Постанова

від 03.09.2013 по справі 827/2006/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2013 року Справа №827/2006/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді - Александрова О.Ю.,

за участю секретаря - Плаксіної О.С.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 19.08.2013,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови від 04.04.2013 за № 14/686 у реєстрації місця проживання ОСОБА_2, зобов'язання провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка надала відповідачеві всі необхідні для реєстрації документи, передбачені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 №1077, а чинним законодавством не передбачено заборони на реєстрацію місця проживання у дачному будинку.

Ухвалами суду від 06.08.2013 за вказаним позовом відкрито провадження в адміністративній справі №827/2006/13-а, закінчено підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Відповідач письмової думки щодо суті спору суду не надав.

У судовому засіданні 03.09.2013 представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач явку уповноваженого представника у судові засіданні 20.08.2013, 03.09.2013 не забезпечив, про дати, час та місце розгляду справи сповіщався належними чином, про причини неявки суд не повідомив, тому суд розглядає справу у відсутність представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 р. № 1382-IV реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (далі - орган реєстрації) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1077 від 22.11.2012 "Про організацію реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні" затверджений Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, пунктом 1.3 якого визначено, що реєстрація / зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів.

Таким чином, Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу виконує функції органу виконавчої влади, тому воно у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного рішення, суд керувався критеріями, закріпленими у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, що повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому, вирішуючи справу стосовно законності відмови відповідачем у реєстрації місця проживання позивачки, суд зобов'язаний перевірити, чи заснована така відмова на законі, чи діяли посадові особи відповідача безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно у зв'язку з прийняттям рішення про відмову у реєстрації місця проживання, та чи дотримано процедуру розгляду звернення позивачки.

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Гагарінського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в м. Севастополі із заявою про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1

До заяви ОСОБА_2 додала:

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - дачний будинок літ. «а», загальною площею 276,40 кв.м., жила площа 83,20 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, видане 21.09.2012 Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради на її ім'я;

- державний акт на право власності на земельну ділянку №853640001001021 від 10.08.2011, цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва;

- технічний паспорт на дачний будинок №8647 від 28.03.2012, виданий КП «БТІ та ДРОНМ» СМР;

- талон зняття з реєстрації місця проживання особи;

- довідку про наявність жилої площі, видану КП «БТІ та ДРОНМ» СМР.

04.04.2013 ОСОБА_2 отримала лист - відмову (за вих. №14/866) у реєстрації місця проживання /а.с.6-7/.

Зі змісту вказаного листа відповідача вбачається, що відмова у реєстрації місця проживання позивачки мотивована статусом відповідного будинку, як дачного, і який на думку відповідача не є жилим приміщенням у розумінні чинного законодавства України.

Така думка відповідача не заснована на законі.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Законом, яким відповідно до Конституції України регулюються відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначаються порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлюються випадки їх обмеження є Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон) передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Відповідно до статті 3 Закону реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Обов'язок зареєструватись за місцем проживання в органах реєстрації покладений частиною першою статті 6 Закону на громадянина України, а також іноземця чи особу без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до довідок Садівничого товариства «Сатурн» ОСОБА_2 є членом Садівничого товариства «Сатурн» з 2005 року, постійно проживає у товаристві за адресою: АДРЕСА_1 регулярно сплачує членські внески, послуги кооперативу та комунальні платежі, заборгованості не має /а.с.38, 39/.

Відповідно до Державного акту на земельну ділянку серії НП №330480 ОСОБА_2 на підставі рішення Севастопольської міської Ради від 19.10.2010 №11302 є власником земельної ділянки площею 0,0559 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» /а.с.13/.

Згідно зі свідоцтвом серії САЕ №695341 від 21.09.2012, виданим Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, ОСОБА_2 є власником дачного будинку загальною площею 276,40 кв.м., житловою площею 83,20 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.10/.

Право власності позивачки на вказаний дачний будинок зареєстровано Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради 25.09.2012, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №35610767 від 25.09.2012 /а.с.11/.

Наявність у позивачки жилої площі підтверджується і Довідкою Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради від 25.09.2012 за вих. №11/1249 /а.с.12/.

Як вбачається з відмітки у талоні зняття з реєстрації місця проживання особи ОСОБА_2 12.10.2012 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, з наміром зареєструватися у м. Севастополі /а.с.9/.

Згідно наданих позивачкою абонентських книжок та сповіщень комунальних служб, позивачка є самостійним споживачем послуг з енергопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення (каналізація) /а.с.40, - оборотна сторінка, - а.с.44/.

За наведеного вище суд дійшов до висновку, що приміщення у будинку АДРЕСА_1 є таким що придатне до проживання, а сам дачний будинок відноситься до інших приміщень у розумінні статті 379 Цивільного кодексу України, отже, є житлом.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 має необхідні правовстановлюючі документи на дачний будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1

Статтею 14 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Суд враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Відмова відповідача - Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу, у реєстрації місця проживання позивачки - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не є такою, що вчинена на підставі закону, добросовісно та розсудливо.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов'язків призводить до порушення прав позивачки, зокрема залишає її у статусі незареєстрованої особи, що у свою чергу, суттєво обмежує здійснення позивачкою цивільних, громадських та політичних прав, які підлягають безумовному захисту.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання протиправною відмови від 04.04.2013 за № 14/686 у реєстрації місця проживання ОСОБА_2, підлягає задоволенню.

Разом з тим, на думку суду, позовна вимога про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо реєстрації місця проживання особи є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Вказана позиція узгоджується з практикою Вищого адміністративного суду України (наприклад, викладена, в ухвалі від 10.10.2012 у справі К/9991/45977/11). Суд зазначив, що виходячи з принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Крім того, судом встановлено що позивачкою при поданні документів про реєстрацію місця проживання не проведено сплату державного мита, підстави для звільнення від його сплати відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993, № 7-93 (із змінами та доповненнями) також відсутні.

Несплата державного мита, з огляду на положення Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом МВС України від 22.11.2012 № 1077 та Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993р. № 7-93, само по собі виключає можливість проведення реєстрації місця проживання позивача, відмова в якої є предметом оскарження по справі.

В той же час судом встановлено, що право позивача на реєстрацію його місця проживання порушено, й таке право підлягає захисту.

Частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотриманням і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу вчинити дії щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1

При вирішенні спору суд приймає рішення щодо розподілу судових витрат.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає необхідне стягнути судові витрати із Державного бюджету міста Севастополя шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

До позову додано квитанцію №1381.97.2 від 05.08.2013 (банк платника - Севастопольська філія ПАТ КБ «Приватбанк») про сплату судового збору у розмірі 34,41 грн. /а.с.2/. Інших судових витрат позивача під час розгляду справи судом не встановлено. Саме у вказаній сумі належить присудити позивачеві судові витрати.

В судовому засіданні 03.09.2013 оголошено вступну та резолютивну частини постанови, відповідно до вимог частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено у повному обсязі 09.09.2013 (07 і 08.09.2013 - неробочі дні).

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу, яка оформлена листом від 04.04.2013 за вих. № 14/686 у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за адресою: АДРЕСА_1

2. Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі в особі Гагарінського районного відділу вчинити дії щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за адресою: АДРЕСА_1

3. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби у м. Севастополі (99011, м. Севастополь, вул. Балаклавська, 9, ідентифікаційний код 38022717) списати у безспірному порядку з рахунку Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі особі Гагарінського районного відділу (99011, м. Севастополь, вул. Пушкіна, б. 2, ідентифікаційний код 37840504) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 34,41 грн. (тридцять чотири грн. 41 коп.).

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Севастополя протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.Ю. Александров