Постанова

від 28.08.2013 по справі 810/3871/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року 810/3871/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пенодом" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пенодом" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2013 №0000322204 та №0000302204.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Соло-25" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ТОВ "Пенодом" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що в ході перевірки встановлено факт фіктивності контрагента позивача - ТОВ "Соло-25" та порушення приписів господарського та цивільного законодавства, а відтак взаємовідносини між ТОВ "Пенодом" та ТОВ "Соло-25" мають протиправний характер, у зв'язку з чим вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та таким, що не підлягають скасуванню.

Представники сторін 28.08.2013 до початку розгляду справи по суті подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2013 року посадовою особою Броварської ОДПІ Київської області ДПС на підставі наказу від 14.02.2013 №209, направлення від 14.02.2013 №1442/10/22-3, згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Пенодом" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Соло-25" за період з 01.02.2012 по 30.04.2012, за результатами якої складено Акт від 20.02.2013 №121/22-3/33584144 (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства, зокрема:

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, по взаємовідносинах з ТОВ "Соло-25" в сумі ПДВ 52167 грн. за період з 01.02.2012 по 30.04.2012, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму ПДВ 52167 грн., в тому числі за лютий 2012 року в сумі 13167 грн., за березень 2012 року в сумі 21000 грн., за квітень 2012 року в сумі 18000 грн.;

- п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ неправомірно віднесено до складу витрат, витрати по взаємовідносинам з ТОВ "Соло-25", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, в загальній сумі 54775 грн., в тому числі за І квартал 2012 року в сумі 35875 грн., за ІІ квартал 2012 року в сумі 18900 грн.;

- згідно з ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які неспрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Пенодом".

На підставі висновків Акта перевірки від 20.02.2013 №121/22-3/33584144 Броварською ОДПІ Київської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0000302204 від 05.03.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 65209 грн., з яких: 52167 грн. - за основним платежем; 13042 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000322204 від 05.03.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 68469 грн., з яких: 54775 грн. - за основним платежем; 13694 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Проте, не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ "Пенодом" та ТОВ "Соло-25", а також податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище податкові повідомлення-рішення прийняті у зв'язку з придбанням позивачем у ТОВ "Соло-25" товарно-матеріальних цінностей - ділову деревину.

На думку посадової особи відповідача, контрагент позивача як постачальник має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача Броварська ОДПІ Київської області ДПС отримала від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Соло-25" від 13.06.2012 №572/22-40/30399950.

Згідно з вказаним Актом податковий орган зазначив, що засновник та директор ОСОБА_2 непричетний до діяльності ТОВ "Соло-25", підприємство за податковою адресою не знаходиться.

Також, у вказаному Акті зазначено, що згідно наданого пояснення ОСОБА_2 встановлено, що в жовтні -листопаді 2011 року ОСОБА_2 погодився зареєструвати на своє ім'я підприємство ТОВ "Соло-25" за винагороду. Свідоцтво платника ПДВ ОСОБА_2 в органах ДПС не отримував, жодних звітних документів та документів фінансово-господарської діяльності ТОВ "Соло-25" не підписував. Здійснювати фінансову-господарську діяльність ТОВ "Соло-25" ОСОБА_2 не мав на меті, метою реєстрації даного підприємства було отримання прибутку.

У зв'язку з зазначеним вище, податковий орган вважає, що не маючи на те законних підстав та повноважень, не встановлені особи фактично здійснювали функції директора ТОВ "Соло-25".

Отже, за результатами перевірки зроблено висновок про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності контрагентом позивача - ТОВ "Соло-25".

Так, податковий орган вважає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Соло-25" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності цим підприємством, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Соло-25" та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

У зв'язку з зазначеним, відповідач вважає, що внаслідок здійснення операцій з ТОВ "Соло-25", позивач завищив витрати з придбанням товарно-матеріальних цінностей, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, а також виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "Соло-25", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових, отриманих від ТОВ "Соло-25", а також належним чином засвідчені копії договору, видаткових накладних та банківських виписок.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Соло-25" товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача - ТОВ "Соло-25" був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Соло-25" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, то необхідно зазначити, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, в частині обов'язковості складання товарно-транспортних накладних на сьогодні не є чинними на підставі рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 24.02.2006 №27.

Так, форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерством статистики України від 19.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Однак, даний наказ не було внесено до державного реєстру нормативно-правових актів, а тому форма товарно-транспортної накладної не затверджена і її застосування для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи не передбачена.

Отже, норми наказу Міністерства транспорту України, Міністерством статистики України від 19.12.1995 №488/346 на даний час носять рекомендаційний характер.

Таким чином, відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення сум податку на додану вартість із вартості придбання послуг до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, адже зазначене включення здійснюється на підставі відповідних належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, які в розумінні ст. 9 Закону України №966 та відповідають її вимогам.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Соло-25" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, а також долученими до матеріалів справи належним чином завірених копій.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Соло-25" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив валові витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, прийняті податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Соло-25", а також сум податку на додану вартість, сплачених цьому контрагенту у складі ціни придбаних послуг.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що факти поставки товарно-матеріальних цінностей та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів щодо постачання товарно-матеріальних цінностей, укладених між позивачем та ТОВ "Соло-25", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Соло-25", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладеного між позивачем та вказаним товариством недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Соло-25" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - податковими накладними, договором, видатковими накладними, банківськими виписками.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що позивач був обізнаний про те, що ТОВ "Соло-25" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в акті перевірки від 20.02.2013 №121/22-3/33584144 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Соло-25", про відсутність використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ "Пенодом" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесенням витрат.

Первинні документи, надані позивачем до перевірки, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені ТОВ "Соло-25" в оплату за отримані товарно-матеріальні цінності, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0000322204 від 05.03.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 68469 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Соло-25" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкові накладні, які наявні в матеріалах справи, містять усі дані стосовно змісту операції з виконання робіт (надання послуг), вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Соло-25" не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Соло-25", які засвідчують отримання товарно-матеріальних цінностей, у позивача виникло право на податковий кредит.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі товарно-матеріальних цінностей є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ "Соло-25", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог ст. 198 та ст. 201 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій, а його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 05.03.2013 №0000302204 та №0000322204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пенодом" (код за ЄДРПОУ 33584144) сплачений судовий збір у розмірі 267 (двісті шістдесят сім) грн. 36 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.