Постанова

від 02.09.2013 по справі 919/41/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року Справа № 919/41/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Антонової І.В.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

позивача, не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

відповідач, не з'явився, фізична особа-підприємець Шиліна Катерина Вікторівна;

розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 11 березня 2013 року у справі №919/41/13-г

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

до фізичної особи-підприємця Шиліної Катерини Вікторівни (вул. Степова, 23,Севастополь,99055)

про стягнення 57982,62 грн.

ВСТАНОВИВ :

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця Шиліної Катерини Вікторівни про стягнення 57 982,62 грн, з яких: 5 692,33 грн - заборгованість з орендної плати за період з 01.06.2012 по 30.09.2012; 196,77 грн - пеня; 393,56 грн - 30% річних; 51 699,96 грн - штраф.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 11 березня 2013 року у справі №919/41/13-г в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Орендодавцем не дотримано вимог частини четвертої статті 13 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", а саме: не виконано зобов'язання щодо передачі Орендарю об'єкта оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду від 11 березня 2013 року скасувати, позов задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте рішенням судом першої інстанції суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема заявник апеляційної скарги з посиланням на умови договору зазначає, що відповідачем був підписаний акт прийому-передачі об'єкту оренди, відповідно до якого зазначене приміщення було передано відповідачеві. Проте на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 18.09.2012 договір №94-11 від 06.07.2011 був розірваний, за період з червня по вересень у період дії договору відповідачем орендна плата не вносилась. 01.10.2012 об'єкт оренди був повернутий Орендодавцю за актом прийому-передачі, однак без сплати за оренду. Отже об'єкт оренди знаходився у відповідача, а відповідно до умов договору №94-11 від 06.07.2011 та вимогам діючого законодавства користування майном, яке передано в оренду здійснюється на платній основі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 травня 2013 року з урахуванням виправленої описки, відновлено Фонду комунального майна Севастопольської міської ради строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Севастополя від 11 березня 2013 року у справі №919/41/13-г, прийнято апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду.

Розгляд справи неодноразово відкладався з різних підстав.

Склад колегії з розгляду справи також неодноразово змінювався з підстав зазначених в розпорядженнях керівництва суду, які містяться в матеріалах справи.

02 вересня 2013 року на підставі розпорядження керівництва суду, у зв'язку з відпусткою судді Градової О.Г. її замінено на суддю Проценко О.І. Склад колегії з розгляду апеляційної скарги у справі №919/41/13-г: Головуючий суддя: Латинін Олег Анатолійович; судді: Проценко Олександра Іванівна, Антонова Іраїда Володимирівна.

В судове засідання 26 січня 2011 року представники сторін не з'явилися, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

06.07.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шиліною Катериною Вікторівною (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №94-11 (арк. с. 11-12).

Відповідно до пункту 1.1 договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець (позивач) зобов'язався передати, а Орендар (відповідач) - прийняти в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 121,9 м 2 , розташовані в жилому будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 18, - яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" (далі - об'єкт оренди), вартість якого, згідно із незалежною оцінкою станом на 31.05.2011, складає 341 930,00 грн. (додаток 1).

Згідно з пунктом 1.2 договору цільове призначення об'єкта оренди: використання під розміщення перукарні.

Сторони дійшли згоди, що вступ Орендаря у користування Майном настає одночасно з підписанням сторонами цього договору та Акта приймання-передачі Майна (пункт 2.5 договору).

На виконання умов договору, 06.07.2011 Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно в оренду, про що складений відповідний Акт приймання-передачі орендованого майна, підписаний сторонами Договору та скріплений їх печатками (арк. с. 13).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що орендна плата складає 1 436,11 грн. за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Відповідно до пункту 3.3 договору, орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

За умовами договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що договір діє з моменту його підписання до 05.07.2014 (пункт 7.1 договору).

Проте, рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.09.2012, серед іншого, було розірвано спірний договір № 94-11 від 06.07.2011 /арк. с. 38-42/.

На виконання вказаного рішення об'єкт оренди повернутий Орендодавцеві за Актом приймання-передачі від 01.10.2012 (арк. с. 10).

Стверджуючи, що відповідач порушує умови договору, що виразилось у несвоєчасному внесенні орендної плати і не в повному обсязі, внаслідок чого за період з червня по вересень 2012 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 5 692,33 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини у сфері оренди державного та комунального майна регулюються Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним, до відповідних правовідносин, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що свобода договору, означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту цієї норми вбачається, що свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді.

Аналогічний правовий припис викладений у статті 180 Господарського кодексу України, яка встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається зі змісту договору № 94-11 від 06.07.2011 він по своєї правової природі є договором оренди нерухомого майна.

За приписами статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відтак, укладаючи договір сторони узгодили усі істотні умови, передбачені для цього виду договору зазначеними вище нормами.

Більш того, з матеріалів справи, а саме з умов договору (пункт 2.3) вбачається, що орендар приймає у користування орендоване майно, що оформляється відповідним актом, який підписується сторонами.

Цей акт був підписаний сторонами 06.07.2011 року без зауважень, отже з цього вбачається з висновків акту орендоване майно передано у задовільному стані.

Якщо у момент прийому - передачі наймач не заявив про недоліки речі, вважається, що річ передана наймачеві у належному стані та відповідає його потребам.

Враховуючи той факт, що акт прийому-передачі об'єкта оренди підписаний орендарем без заперечень, судова колегія дійшла висновку, що стан приміщення його задовольняв, а тому висновки суду першої інстанції щодо не виконання зобов'язання щодо передачі Орендарю об'єкта оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна не відповідають дійсності та є передчасними.

Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 284 цього Кодексу передбачає істотні умови договору оренди, відповідно до якої істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Крім цього, стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачає істотні умови договору оренди, відповідно до якої істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Частиною другої статті цього Закону встановлено, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Зі змісту статей 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 284, 286 Господарського кодексу України вбачається, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 3.2 договору орендна плата складає 1 436, 11 грн. за місяць оренди та перераховується орендарем не пізніше 20 числа поточного місяця.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний подальший місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції відповідний попередньому місяцю.

Відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого за період з червня по вересень 2012 року утворилась заборгованість у сумі 5692,33грн.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

А в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З договору від 06 липня 2011 року вбачається, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов, та його виконання сторонами не заперечується, та зокрема, підтверджується актом прийому передачі від 06 липня 2011 року, отже у силу приписів статті 12 Закону України '"Про оренду державного та комунальною майна" договір є укладеним, оскільки дії сторін були направлені на настання реальних правових наслідків.

Така сама правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.07.11 у справі № 5020-6/068.

Доказів сплати заборгованості відповідачем суду не надано. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу у сумі 5692,33грн. підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 8.6. договору у разі, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більше, ніж 30 календарних днів, орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця поверх збитків 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Позивач у своєму позові просить стягнути нараховані на основну заборгованість 30% річних у сумі 393,56 грн. Перевіривши правильність розрахунків 30% річних судова колегія вважає його вірним та погоджується із вимогами позивача щодо стягнення зазначеної суми.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.5. договору сторони встановили, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця, крім збитків, пеню в розмірі 200% від облікової ставки Національного банку України, яка діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач у своєму позові просить стягнути з відповідача 196,77 грн. пені. Пеня розрахована позивачем виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що відповідає вимогам статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, судова колегія вважає його вірним та погоджується щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення 196,77грн. пені. Відповідно до частини 3 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 8.7. договору сторони встановили, що у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більше 60 календарних днів, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків штраф в сумі, що дорівнює трикратному розміру

ричної орендної плати за договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач прострочив сплату орендної плати більш ніж на 60 календарних днів, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу також є обґрунтованими.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення штрафу за прострочення сплати орендної плати більше 60 календарних днів, підлягають задоволенню у сумі 51 699,96 грн.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суд попередньої інстанції не навів правового обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, а отже судова колегія вважає рішення суду не відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято з порушенням норм статей 43, 104 Господарського процесуального кодексу України, тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Фонду комунального майна Севастопольської міської ради задоволенню.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 11 березня 2013 року у справі №919/41/13-г скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.Стягнути з Фізичної особи підприємця Шиліної Катерини Вікторівни (вул. Степова, 23, м. Севастополь, 99055 ОКПО 2942612568) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського,5, код ЄДРПОУ 25750044) заборгованість з орендної плати у розмірі 57982,62грн., з яких основна сума боргу складає - 5692,33 грн., пеня - 196,77грн., 30% річних 393,56 грн., штраф - 51699,96 грн., перерахувавши на розрахунковий рахунок місцевого бюджету міста Севастополя №33213870700001 в ГУДКСУ м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 22080400.

5.Стягнути з Фізичної особи підприємця Шиліної Катерини Вікторівни (вул. Степова, 23, м. Севастополь, 99055 ОКПО 2942612568) в дохід Державного бюджету міста Севастополя, (р/р 31216206782001 в ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ОКПО 38022717 код бюджетної класифікації 22030001) суму судового збору в розмірі 860,00 грн.

6.Господарському суду міста Севастополя видати накази.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді І.В. Антонова

О.І. Проценко

Розсилка:

1.Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

2.Фізична особа-підприємець Шиліна Катерина Вікторівна (вул. Степова, 23,Севастополь,99055)

3.Господарський суд міста Севастополя (вул.Л.Павліченко, 5, м.Севастополь,99011)