   та несе повну відповідальність за обґрунтоване і правомірне витрачання (використання) коштів на пов'язану з цими договорами діяльність,у зв'язку з чим суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність погодження спірного договору в Міністерстві транспорту та зв'язку України.

З огляду на викладене, ст.ст. 203, 215 ЦК України колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судове рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий  господарський  суд   України

                                        ПОСТАНОВИВ  :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 01.12.2008 Київського апеляційного господарського суду у справі № 50/2 залишити без змін.

Головуючий                                                                                         Коробенко Г.П.

Судді                                                                                                      Костенко Т.Ф.

                                                                                                                Рогач Л.І.