Постанова

від 05.09.2013 по справі 914/1254/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р. Справа № 914/1254/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Краєвської М.В.

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства "Босса Нова" від 10.05.2013 р.

на рішення господарського суду Львівської області

від 22.05.2012р. у справі № 914/1254/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Трейд Плюс", м.Харків

до відповідача приватного підприємства "БОССА НОВА", м.Львів

про стягнення 215 936,38 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Сопків С.В.

від відповідача не з ?явився

Права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.05.2013р. у справі №914/1254/13 (суддя Сухович Ю.О.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТзОВ) "Полімер-Трейд Плюс", присуджено до стягнення з приватного підприємства (далі-ПП) "БОССА НОВА" на користь позивача 196 000грн. основного боргу, 15 618,85грн. пені, 4 317,53грн. 3% річних, 4 518,73грн. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар підтверджена матеріалами справи і підлягає стягненню з врахуванням положень ст. ст. 530, 549, 610, 612, 625, 626, 712 ЦК України та ст.193, 230-232 ГК України.

Дане рішення оскаржується відповідачем у справі в частині присудження до стягнення пені та 3% річних, оскільки, на його думку, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не перевірено правильність нарахування пені, яка відповідно до ч.6 ст.232 ГК України повинна бути обмежена 6-ти місячним строком нарахування «з дати прострочення невиконаного зобов'язання», зокрема, з 01.07.2012р. по 31.12.2012р., яка за його підрахунками становить 15534,43грн., враховуючи що облікова ставка НБУ за вказаний період складала 7,5%. Розмір 3% річних за розрахунками скаржника за період з 01.07.2012р. по 12.03.2013р. становить 4309,53грн. З огляду на викладене, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 22.05.2013р. у справі №914/1254/13 в частині стягнення нарахованої 84,42грн. пені та 8грн. 3% річних, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині та відповідно здійснити перерозподіл судових витрат.

Позивач заперечив доводи скаржника з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.88-90) та усними поясненнями представника в судових засіданнях, зокрема, стверджує про те, що заборгованість відповідача підтверджується матеріалами справи, судом здійснено перевірку правильності розрахунку пені та 3% річних у відповідності до норм чинного законодавства, відтак, зазначає про безпідставність апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення.

Відповідач участі представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Оскільки явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, визначені ст.102 ГПК України, судова колегія вважає за доцільне розглянути справу за відсутності представника відповідача.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

29.05.2012р. між ТзОВ "Полімер-Трейд Плюс" (постачальник по договору, позивач у справі) та ПП "БОССА НОВА" (покупець по договору, відповідач у справі) було укладено договір поставки №45/2012, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти і передавати на умовах даного договору поліетилен, полівінілхлорид, поліпропілен (товар), у власність покупцю, а покупець - прийняти товар у власність та оплачувати його вартість на умовах, визначених цим договором (а.с.17-20).

Згідно п.2.1. договору, ціна, асортимент та кількість товару погоджуються сторонами у видаткових накладних на кожну окрему партію, які є невід'ємними частинами договору.

Відповідно до п.2.3., 2.4. договору, розрахунки за кожну партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника (у разі поставки товару транспортом постачальника) здійснюються на умовах 100% передплати. Сторони можуть встановлювати інший порядок розрахунків, що викладається в додатках до договору по даній поставці товару. Розрахунок за отриманий товар здійснюється протягом 3-ох робочих днів, з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури, у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За умовами п.3.4. договору, при отриманні партії товару найманим працівником покупця, він повинен мати при собі довіреність (оформлену в установленому порядку) від покупця та паспорт (інший документ, посвідчення особи).

Пунктом 7.3. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожний день прострочення.

29.05.2012р. сторони підписали додаток №1 до договору поставки №45/2012 від 29.05.2012р., за умовами п.4. якого оплата продукції здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки продукції покупцеві (а.с.21).

Позивач на виконання умов договору та додатку №1, поставив відповідачу товар (поліетилен низького тиску Марка 2НТ11-285Д) на загальну суму 341 000 грн., що підтверджується видатковою накладною №210 від 31.05.2012р., рахунком на оплату №209 від 30.05.2012р. та довіреністю №17від 30.05.2012р., виданою відповідачем п.Янченко С.Р. на отримання від ТзОВ «Полімер-трейд плюс» товарно-матеріальних цінностей за рахунком №209 від 30.05.2012р. (а.с.22-24).

Однак, відповідач, в порушення умов договору в частині проведення оплати вартості отриманого товару у строки, визначені таким договором, лише частково здійснив оплату за поставлений товар в 135 000 грн., відтак, основний борг на момент подання позовної заяви складав 206 000 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків станом на січень 2013р. (а.с.38) та не заперечується відповідачем згідно доводів апеляційної скарги та наявного в апеляційній скарзі розрахунку.

У відповідь на направлену позивачем на адресу відповідача претензію за №24 від 28.01.2013р. з вимогою про погашення до 29.02.2013р. 206 000грн. заборгованості та 17 982,79грн. пені (а.с.14-15), відповідач визнає заборгованість, однак, зазначає, що у зазначений у претензії строк не зможе провести оплату, гарантує її проведення протягом березня-квітня (а.с.16).

В подальшому, вимоги позивача залишені відповідачем без задоволення, що стало підставою для звернення 28.03.2013р. з позовом про стягнення 206 000грн. основного боргу, 15 618,85грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, обчисленої за період з 01.07.2012р. по 01.01.2013р. згідно п.7.3 договору та 4317,53грн. 3% річних, обчислених за період з 01.07.2012р. по 12.03.2013р. на підставі ст.625 ЦК України.

Позивач, зважаючи на часткову оплату заборгованості відповідачем після порушення провадження у справі в сумі 10 000грн., заявою від 22.05.2013р. зменшив розмір позовних вимог до 215 936,38 грн., з яких 196 000,00 грн. основного боргу, 4 317,53 грн. 3% річних та 15 618,85 грн. пені (а.с.66), яка і присуджена до стягнення оскаржуваним рішенням.

Судова колегія, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що оскаржуване рішення слід частково скасувати, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Спір у даній справі виник з виконання договору поставки, тому на спірні правовідносини між сторонами поширюються норми глав 48, 54 Цивільного кодексу України та глав 20, 22 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставки, поставив відповідачу товар, який відповідачем не оплачено.

Факт поставки товару позивачем на загальну суму 341 000 грн., що підтверджується видатковою накладною №210 від 31.05.2012р. підписаною повноважними представниками сторін, рахунком на оплату №209 від 30.05.2012р. та довіреністю №17від 30.05.2012р., виданою відповідачем п.Янченко С.Р. на отримання від ТзОВ «Полімер-трейд плюс» товарно-матеріальних цінностей за рахунком №209 від 30.05.2012р. (а.с.22-24) та не заперечується сторонами.

Колегія суддів вважає, що господарський суд дав правильну оцінку первинним документам і фактичним обставинам справи, що свідчать про факт отримання ПП «БОСА НОВА» товарно-матеріальних цінностей, та відповідно, виникнення зобов'язання по оплаті вартості отриманої продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарозпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, п.4. додатку №1 до договору сторони погодили, що оплата продукції здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки продукції покупцеві.

Відповідачем доказів оплати товару на суму 196 000грн. до матеріалів справи не долучено як в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відтак, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо доведеності матеріалами справи факту неналежного виконання відповідачем умов договору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, факт порушення зобов'язання в частині проведення розрахунків підтверджується матеріалами справи та документально не спростований скаржником (відповідачем), доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар відповідачем не подано. Натомість, позивачем вжито всіх заходів досудового врегулювання спору, які не дали результатів, а тому останній звернувся до суду за захистом порушеного права.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Пунктом 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, зважаючи на приписи ст. 625 ЦК України, та здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних прийшла до висновку про обґрунтованість стягнення 4317,53грн. 3% річних, правильно обчислених за період з 01.07.2012р. по 12.03.2013р., оскільки чинне законодавство прямо передбачає право кредитора, в разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на заявлення до стягнення суми боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.

При порушенні виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі стягнення пені чи штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7.3. договору, сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожний день прострочення.

Як вбачається з апеляційної скарги, при здійсненні розрахунку розміру пені апелянт застосував діючу у спірний період облікову ставку НБУ 7,5%, в той час, як місцевим господарським судом при розрахунку пені правомірно застосовано подвійну облікову ставку НБУ, тобто 15%, обумовлену пунктом 7.3. укладеного між сторонами договору поставки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи зі змісту ст.ст. 549-551 ЦК України, ст.231 ГК України, якими передбачено сплату неустойки у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання чи неналежного виконання господарського зобов'язання, позивачем відповідно до умов договору правомірно нараховано пеню. Однак, судова колегія здійснивши перерахунок пені відповідно до ч.6 ст.232 ГК України та обмеживши її нарахування 6-ти місячним строком, а саме, з 01.07.2012р. по 31.12.2013р., визначила розмір пені, який підлягає до стягнення - 15576,99 грн., відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 41,86 грн. пені слід скасувати, відмовивши в позові в цій частині.

Таким чином, з'ясувавши зміст та природу взаємних зобов'язань сторін за договором поставки, ступінь їх виконання та правові наслідки порушення зобов'язань, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині стягнення 196 000грн. основного боргу, 15 576,99грн. пені, 4 317,53 грн. 3% річних, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. В частині стягнення 41,86грн. пені рішення слід скасувати і відмовити в позові в цій частині.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про не вирішення судом першої інстанції питання стосовно розподілу 200,00 грн. судового збору у зв'язку із зменшення позивачем позовних вимог на 10000,00 грн. та неправомірність покладення цієї суми судового збору на нього.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Відповідно до п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», при цьому суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача .

В своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що сплата судового збору з відповідача в повному обсязі зумовлена тим, що спір доведений до суду з вини відповідача.

Разом з тим, при частковому скасуванні рішення суду першої інстанції, судова колегія здійснює новий розподіл судових витрат в порядку ст.49 ГПК України.

Відповідно до ст.ст. 4, 7 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлюються у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми . За подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат . Сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Зважаючи на те, що відповідачем оскаржується рішення суду в частині стягнення пені та 3% річних (на загальну суму 92,42 грн.), судовий збір за подання апеляційної скарги становить 860,25 грн. (мінімальна ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду з вимогами майнового характеру). У зв'язку з тим, що скаржником при поданні апеляційної скарги сплачено 2159,36 грн. судового збору, 1299,11 грн. слід повернути йому як зайво сплачені. В решті судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на позивача та відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вище наведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «БОССА НОВА» задоволити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 22.05.2013р. у справі №914/1254/13 скасувати в частині стягнення 41,86грн. пені, виклавши пункти 1 і 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

« 1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "БОССА НОВА" (79005, м.Львів, вул.Шота Руставелі, 18/3А; р/р №26007012654800 в АКІБ "Укрсиббанк" м.Харків; МФО 351005; код ЄДРПОУ 33711195) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Трейд Плюс" (61036, м.Харків, вул.Морозова, 13Б, офіс 604; р/р №26006337322 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" м.Київ; МФО 380805; код ЄДРПОУ 37765087) 196 000 грн. основного боргу, 15 576,99 грн. пені, 4 317,53 грн. три проценти річних та 4 518,73 грн. судового збору.

В решті - в позові відмовити.».

Повернути приватному підприємству "БОССА НОВА" (79005, м.Львів, вул.Шота Руставелі, 18/3А; р/р №26007012654800 в АКІБ "Укрсиббанк" м.Харків; МФО 351005; код ЄДРПОУ 33711195) 1299,11 грн. зайво сплаченого судового збору (згідно квитанції №87_10 від 10.06.2013р.).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Трейд Плюс" (61036, м.Харків, вул.Морозова, 13Б, офіс 604; р/р №26006337322 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" м.Київ; МФО 380805; код ЄДРПОУ 37765087) на користь приватного підприємства "БОССА НОВА" (79005, м.Львів, вул.Шота Руставелі, 18/3А; р/р №26007012654800 в АКІБ "Укрсиббанк" м.Харків; МФО 351005; код ЄДРПОУ 33711195) 389,61 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати накази на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09.09.2013р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Краєвська М.В.