Постанова

від 31.03.2009 по справі 12/198/08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/198/08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 березня 2009 р.                                                                                    № 12/198/08  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Палій В.М.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Грека Б.М.,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                         "Фармаконт"

на                        постанову Одеського апеляційного господарського суду

                           від 09.12.2008р.

у справі             №12/198/08

за позовом        Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармаконт"

до                         Казанківської Центральної районної лікарні

3-тя особа          Казанківська районна рада Миколаївської області

за участю прокуратури Миколаївської області

про                          визнання договору від 21.12.2004р. №21/04 об'єкту нерухомості

                           продовженим на тих же умовах до 21.12.2010р.,

за участю представників:

від позивача: Денисенко В.Г. –директор, Крижановський М.М. –довіреність від 25.03.09

від відповідача: Соколов В.Ф. –довіреність від 30.03.09 №436,

від 3-тьої особи: Кузін В.І. –доручення від 30.03.09 №59/02-12,

від Генеральної прокуратури України: Потапенко О.С. –прокурор відділу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармаконт" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Казанківської Центральної районної лікарні і просив суд визнати укладений між сторонами договір №21/04 оренди об'єктів нерухомості від 21.12.2004р. продовженим до 21.12.2010 року на тих самих умовах.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.764 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та фактично обґрунтовані тим, що договір оренди було укладено сторонами на строк  до 21.12.2007р., але після закінчення цього строку позивач продовжує користуватися орендованим майном  і протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди сторони не заявляли про припинення його дії.

Оскільки відповідач, надіславши позивачу вимогу від 16.04.2008р. №306 звільнити до 15.05.2008р. орендоване приміщення, фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору, чим порушив право позивача на вільне володіння і користування орендованим майном, то позивач звернуся до суду з даним позовом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.09.2008р. (суддя А.К.Семенов) позов задоволено: визнано договір №21/04 оренди об'єктів нерухомості від 21.12.2004р.  продовженим до 21.12.2010 року на тих самих умовах.

Вказане рішення обґрунтовано не наданням відповідачем доказів повідомлення позивача у встановлений законом місячний строк про свій намір припинити дію договору оренди від 21.12.2004р. №21/04. Тому суд, з огляду на положення  ст.764 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дійшов висновку про те, що  договір є продовженим до 21.12.2010 року на тих же самих умовах.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. (головуючий, суддя Бойко Л.І., судді Величко Т.А., Жукова А.М.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому, судом апеляційної інстанції були прийняті додатково подані відповідачем докази, які спростовують висновок суду першої інстанції про  те, що протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди відповідач не заявляв про припинення орендних правовідносин з позивачем. Ці докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції в силу об'єктивних причин, а саме через нез'явлення відповідача у судове засідання.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового  акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

Розглядаючи заявлену у даній справі вимогу по суті, суди двох інстанцій не взяли до уваги наступні положення норм процесуального права.  

Так, відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України” є, зокрема,  захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою –посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У поданій позовній заяві позивач просить визнати укладений між сторонами договір №21/04 оренди об'єктів нерухомості від 21.12.2004р. продовженим до 21.12.2010 року на тих самих умовах.

Отже, позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, а саме факту продовження строку оренди та відповідно продовження відносин з оренди нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: Миколаївська область, Казанківський район, смт.Казанка, вул.Аненка, 36, що виникли в силу факту укладення договору №21/04 від 21.12.2004р. оренди об'єктів нерухомості. Разом з тим, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, і, як наслідок, ухвалене рішення про задоволення такої вимоги не  поновлює порушеного права.

Вимога про визнання договору продовженим не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення, на відміну від місцевих загальних судів, які розглядають справи за заявами про встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення, в окремому провадженні.

Факт, що має юридичне значення, може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога –спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Так, із змісту ст.12 ГПК України вбачається, що господарським судам підвідомчі саме справи у спорах, невиключний перелік яких, наведений вказаною нормою, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції та справи про банкрутство.

Отже, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Так, у випадку порушення права позивача користуватись орендованим приміщенням, він має право подати позов про усунення перешкод у користуванні приміщенням; може зажадати повернення  орендованого  майна з будь-якого незаконного володіння, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця (ч.2 ст.28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.396 ЦК України). Під час вирішення відповідних спорів, зокрема, зазначених, суд має встановити наявність чи відсутність відповідних правомочностей –володіти та користуватись спірним приміщенням у відповідний період, а, отже, і з'ясувати чи має місце факт продовження строку дії договору і встановити чи діяв він у відповідний період.

Враховуючи, що позивачем не передано на вирішення господарського суду спору про право, помилково порушене провадження підлягало припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, на що не звернув  уваги суд  апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 80, 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів   

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармаконт" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 23.09.2008р. у справі №12/198/08  скасувати.

3. Провадження у справі припинити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фармаконт" з державного бюджету державне мито, сплачене з позовної заяви у розмірі 85,0 грн. платіжним дорученням №00499 від 25.04.2008р. та касаційної скарги у розмірі 42,50 грн. платіжним дорученням №02282 від 30.12.2008р.

5. Доручити господарському суду Миколаївської області видати довідку на виконання пункту 4 резолютивної частини даної постанови.

Головуючий, суддя                                                            В.М.Палій

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                Б.М.Грек